29 жовтня 1611 року відбулася важлива подія, про яку забули вже практично в усіх державах, котрі вважаються спадкоємцями шляхетської Речі Посполитої. Власне, тоді ув’язнені поляками московський цар Васілій Шуйський зі своїми двома братами були приведені гетьманом Станіславом Жолкевським на засідання Сейму. Там вони вклонилися польському королю Зиґмунтові ІІІ; цю сцену в історії окреслено як «руська честь» (пол. hołd ruski). Перед цим Васілій був скинутий з трону жителями Москви, котрі дізналися про поразку його армії під Клушино. Парадоксально, польська неволя врятувала Шуйським життя, оскільки московський люд готував їм ту саму долю, яка спіткала двох попередніх царів.
На початку XVII століття Москва переживала величезну кризу, названу істориками Великою смутою. Вона спричинила протести проти правління царя Боріса Ґодунова. Очолила одну із найважливіших змов родина Романових. Їхній посланець Ґрішка Отрєп’єв виїхав до Речі Посполитої, де шукав збройної допомоги проти царя, видаючи себе за вцілілого сина Івана IVДмітрія. Не заручився при цьому підтримкою короля, але деякі магнати з чисельним військом, козаки та різні авантюристи таку допомогу надали. Дмітрію вдалося здобути царський трон, але невдовзі його вбили внаслідок змови, організованої Шуйськими. Коли з’явився Дмітрій Самозванець, Шуйські, побоюючись конфлікту з Річчю Посполитою, зробили ставку на Швецію. Власне, тоді король Зиґмунт ІІІ Ваза сприйняв такий крок як ворожий і оголосив Москві війну. Подальший розвиток подій визначила перемога коронного гетьмана Станіслава Жолкевського під Клушино (нині – Смоленщина) в липні 1610 року.
Брати Шуйські – Васілій, Дмітрій і Іван –перебували в ув’язненні на замку в Гостинині, де двоє перших померли. Іван з іншими полоненими повернувся до Москви. Царська держава згодом в 1635 році викрала прах братів Шуйських та всі предмети, які свідчили про їхнє перебування в тюрмі. Подібна доля спіткала відому картину Томаша (Томассо) Долабелли [венеційськй художник, який працював у Польщі за часів Зиґмунта ІІІ Вази. – Ред.], яка, за однією з версій, була подарована королем Августом ІІ царю Петру І. Той же приховав образ дуже далеко, щоб не нагадував часів занепаду Москви. Час та рука людини знищили практично всі предмети, пов’язані з перебуванням царя в польському полоні.
У нинішній Росії, яка проголосила день звільнення Москви від поляків національним святом Днем народної єдності, ніхто про події 29 жовтня 1611 року пам’ятати не бажає. Але дивує той факт, що і в сучасній Польщі в певних колах вважають ті події такими, що викликають почуття сорому. Втім, більш зрозумілою є позиція таких осіб, коли дізнаєшся більше про їхнє минуле, приміром, за часів комунізму. Тож важко дивуватися, що цієї приховуваної тими середовищами, що позиціонують себе як «еліта», дати практично немає у свідомості сучасного покоління поляків.