23 червня відбувся саміт БРІКС, міжнародної організації що об’єднує Китай, Індію, Росію, Бразилію та Південну Африку. Він пройшов в онлайн-форматі під головування президента КНР Сі Цзіньпіна та завершився спільною декларацією. А 27 червня спікер МЗС РФ Марія Захарова заявила, що на вступ до організації подали заявки ще дві країни: Аргентина та Іран. В офіційній російській пропаганді, саме існування БРІКС, участь Путіна в ньому, інтерес до формату з боку інших держав, просуваються як приклад наявності в Росії союзників та однодумців. І для українців існує великий ризик купитись на російський наратив, не заглибившись у реальний зміст існування цієї організації та не задавшись питанням, що насправді об’єднує її членів.
Не блок, а клуб по інтересах
Якщо спробувати одним словом охарактеризувати ідеологію форуму цих п’яти держав, що складають близько 40% населення світу та 25% економіки, на думку спадає слово «багатополярність». Поняття має для БРІКС ледь не сакральний сенс, повторюється з року в рік на всіх самітах організації, не раз воно звучало й цього разу. Говорячи про багатополярність, країни-члени виступають супроти американської гегемонії, що обмежує їх роль у світі. В ситуації, коли кожен із членів БРІКС являє собою найпотужнішу державу у своєму регіоні, вплив США дійсно діє для них як обмежуючий фактор. Якби не Вашингтон, правила гри на світової арені дійсно були б значно вільнішими, а економічна та військова потуга регіональних держав дозволили би їм сильніше втручатись у справи сусідів.
Читайте також: Китай, клімат та відбудова України: про що говорили на саміті G7 у Німеччині
Тим не менш, навряд цей спільний знаменник дозволяє говорити про збіг інтересів країн. Для КНР, найпотужнішого члена організації, БРІКС – майданчик для поширення свого впливу, для Росії – ланка ідеології, для Індії та Бразилії – додатковий важіль для гри в багатовекторність, а Південній Африці форум дозволяє почуватись у «вищій лізі». При цьому між країнами-членами організації існують протиріччя, часом, принципові. Почати варто з того, що рівень економічної співпраці між країнами достатньо низький. Ідучи далі, розуміємо, в оборонній доктрині Індії саме КНР виступає основною загрозою, вона є учасником QUAD, явно антикитайського блоку в Тихому Океані. У свою чергу, президент Бразилії Жаїр Болсонару – відомий китаєфоб, що звинувачував КНР у розповсюдженні коронавірусу та зізнавався в коханні Дональду Трампу. Вертаючись до близької Україні теми, політичної єдності організації бракує навіть на те, щоб однаково називати російсько-українську війну. Путін не здатен переконати всіх колег по небезпечному бізнесу, що це «спеціальна військова операція», а не міждержавна війна. Такими само рихлими й неконкретними є спільні декларації БРІКС. Вони слугують демонстрацією нездатності держав домовитись щодо чогось, окрім «потреби світу в рівності, процвітанні, мирі та міжнародній координації»
Вісь байдужості
Тим не менш, для України БРІКС, навіть у такому вигляді, являє собою неприємність. Країни-члени, навіть умовно проамериканські, дозволяють собі автономно вести справи з Росією, як Індія, що нарощує з РФ імпорт нафти. Це чітко сигналізує про те, що світ стає складнішим, а США вимушені йти на поступки своїм союзникам, щоб не псувати відносини. У цьому контексті неприєднання країн БРІКС до антиросійських санкцій – лише ознака того, що вони здатні відстоювати власні інтереси. До прикладу, в інтерв’ю The Print від 3 червня, міністр закордонних справ Індії Субрахманьям Джайшанкар розповідав про рішення збільшити імпорт нафти з РФ. Інтерв’ювера цікавило, як для нього поєднуються співпраця з Росією та згода з тим, що Кремль – агресор, а війна є несправедливою. Крім посилання на те, що Європа накачує Путіна набагато більшою кількістю грошей та не відмовляється від газу «завтра вранці», він багато говорив про Індію.
Мовляв, для його держави, що слугує домом для майже півтора мільярдів людей, ріст цін на паливо й зерно вже досить серйозний удар, крім факту, що економічний спад неодмінно вдарить по робочих місцях. І якщо його уряд здатен укріпити економічне становище, що лишень виривається з лап бідності, він зобов’язаний це зробити. Якщо чесно подивитись на ситуацію з його перспективи, дії індійської влади видаються цілком раціональним. Для Джайшанкара, війна в Європі жахлива, але далека. А от мільйони голодних громадян, нездатних заправити мотоцикл, яким возять фрукти на ринок – небезпечно близькі. У цьому контексті можна говорити, що країни БРІКС, які ведуть справи з Путіним, не виступають на його боці. Просто свої проблеми їх цікавлять більше, аніж страждання українців чи шкода, яку наносять дії Кремля архітектурі безпеки.
Хаос – це драбина
Одна з найвідоміших цитат із серіалу «Гра Престолів» здатна пояснити ще один момент, пов’язаний з БРІКС: чому Аргентина та Іран вирішили приєднатись саме зараз, попри те, що цьогорічний саміт традиційно ні до чого не привів. Для цих двох країн, яким об’єктивно вузько в рамках існуючої системи, стало очевидним, як домогтись свободи. Це нагадує радше не «антиамериканський фронт», а шляхетські конфедерації в Речі Посполитій. Тоді представники часом навіть ворогуючих знатних родів, об’єднувались для захисту своїх прав від посягань з боку короля. Такі зборища швидко розвалювались через внутрішні чвари, але мету свою виконували, зберігаючи шляхту недоторканою. Іронічно, що два постійні члени Радбезу ООН, що входять в БРІКС, Китай та Росія, роблять його таким самим неспроможним, яким був свого часу сейм Речі Посполитої. Тоді також було досить одного голосу проти для того, щоб рішення не було прийнято.
Читайте також: Що стоїть за участю Талібану в Економічному форумі в Петербурзі
Тож не дивно, що достатньо потужні держави, при цьому не здатні вписатись на вигідних умовах у Pax Americana, намагаються його знищити. Але їх обережність також є цілком зрозумілою. Період зміни гегемона – не тільки перспективний, але й небезпечний. Саме тому умовна Туреччина, один із головних популяризаторів багатовекторності в сучасному світі, не спішить виходити з НАТО. Коли плануєш влаштувати шторм, природньо очікувати, що тебе може знести хвилями. У цьому сенсі БРІКС – це не цеглина, що закладається в стіну нової світової архітектури безпеки. Навпаки, це – рука, яка по цеглинці руйнує попередню. Сьогодні нікому не відомо, чи вдасться це, та якими можуть бути наслідки. Тому в цьому процесі єдино важливим для України має бути розуміння світових трендів та здатність захистити своє місце у новому світі. Потрібно не ображатись на тих, хто не відхрестився від Путіна, а уважно стежити за їх діями, аналізуючи досвід. Адже процеси, що зароджуються зараз, проживуть значно довше, аніж безумний диктатор сусідньої країни.