Виявилось, є книжка, яка пояснює логіку дій Табачника. Назва: «Справочник по правописанию и литературной правке» Д. Э. Розенталя.
Однак, спершу нагадаємо, що говорив піддослідний. Отож, кілька днів тому Міністр освіти задекларував таке: «Якщо ви скажете “в Україні” або “на Україні”, ми однаково добре вас зрозуміємо, бо, коли людей влаштовує правопис, то, в загальному, прийменник не має жодного значення».
Можна, звичайно, починати дискутувати з шевальє Табачником. По-перше, стосовно того, чи люди мають вивчати правопис, чи правопис має вгинатися під людей. По-друге, стосовно самої логіки мови. Адже прийменник «на» в даному контексті вживається щодо островів та півостровів. На Кубі, на Гаїті, на Курилах, на Мадагаскарі. А от щодо країн, чомусь, як правило, вживається прийменник «в». Добре це чи погано, але так є. І чи не єдиним прикрим винятком у цій аксіомі є звичка називати Україну через «на», а Крим через «в». Що виходить в результаті збагнути нескладно. Країна – Крим і при ній острів – Україна. Хоча, правильно було б писати «в Україну» і «на Крим». Власне так в часи козаччини і вживалось.
Однак, оскільки подібний нюанс відомий всім інтелектуалам, загострюватись на ньому не будемо. Більш важливо інше.
Нещодавно в Росії вийшов перший підручник ( до того ж чи не найвідомішого автора), де Україну трактують як країну. Тобто пишуть «в».
Підручник був гостро розкритикований державним сайтом російської мови. І от логіка цього сайту є неймовірно корисною для дослідження хвороби.
Отож. Сайт «Грамота.ру»,найпопулярніший довідково-інформаційний портал, створений урядом РФ, не втомлюється твердити, що написання «на Україні» є літературною нормою сучасної російської мови.
«В 1993 году по требованию Правительства Украины нормативными следовало признать варианты в Украину (и соответственно из Украины). Тем самым, по мнению Правительства Украины, разрывалась не устраивающая его этимологическая связь конструкций на Украину и на окраину. Украина как бы получала лингвистическое подтверждение своего статуса суверенного государства, поскольку названия государств, а не регионов оформляются в русской традиции с помощью предлогов в (во) и из…» (Граудина Л. К., Ицкович В. А., Катлинская Л. П. Грамматическая правильность русской речи. М.: Наука, 2001. С. 69).
Однако литературная норма русского языка, согласно которой следует говорить и писать на Украине, – результат исторического развития языка на протяжении нескольких столетий.Сочетаемость предлогов в и на с определенными словами объясняется исключительно традицией. Ср.: в школе, в институте, в аптеке, в отделе, но: на заводе, на почте, на курорте, на складе и т. д. Литературная норма не может измениться в одночасье из-за каких-либо политических процессов.»
Тут включились читачі. На щастя Інтернет, дає змогу залучити до дискусії не лише бюрократів, а й простих росіян « до самих, до окраин».
«Почему ваше грамотное бюро такое безграмотное? Вы словари читаете? 🙂 “С административно-географическими наименованиями употребляется предлог в, например: в городе, в районе, в области, в республике, в Сибири, в Белоруссии, в Закавказье, в Украине.” (Д. Э. Розенталь, “Справочник по правописанию и литературной правке” / под ред. И.Б. Голуб. – 8-е изд., испр. и доп. – М.: Айрис-пресс, 2003. – С. 291. – (глава “Управление”)).»
І відповідь довідкової служби російської мови сайту «Граматика.ру»: «Мы знаем, что в последних изданиях «Справочника по правописанию и литературной правке» Д. Э. Розенталя вариант в Украине зафиксирован как нормативный. Вы не первый, кто нам об этом пишет. Но представляется, что это позиция не самого Розенталя, а редакторов, переиздававших справочник уже после смерти Дитмара Эльяшевича и внесших свои дополнения.
Проблема в том, что многие склонны политизировать этот сугубо языковой вопрос. Приходится вновь и вновь повторять: дело здесь вовсе не в политике (никто, разумеется, не оспаривает суверенитета Украины), а в специфике литературной нормы. Она складывается столетиями и, как мы неоднократно писали в наших ответах, не может измениться в один миг, даже вследствие каких-либо политических процессов. Для того чтобы новый вариант занял место старого, необходимы десятилетия, а иногда и те же столетия.» далі в такому ж дусі…
Логіка прозора, мов порожня пляшка від «Московської»: «Побудете років 100 незалежними – отоді і змінимо нашу літературну норму. Можливо. А поки що воно може й неправильно, але така наша російська традиція».
Гадається у Міністра освіти теж подібна логіка. Не хочеться йому щось міняти у житті. Та й, певно, не вірить він, що ми зможемо так довго бути незалежними. Хоча, безумовно, може, бути все набагато простіше. І Табачнику справді просто більше подобається «на», ніж «в»…