Протягом багатьох років британці хвалилися, буцімто популістська права партія ніколи не зможе процвітати в такій давній і стабільній демократичній країні, як Британія. Тепер це порожні вихваляння. Як і в більшості країн Західної Європи, виборці в Британії розлючені, розчаровані й утомлені, тож спрямовують свій гнів на дві основні політичні партії — консерваторів і лейбористів. Як наслідок, права популістська партія Reform UK здобуває масову підтримку і загрожує всьому британському політичному істеблішменту.
Reform UK була заснована як нова політична партія лише чотири роки тому. Вона здобула підтримку двох попередніх правих партій — Партії незалежності Сполученого Королівства і партії Brexit. Обидві раніше очолював Найджел Фарадж, харизматичний політик і один із головних агітаторів за Brexit. Він неодноразово намагався потрапити в парламент, але безуспішно. Проте на загальних виборах минулого року ситуація змінилась: народ проголосував за нього і за ще чотирьох кандидатів Reform UK. Кількість місць незначна, оскільки маленьким партіям важко отримати більшість в окремих виборчих округах Британії. Але Reform UK здобула величезну й надзвичайну підтримку: мільйони виборців підтримали кандидатів партії по всій країні.
Відтоді Reform UK стрімко зміцнює позиції. Згідно з останніми опитуваннями, партія цілком може перемогти на наступних виборах — обійти всі інші партії й сформувати уряд. Вона здобула підтримку багатьох людей, які раніше голосували за консерваторів, але розчарувалися після нищівної поразки останніх на загальних виборах у липні минулого року. Ще більше дивує величезна кількість виборців лейбористів, які виступили проти Лейбористської партії менш ніж за рік після того, як вона здобула досі небачену більшість у парламенті. Зараз Reform UK провадить активну передвиборчу кампанію в Шотландії й Вельсі, де незабаром відбудуться місцеві вибори. Попри свою закоріненість в англійському націоналізмі, партія налаштована перемогти Шотландську національну партію в Шотландії і покласти край тривалому домінуванню лейбористів у вельській політиці.
Існує багато причин раптового підйому правих. Перша — це імміграція, яка зараз є головним питанням, що кидає виклик усім партіям істеблішменту. Ані консерватори, ані лейбористи не змогли зупинити прибування човників, які перетинають Ла-Манш і привозять нелегальних мігрантів до Британії. Цього року їх прибуло більше, ніж будь-коли, причому 50 тисяч із них привезли банди торговців людьми. До цього додаються майже мільйон осіб, які за рік прибули до Британії легально. Ці показники викликають гнів і тривогу у більшості виборців, які кажуть, що Британію заполонили люди, які не розуміють британської культури, особливо мігранти з Афганістану, Сомалі, Албанії, Ірану й Африки. Як і в інших західних країнах, потік новоприбулих викликає соціальну напругу. Зростає обурення щодо мусульман, яких вважають потенційними терористами. А виборці розгнівані тим, що мігранти обходяться платникам податків дуже дорого. Тисячі людей живуть у готелях за державний кошт, очікуючи на розгляд своїх заявок на притулок.
Фарадж звинуватив лейбористський уряд у браку заходів для зупинення потоку мігрантів. Багато виборців погоджуються з ним. Також Фарадж закидає уряду неспроможність знизити податки чи покращити національну систему охорони здоров’я, що зазнала краху, і відсутність плану, як відродити слабку економіку. Внаслідок цього у багатьох виборчих округах, де лейбористи здобули перемогу торік, опитування показують, що Reform UK набагато популярніші і легко відіб’ють місця у лейбористів на будь-яких майбутніх виборах.
Друга причина ухилу країни праворуч — це слабка економіка, високі податки і нездатність розколотої і деморалізованої Консервативної партії запропонувати ефективну опозицію лейбористському уряду. У лавах консерваторів зараз панує істотний розкол щодо того, варто об’єднуватися з реформаторами й рухатися у правий бік, а чи відверто виступити проти Reform UK. Консерватори не змогли згуртуватися навколо нової лідерки Кемі Баденок — політикині нігерійського походження, яка не справляє суттєвого впливу на громадську думку і рідко виступає з промовами. На відміну від неї, Фарадж — ефективний комунікатор, його часто показують на телебаченні і сприймають як «людину з народу» з пивом і сигаретою в руках.
