Адже сама по собі така торгівля не є самоціллю, це важливий складник державної політики, який має забезпечувати не лише прибутки, а й політичний вплив, отримання нових технологій, нових ринків збуту тощо.
Світовий ринок озброєнь дуже складний, водночас з огляду на постійні воєнні конфлікти попит на ньому залишається високим і має тенденцію до зростання. Зазвичай на ньому запеклими конкурентами є навіть політичні союзники — така вже специфіка торгівлі зброєю. Це добре видно на міжнародних оборонних виставках, де потенційні продавці та покупці ретельно вивчають пропозиції одне одного й підписують контракти.
Україна в цьому сенсі не виняток, адже, за світовими рейтингами такої авторитетної міжнародної установи, як Стокгольмський міжнародний інститут дослідження проблем світу (SIPRI), вона майже завжди трималася в першій десятці країн-експортерів озброєння і військової техніки (ОіВТ) або дуже близько до неї.
Читайте також: В Україні затримали угруповання, яке продавало зброю криміналітету
Такий перебіг подій не випадковість чи збіг обставин. Від початку 1990-х років, тобто набуття незалежності, Україна з її потужним військово-промисловим потенціалом, величезною кількістю ОіВТ та запасних частин до неї, а також боєприпасів і послуг просто об’єктивно не могла не вийти на зовнішній ринок, що вона з успіхом і робить донині. Але, якщо на початку йшлося здебільшого про розпродаж надлишків з успадкованих від колишнього СРСР арсеналів, згодом картина змінилася. Адже для утримання позицій на ринку потрібні нові розробки й новий експортний продукт.
Як усе починалося, або Танки вперед!
Переконливим прикладом цього став відомий танковий контракт із Пакистаном, укладений 1996 року на суму $650 млн. Ішлося про виготовлення та постачання 320 нових танків української розробки Т-80УД. Про величезну користь його для України годі й казати. Адже сума контракту дорівнювала сумі середнього траншу МВФ. Контракт дав не лише роботу Заводу ім. Малишева в Харкові, а й змогу створити робочі місця на десятках контрагентських підприємств по всій Україні.
Значно активізувалася військово-прикладна наука. У рамках виконання контракту довелося вирішити низку технічних і технологічних питань, зокрема створити повний замкнутий цикл виробництва танків та іншої бронетехніки в Україні з використанням вітчизняних комплектуючих. Було навіть створено власне виробництво 125-мм танкової гармати, завдяки чому Україна позбулася залежності від РФ у цій сфері. Насамкінець все це сприяло подальшому розвиткові українського танкобудування й окремих суміжних напрямів оборонки.
Читайте також: У Канаді вирішили зняти обмеження на торгівлю зброєю із Україною
Успішна реалізація в 1996–1999 роках танкового контракту дала змогу не лише набути важливого досвіду, підтримати в складні часи цілу галузь української оборонки, а й закріпитися на пакистанському ринку й навіть перевести співпрацю з цією країною на якісно новий рівень. Якість українських виробів у сфері бронетехніки, надійність та гнучка експортна політика створили всі передумови для того, щоб Україна стала повноправним учасником пакистансько-китайсько-українського проекту зі створення перспективного основного бойового танку Al-Khalid для Пакистану. Понад те, частка українських компонентів машини збільшувалася.
Яскравим прикладом цього стало підписання вигідних контрактів. Одним із них був контракт 2002 року на суму $100 млн, що передбачав поставку в Пакистан 285 моторно-трансмісійних відділень для Al-Khalid. І це не випадково, адже створені в Харкові трансмісійна система й унікальний танковий дизельний двигун якнайкраще відповідають вимогам експлуатації танків Al-Khalid в умовах пустелі. Пакистанські військові переконалися в цьому під час експлуатації танків Т-80УД українського виробництва.
Завантаження танків Т-80УД на пакистанське транспортне судно, Миколаїв, 1999 рік
Зазначимо, що жоден конкурент не зміг запропонувати щось навіть наближене до цього та ще й за привабливим співвідношенням ціна — якість. А втім, усе було дуже непросто, адже українським виробникам довелося конкурувати з відомими іноземними фірмами світового рівня з Великої Британії, Китаю, РФ тощо.
