Усе це за допомогою вистави «Я краща», на яку накладаються дії, перформанси, тренінги й майстерні за участю публіки. Можна буде миттю заплакати з Келлі Спунер, стрибати до знемоги з Павелом Саковичем, піддатися гіпнозу з Ксав’єром Ча, порозмовляти про естетику нудьги з Кароліною Крачковською, створювати світ Памели в галереї під час триденного сеансу з Мартою Зюлек, стати на хвилину хореографом і супергероєм-танцівником під наглядом Аґнешки Крист або цілі два місяці вакацій вправлятися в йозі у виставкових залах галереї!!!»
Звикнувши до ненастанного розширення ролі музеїв, я спершу не зреагував на зміст запрошення, але через кілька днів інтернетне видання Artsy.net опублікувало статтю «Чому поява тренувальних класів у музеях має стривожити любителів мистецтва», яка привернула мою увагу. Отже, виявилося, що мої невігластво й незнання тривають принаймні вже кілька років, відколи в музеях, спершу американських, потім британських і так далі, спочатку відкрили класи йоги, а потім запровадили в них щоразу більше інновацій з уже відомими в медіа сеансами фізкультури в Музеї мистецтва Метрополітен у Нью-Йорку. Нічого дивного, що Національна мистецька галерея у Варшаві не хоче пасти задніх і запропонувала цілу програму, елементами якої є класи з фітнесу та йоги. Я провів невеличке дослідження: написав у пошуковику запит «yoga @ the museum» і побачив кількадесят посилань, зокрема на yogajournal.com, сайт для прихильників йоги, який уже на першій сторінці в слові від редакції пише: «Може, до ваших вправ із йоги треба додати трохи мистецького натхнення? А може, до відвідин музеїв — трохи йоги? Так чи так ви можете знайти заняття з йоги в незвичному місці ― найближчому художньому музеї. Цього літа і в майбутньому музеї країни…»
Читайте також: Насолода мистецтвом
Гаразд, спокійні, медитативні вправи йогів серед проторенесансних портретів або у відділі далекосхідного мистецтва апріорі не породжують негативної реакції, але «найновіша нью-йоркська реклама», запропонована в Музеї Метрополітен, занепокоїла багатьох знавців мистецтва, які знову запитують себе: «Чому служить музей?». Отож Метрополітен запровадив у своїх знаменитих залах заняття з фітнесу. Лаймор Томер, який працює у відділі перформансу цього музею і реалізував той проект, розповідає: «Workout ― концепція, що знижує поріг для загальної публіки. Коли ми йдемо до музею, нас заохочують нести туди тільки наші голови, а не тіла. Думаю, спогади про руханку перед якоюсь середньовічною скульптурою змінять уявлення людей про досвід перебування в музеях».
Відомий австрійський музей сучасного мистецтва Кунстхаус (місто Грац) створив проект під назвою «Музей як гімнастична зала». «У ньому Альдо Джанотті придивляється до правил і кодів поведінки, які накидає собі людина або які накидають їй органи влади. Отже, проект «Музей як гімнастична зала» випробовує Кунстхаус на придатність для фітнесу й запрошує публіку бути активною не тільки традиційно ― самим духом, а й тілом».
Здається, ніби справджуються мрії найновішого мистецтва, що воно має бути перформансним: має бути, то й буде, хоч би що це означало.
Читайте також: Ваза з вишивкою й бобровий капелюх
Для доброго початку в тебе є гарантований «безплатний вхід у спортивному костюмі».
Прагнення привабити якомога ширшу публіку до закладів культури аж ніяк не нове й не дивне, надто за часів, коли домінує стратегія так званої економіки вражень (experience economy). Завдання такої економіки ― творити події, які лишаються в нашій пам’яті, а саме такі «досвіди», збережені в пам’яті, стають продуктом, який можна добре продати. Домінування в сучасному маркетингу економіки вражень спонукає заклади культури до розвитку інтерактивних і перформансних методів праці, а також до запровадження в програму додаткових подій на кшталт занять йоги або, останнім часом, фітнесу та багатьох інших. Деніел Куніц з Artsy.net ділиться такими роздумами: «Вправи поліпшують пізнання, збільшуючи приплив крові до мозку, і сприяють зосередженості й пам’яті, стимулюючи синтез білка, що називається нейротрофічним фактором мозку. Отже, коли дивитися на мистецтво безпосередньо після фізичних вправ, це загалом дасть вам змогу споглядати його більш зосереджено».
Б’юсь об заклад, Куніц пише подані вище слова з легкою іронією, бо не можу повірити, що маркетингові інновації на кшталт економіки вражень можуть змінити суть наших особистих переживань у спілкуванні з мистецтвом без допомоги фізкультурних стимуляторів. Дослухання до рекламних штучок ― це шлях навпростець, який до того ж нікуди не веде. Не хочу навіть нагадувати, що на наших очах музеї втрачають свою роль місць спокійного споглядання, втечі зі світу економіки з усією його недосконалістю. Рекламування мистецькими закладами фізичних вправ як способу оздоровлення нашої невротичної нездатності зосередитися має непокоїти. Музей ― це не гімнастична зала, а гімнастична зала й поготів не стане музеєм.