Як і у Франції й Німеччині, зростання расової напруженості теж сприяє зміцненню правих сил. Загалом расові відносини у Британії досить добрі. Але міграція, ісламістський екстремізм, політика ідентичності й фаворитизм щодо етнічних меншин на ринку праці і в освіті викликають дедалі сильніше обурення серед білої більшості. Фарадж вельми обережно уникає расистських висловлювань або відвертої агітації проти різноманітності й мультикультуралізму. Але інші члени його партії не приховують свого ворожого ставлення до меншин, і він не засуджує тих із-поміж них, які використовують расистську риторику.
Опитування засвідчують стрімке зростання Reform UK, що нівелюють усі уявлення про британську політику і колишню підтримку центристських кандидатів у країні. Нині лише 23 % виборців прихильні до лейбористського прем’єра сера Кіра Стармера, який різко втратив підтримку за останній місяць. Серед виборців лейбористів половина опитаних ставиться до нього негативно. Натомість третина британців зараз виявляє прихильність до Фараджа, що є найвищим показником відтоді, як він очолив партію у червні минулого року. Фарадж позбавляє підтримки всі партії, переманюючи насамперед виборців лейбористів, які традиційно підтримують ліві партії. Його соціально-консервативні погляди й супротив культурі woke особливо популярні серед білих виборців робітничого класу, які дотримуються традиційних поглядів на секс, гендер і роль сім’ї.
Чверть британців нині розглядають можливість голосування за Reform UK на наступних виборах. Зокрема, 33 % тих, хто голосував за консерваторів на минулорічних виборах. Фарадж відверто націлився замінити Консервативну партію як головну праву партію, перекресливши понад 200 років британської політичної історії. Це настільки лякає консервативних політиків, що багато хто або переметнувся до Reform UK, або закликає до злиття двох партій. Якби це сталося, Фарадж, безумовно, став би лідером цієї об’єднаної політичної сили.
Почасти успіх Фараджа пояснюється його рішучою опозицією до Європейського Союзу і тривалою кампанією за вихід Британії з ЄС. Однак Brexit не виявився успішним проєктом: він коштував Британії мільйони фунтів стерлінгів внаслідок втрати експорту, призвів до ізоляції від сусідів і спричинив труднощі й затримки для британців, які подорожують до Європи. Більшість виборців тепер вважає Brexit помилкою. Фарадж звинувачує уряд у неспроможності зробити так, щоби Brexit запрацював, і належно скористатися перевагами незалежності від ЄС, і досі виступає проти тісніших зв’язків з ЄС. Але це не похитнуло його популярності.
Нині Reform UK витримує випробування в місцевих радах, де кандидати партії отримали багато місць на нещодавніх місцевих виборах. Тепер нові депутати повинні довести, що можуть ефективно керувати радами, хоча більшості бракує коштів. Реформатори запевняють, що можуть, як Ілон Маск, скоротити зайві витрати. Але виборці будуть розлючені, якщо підконтрольні Reform UK ради почнуть скорочувати фінансування на школи, дороги, геріатричні пансіонати й місцеве самоврядування.
Якщо Reform UK зазнає провалу на місцевому рівні, то може втратити частину підтримки на загальнонаціональному. Небезпека полягає в тому, що партія стане більш екстремістською і схилиться правіше, так само як французька політикиня Марін Ле Пен або «Альтернативи для Німеччини» (AfD). Вперше в Британії з’явиться ультраправа партія, популярна на загальнонаціональному рівні. Політики, що притримуються традиційної лінії, жахаються такої перспективи. Але поки що нічого не вказує на їхню готовність зупинити Reform UK, пригальмувати заклики Фараджа чи популяризувати власну політику і сприяти підтримці своїх кандидатів.