Багато хто ще пам’ятає тріумфальне входження партії «Самопоміч» в українську політику 2014-го як омріяної залишками середнього класу «третьої сили». Однак за майже два роки імідж Садового і Ко дуже потьмянів. Хоча у відсотковому значенні падіння рейтингів згаданої політсили не таке істотне — 3–4%, проте під величезним питанням усе майбутнє цього достатньо цікавого та амбітного проекту. Адже після натужного виходу з парламентської коаліції та катастрофічного програшу виборів мера в Кривому Розі «Самопоміч» пішла в тінь. А останні проблеми зі сміттям у Львові загрожують знищенням усієї партійної ідеології, побудованої навколо «європейського мера» Садового та його історії успіху. Що цікаво, всі помилки «Самопоміч», за іронією долі, робить сама.
Отже, «Самопоміч» зайшла в українську політику на перших київських виборах 2014 року, а потім тільки підтвердила серйозність намірів, взявши 32 мандати на парламентських. Здавалося, нарешті народилася «третя сила», яка об’єднає ті 10–15% активних людей у могутній кулак зі своїм лобі на всіх щаблях влади. Однак досить швидко виявилося, що казка про успішного мера, який під свої прапори зібрав управлінців, бізнесменів та журналістів, щоб «узяти й зробити», розвіялася дуже швидко.
Історія з виключенням із лав фракції п’яти депутатів на чолі з першим номером списку Ганною Гопко після голосування 31 серпня 2015 року за закон про децентралізацію засвідчила, що не все так гладко в партії. Але то ще були тільки квіточки. Восени «Самопоміч» стала погрожувати виходом із коаліції. Вже тоді експерти та журналісти почали ставити незручні запитання, мовляв, якщо ви в коаліції, то чому постійно виступаєте з позиції «а баба-яга проти», але так і не виходите звідти?
Читайте також: Взяли і не зробили. Чому реванш Вілкула став можливим
Однак партія Садового так і не вийшла тоді з провладної конфігурації, що вже викликало певне незадоволення в її електорату, який зазвичай зараховують до мислячого. Як не крути, а люди, котрі голосують за «Самопоміч», є не тільки симпатиками мера Львова, це ще й київський креативний клас — той самий, чиї голоси 2012-го подарували «Свободі» проходження до парламенту. І вони ж 2014-го забезпечили «Самопомочі» щонайменше 5%. До цього додамо прогресивну громадськість, що хоче нових облич в областях, і констатуємо, що аудиторія «Самопомочі» справді досить вибаглива, уважна й не пробачає помилок, бо не «вірує» у свого кумира, як у випадку Тимошенко чи Ляшка, і не голосує за владу, бо «так треба», як аудиторія БПП.
Чималого удару по іміджу партії як європейської прогресивної сили завдало звільнення начальника львівського управління культури Ірини Магдиш за критику греко-католицької церкви, що дуже обурило виборців партії, особливо не із Західної України, які цілком справедливо стали вважати, що їх обманули.
І дедалі більше нарікань викликало вперте небажання Андрія Садового визнавати свої президентські амбіції, хоча всі соціологи, журналісти, політологи вперто включали й включають його до президентського рейтингу, де він донедавна мав непогані позиції. Навіть зараз його соратники, наприклад керівник виборчого штабу нардеп Олег Лаврик, кажуть про те, що, мовляв, Садовий зосереджений виключно на роботі голови Львова. І так триватиме всі чотири роки його каденції. Ця нерішучість погано вплинула на виборців, які прагнуть бачити у львівському очільникові альтернативу Порошенкові.
Щоправда, наприкінці осені «Самопомочі» вдалася красива піар-акція на хвилі дуже успішних для неї місцевих виборів, коли вона здійснила сенсаційний прорив на Схід та Південь країни. Партія буквально проштовхнула через парламент рішення про повторні вибори місцевого голови в Кривому Розі, де в кандидата від партії Садового Юрія Милобога нахабно намагався вкрасти перемогу клан Вілкулів. Причому все це відбувалося в супроводі красивої картинки: штовханина на вході з охороною, щоб провести мітингувальників із Кривого Рогу до будівлі Верховної Ради, гарні виступи, транспаранти — все як треба в хорошому політичному шоу. Знали б «самопомічники», до якої ганьби все це призведе згодом…
У справжню турбулентність партія потрапила на початку 2016 року, коли розгорілася «прем’єріада». Тоді питання виходу з коаліції вже стало руба, відкладати його було неможливо. І ось після довгих-довгих дебатів «Самопоміч» ризикнула вийти з коаліції. І цим поставила себе в дуже незручне становище. Адже конкурувати з досвідчено-цинічними популістами на кшталт Олега Ляшка чи Юлії Тимошенко якось не випадає ні з ідеологічних, ні суто з технологічних (не вміють вони так) причин. А адекватної, виваженої опозиції ласий до яскравих шоу український виборець просто не помічає. Всі ж спроби погратися в принциповість на кшталт не голосування за кандидатуру Володимира Гройсмана на посаду прем’єр-міністра чи Юрія Луценка на посаду генерального прокурора сприймалися знову ж таки в руслі «а баба-яга проти».
