У Франції спостерігається саме такий випадок. Ось кілька офіційних цифр INSEE, Національного інституту статистики та економічних студій. Шлюбів, які укладають щороку, поменшало від 290 тис. у 2001-му до 235 тис. у 2011-му. Середній вік на момент першого вступу в спільне життя піднявся від 28 на 2001-й до 30 на 2011 рік для жінок, а для чоловіків – відповідно від 30,2 до 31,8. Відсоток пошлюблених упав від 4,9 у 2001 році до 3,7 у 2011-му, чисельність розлучень зросла (від 114 тис. 2001-го до 130 тис. 810 2010-го).
Констатуємо факт: шлюб занепадає. Чому?
Перше пояснення: замість нього обирають цивільну угоду, PACS, Цивільний пакт солідарності, запроваджений законодавчо 1999 року, що дозволяє двом особам різних статей або й однієї зорганізувати своє співжиття згідно з правами та обов’язками, як і подружжя. 2010 року 203 тис. 882 пари обрали саме такі «пакси», і своєю кількістю вони наближаються до пошлюблених. Попри поширену думку, відсоток «паксованих» гомосексуалістів незначний – 6%.
Друге пояснення: послаблення суспільної ролі католицької церкви, яка втратила мало не весь свій вплив і вже не нав’язує традиційних цінностей, серед яких шлюб і родина на першому місці.
Третє пояснення: громадська думка, що закликає створити умови, за яких гомосексуалісти могли б жити разом, узгодивши права на спадок, законно всиновлювати дітей, мати сімейне медичне страхування. Оголосивши у вересні 2012 року підготовку закону про одностатеві родини, міністр юстиції Франції пані Крістіан Тобіра викликала жваву реакцію в суспільстві, особливо серед його консервативно настроєної частини та католицької церкви.
Четверте пояснення: медичний і науковий прогрес. Техніки запліднення та можливість доручити іншій особі виношування своєї дитини («сурогатна мати») відкривають нові перспективи, про що біолог і філософ Анрі Атлан у 2007-му написав цілу книжку «Штучна матка». З таких можливостей випливають нові форми життя. І оскільки законодавство у різних країнах відмінне, то спостерігається створення ринку запліднення: різні пари, як гомосексуальні, так і ні, їдуть за кордон, щоб дістати медичну допомогу, заборонену в їхній країні. Інтернет стає фактором глобалізації: культурна різноманітність не збігається з національною.
І нарешті, економічні та соціальні труднощі, необхідність мандрувати за кордон на заробітки також тяжіють над способом життя й структурою родини. «Неповна сім’я» у Франції доволі часто складається з бідної або незаможної жінки з іммігрантського середовища та дітей, яких вона виховує сама.
Ці глибокі трансформації провокують пристрасні дебати, де зіштовхуються різні релігійні, моральні, етичні, педагогічні концепції: чи припустимо зачіпати глибинні відмінності між статями та поколіннями, чи узгоджуються вони з християнськими догмами? До яких меж можна користуватися техніками, які модифікують культуру, а отже, й нашу концепцію людської природи? Чи вкрай потрібні дитині обоє батьків? Чи можна робити так, щоб вона не знала свого біологічного походження? Такі дебати поновлюються на інтелектуальній арені. Занепад шлюбів фактично відображає аспект загальних змін нашого суспільства.