Україна спромоглася підписати контракти на постачання малих десантних кораблів на повітряній подушці до Греції та Китаю, патрульних катерів до Туркменістану, прикордонних катерів до Узбекистану тощо. На жаль, траплялися й інші приклади. Приміром, із невідомих причин недобудований важкий авіаносний крейсер «Варяг» було продано в Китай лише за ціною брухту, але там його, всупереч умовам контракту, все ж таки добудували й упровадили на озброєння як авіаносець «Ляонін». Це також певний досвід.
Один з експортних катерів типу «Гюрза», побудованих в Україні для Узбекистану
У 2011 році Україна виграла контракт на постачання 49 новітніх танків Т-84 «Оплот-Т» до Таїланду. Харківський завод ім. Малишева й далі виконував контракт навіть в умовах агресії РФ проти України і, попри відомі складнощі, успішно завершив його 2017-го поставкою замовникові останньої партії машин.
Український танк Т-84 «Оплот» показово долає перешкоди під час проведення Міжнародної оборонної виставки IDEX в Абу-Дабі (ОАЕ)
Незважаючи на інформаційну війну на тлі агресії РФ, Україна з 2014 року остаточно перестала бути «сірим експортером зброї для африканських диктаторів» і впевнено покращує свій імідж. Від експорту залишків ОіВТ ще радянського виробництва Україна рішуче перейшла до експорту нових власних розробок.
Читайте також: Україна увійшла в топ-10 найбільших експортерів зброї
Україна має міцні позиції на деяких важливих напрямах експорту наукомістких виробів ОіВТ у різні регіони світу. Ідеться про РЛС нового покоління для потреб ППО-ПРО, оперативно-тактичні ракетні комплекси («Гром»), транспортні літаки, системи активного захисту від протитанкової зброї, морські газові турбіни тощо. До цього можна додати контракти на постачання легкої бронетехніки, патрульних катерів, малих десантних кораблів на повітряній подушці, широкої гами запасних частин, стрілецької зброї, боєприпасів, надання послуг із ремонту й модернізації ОіВТ радянського виробництва (літаків, вертольотів, БТР тощо).
За даними ДК «Укроборонпром», Україна сьогодні є одним із провідних гравців на світовому ринку озброєнь та постачає різні види ОіВТ і техніку подвійного призначення до 68 країн світу. Ще з 83 країнами проводяться поточні переговори. А сумарний портфель замовлень на 1 липня 2017 року становив $2366 млн (!).
Відправка малого десантного корабля на повітряній подушці українського будівництва в Китай, квітень 2013 рік
Як торгують ОіВТ
Безумовно, провідну роль у цьому відіграє ДК «Укроборонпром». Уже оптимізовано регуляторні процедури, пов’язані зі спеціальним експортом, поширюється практика залучення до реалізації спільних проектів відомих іноземних компаній. Концерн також змінюється, внаслідок чого сьогодні за кордоном його сприймають як повноцінного легального партнера.
З огляду на це концерн постійно шукає нові ринки збуту й закликає до співпраці приватний бізнес. Показовим є збільшення участі приватних виробників у виготовленні ОіВТ (до 50% державного оборонного замовлення у 2017 році), а також якісні зміни — зростання виробництва високотехнологічних виробів із високою доданою вартістю. Останнє свідчить на користь розширення вітчизняними виробниками зв’язків як між собою, так і з іноземними партнерами: це залучення вітчизняної науки, іноземних партнерів, трастових фондів НАТО тощо. Зараз за програмами НАТО в Україні реалізуються 37 різних оборонних проектів (зокрема, чотири в КПІ), багато з них мають доволі привабливу експортну перспективу.