Читайте також: Фракція "Самопоміч" заявила про перехід в опозицію
У перший же нокдаун «самопомічники» потрапили через ті самі вибори в Кривому Розі, які спочатку видавалися такою величезною перемогою. Спершу громадськість була шокована тим, що партія раптом висунула кандидатом не Юрія Милобога, а людину вже без балаклави Семена Семенченка, котрий очікувано, як і належить «парашутистові» з Києва, безславно програв перегони наприкінці березня 2016-го в першому ж турі корупціонерові Вілкулу-старшому. Але потім виявилося, що таке рокірування було пов’язане з тим, що буцімто Милобог взяв хабара від Вілкулів, щоб не йти на вибори. Правди досі не знає достеменно ніхто, але в результаті «Самопоміч» зазнала величезних іміджевих втрат.
Далі було ще кілька абсолютно алогічних рішень, як, наприклад, не голосування за судову реформу, хоча від самого початку «Самопоміч» брала активну участь у її розробці, зокрема віце-спікер парламенту Оксана Сироїд. Ну а чи не найбільшим epic fail у парламентській діяльності стала відверта брехня голови фракції Олега Березюка про те, що, мовляв, президент Порошенко ветував щойно ухвалений закон про пом’якшення умов увезення в Україну б/в-автівок. Навіщо це робити, враховуючи, що правда виплила буквально за кілька годин, абсолютно не зрозуміло. Якщо то була спроба погратися в опозиційність і підірвати рейтинг Порошенка, тоді це ще більш алогічне, м’яко кажучи, рішення. Усе пояснюється радше поганою якістю джерел партії на Банковій, які надали Березюкові неправдиву інформацію. У будь-якому разі вийшло дуже негарно: своїми руками «Самопоміч» кілька разів боляче висікла себе як відома унтер-офіцерська вдова.
Але все згадане вище виявилося малозначущою дрібницею порівняно з останніми подіями на львівському сміттєзвалищі в селі Грибовичі. Питання навіть не в тому, що внаслідок нещасного випадку, спричиненого багатьма роками бездіяльності міської влади Львова, загинуло кілька еменесників, і не в самому факті загоряння. Думаю, всі, хто хоч трохи цікавиться темою, знають про катастрофічний стан галузі переробки відходів у країні. Тут важко не погодитися зі спікерами «Самопомочі» й самим Садовим, які апелюють до того, що у стані, подібному до Грибовичівського сміттєзвалища, перебуває чи не на 90% усіх подібних полігонів в Україні. І таке може статися будь-де. Це ще якщо не вдаватися до конспірології та не намагатися знайти сліди підпалів, чим зараз займається пан Садовий. Нібито Банкова спеціально влаштувала такий собі комунальний теракт біля Львова для дискредитації «Самопомочі».
Читайте також: Ліберальні партії: розмноження діленням
Випадковість чи ні, але Банкова справді зараз використовує цю тему для якнайбільшої дискредитації особисто Садового та його історії успіху як мера, що відродив Львів. Подейкують, що курирує цей процес не хто інший, як відомий політолог, голова фракції БПП у парламенті та член команди Порошенка Ігор Гринів. І робить це передовсім руками «Свободи», з якою тут інтереси Банкової збігаються на всі 100% — придушити Садового.
Найгірше в згаданій ситуації, що сміттєвий скандал б’є по найуразливішому місцю «Самопомочі» — по її серцевині, на якій і побудовані вся ідеологія та партійний міф. Це історія про те, як чесний, роботящий чоловік переміг на виборах, використавши рецепти батьків («Самопоміч» — калька з кооперативних об’єднань українців на Галичині в часи Австро-Угорщини та Польщі), та об’єднав навколо себе команду менеджерів, що здатні зробити те саме в масштабах усієї країни. А ситуація з Грибовичами все перевертає з ніг на голову, мовляв, то піар, а реальність така, що «найкращий мер» навіть зі сміттям розібратися не може, бо без хабарів не дає нікому побудувати нормальний сміттєпереробний завод. Куди ж такого в президенти?
Звичайно, ховати «Самопоміч» було б величезною дурістю, адже свої 7–9% вона має й зараз. Однак тепер партії доведеться терміново змінювати стратегію й робити якісь активні кроки. Бо наразі все складається так, що останні події можуть остаточно підірвати віру виборців у дієздатність цієї структури.