У квітні 2017 року в Україні було створено оборонний хаб, щоб поглибити кооперацію приватного та державного секторів ОПК. Він об’єднав 583 підприємств, з яких 134 входять до складу ДК «Укроборонпром», 40 — до Ліги оборонних підприємств. Решту (409) концерн залучає до виконання робіт за програмою імпортозаміщення у 21 регіоні України.
Читайте також: В Укроборонпромі заявили про підписання трьох стратегічних домовленостей з Індією
Відомо про реалізацію ДК «Укроборонпром» стратегії реформування ОПК України, яка передбачає такі послідовні кроки: корпоратизація, аудит, кластеризація, комплексні дії із захисту технології та запуск Головної агенції передових досліджень і розробок (ГАРДА).
Тим часом питання розвитку оборонної промисловості залежить від розвитку національної економіки загалом. За оцінками Мінекономрозвитку України, в умовах втрати нашою країною внаслідок агресії РФ до 20% промислового потенціалу та 4% національної території її економічна успішність свідчить про подолання періоду, коли було потрібно вистояти й водночас реформуватися. Навіть незначне, але все ж таки зростання ВВП у таких складних умовах є прямим свідченням переходу України до якісно нового етапу розвитку.
Що далі?
На думку фахівців, метою України має стати вихід на соціальний, економічний та фінансовий рівні європейських країн, тобто бути рівним партнером на глобальному світовому ринку. Це вимагатиме залучення зусиль усіх зацікавлених сторін: влади, науки та бізнесу, визначення конкретних кроків із упровадження новацій та надання цьому необхідної державної підтримки.
Йдеться про потребу високотехнологічного прориву, який має забезпечувати активна державна політика, насамперед у напрямі розширення всебічного партнерства у сфері науки й інновацій, щоб підвищити зацікавленість бізнесу щодо вкладення фінансових ресурсів (з доведенням частки таких ресурсів до 2/3 від загального обсягу фінансування наукової сфери) та посилити його відповідальність за ефективне використання інвестицій.
Водночас, як вважають експерти, поряд із реформуванням ДК «Укроборонпром» вимагає подальшого удосконалення наявна нормативно-правова база. Зміни тут відбуваються надто повільно, щоб відповідати вимогам часу. Наприклад, хоча вже запроваджено зміни до Податкового та Митного кодексів України, які спрощують процедуру імпорту для всіх без винятку підприємств ОПК України, на розгляд чекають ще щонайменше 40 нормативно-правових актів.
Читайте також: В Укроборонпромі вирішили скоротити 40% працівників
Передусім законодавці мають спростити процедури щодо ввезення низки обладнання, товарів та виробів, які мають критичне значення для роботи оборонно-промислового комплексу України й поки що в нас не виробляються. Зокрема, йдеться про створення в Україні повноцінного боєприпасного виробництва, будівництво під егідою МОУ заводів із виготовлення компонентів боєприпасів, окремих видів порохів та вибухових матеріалів.
Для цього важливо ухвалити Закон України «Про військово-технічне співробітництво» та внести зміни до Постанови Кабінету Міністрів України № 170 від 16.03.2016 року про «Порядок ввезення, першого постачання та цільового використання товарів, визначених частиною восьмою статті 287 Митного кодексу України, для використання у виробництві продукції оборонного призначення».
У правовому полі потребують вирішення такі питання:
– усунення законодавчих обмежень щодо створення підприємств на базі об’єктів держвласності;
– перетворення держпідприємств на публічні акціонерні товариства;
– отримання інструментарію для реструктуризації пасивів;
– застосування механізмів участі приватного капіталу в акціонерних товариствах;
– спрощення порядку створення СП з іноземним капіталом.
З огляду на це поряд із вирішенням суто економічних питань торгівля ОіВТ українського виробництва в умовах гібридної війни дає змогу не лише підняти вітчизняну промисловість, а й забезпечити її інвестиціями та новими технологіями.
Не менш важливим складником цього вектора розвитку є можливість завадити спробам певних сил перетворити Україну на залежну, суто аграрну державу, що загрожує занепадом національної промисловості, зокрема оборонної, з усіма поточними наслідками.