Уявімо собі підлітка, що прокручує стрічку новин у телефоні і натрапляє на курс із
медіаграмотності, створений тією ж редакцією, яка постачає йому щоденні заголовки. Що
змушує новинні компанії виходити за межі репортажів і вкладати сили у навчання читачів?
Причини різні: від боротьби з дезінформацією до пошуку нових джерел доходу. За останні
п’ять років редакції по всьому світу запустили сотні вебінарів, подкаст-курсів і повноцінних
онлайн-шкіл. Українська аудиторія також уважно стежить за відгуками щодо таких
проєктів, наприклад, прометеус відгуки допомагають зрозуміти, чи справді курс відповідає
очікуванням. Коли ЗМІ починають викладати, вони не лише діляться знаннями, а й
укріплюють власний бренд, формують лояльність і розширюють коло прихильників. Нижче
розглянемо ключові мотиви, переваги та виклики, з якими стикаються редакції на
освітньому шляху. У цій статті наведено приклади всіх світових лідерів ринку та історії
українських редакцій, що вже успішно пройшли цей шлях раніше.
Прагнення боротися з дезінформацією
Однією з головних причин, чому редакції запускають навчальні проєкти, є масштабна
хвиля дезінформації. Щодня у стрічках соціальних мереж з’являються сотні сумнівних
«фактів», а фейкові фото та відео поширюються швидше, ніж їх встигають спростувати.
Навіть досвідченому читачеві часом складно відрізнити правду від вигадки. Тож коли
новинна компанія пропонує міні-курс із перевірки фактів, вона фактично укріплює власну
аудиторію. По-перше, слухачі отримують інструменти для критичного мислення: перевірку
джерел, зворотний пошук зображень, аналіз метаданих. По-друге, редакція демонструє
прозорість: «Ми відкрито показуємо, як працює наша кухня». Це підвищує довіру й
повертає людей до якісних медіа. Нарешті, освітня ініціатива створює спільноту навколо
бренду: випускники курсів частіше діляться матеріалами редакції, ставлять запитання та
інформують друзів, коли бачать підозрілий контент. Таким чином, замість безкінечної
боротьби з фейками у режимі пожежника ЗМІ формує превентивний бар’єр, який працює
на далеку перспективу. Важливо й те, що курси цілеспрямовано адаптують під різні вікові
групи: школярі отримують інтерактивні завдання, студенти — гостьові лекції експертів, а
пенсіонери — покрокові відеоінструкції. Коли знання стають частиною повсякденного
життя користувача, медіа отримує найценніше — поінформовану, активну і вдячну
спільноту навколо себе, а також сталу аудиторію.
Диверсифікація джерел доходу
Монетизація новинного бізнесу останнім часом помітно ускладнилася: рекламні бюджети
переходять у соцмережі, а підписка працює не для кожного. Освітні продукти відкривають
редакціям новий фінансовий горизонт. Платні курси, сертифікати, спонсорські лекції і
навіть корпоративні тренінги приносять стабільний дохід, який не залежить від трафіку на
сайті. Коли відвідувач купує курс із цифрової безпеки чи сторітелінгу, він платить за
конкретну цінність, а не за банер у боковій колонці. Крім того, освітній канал легше
прогнозувати: групу слухачів можна набирати заздалегідь, формувати бюджет і не
хвилюватися про алгоритми пошуковиків. Також редакції експериментують з ліцензіями:
університети купують готові відеолекції, а школи — методички для вчителів. Хоча адміністративний клопіт зростає, прибуток нерідко перевищує звичні рекламні показники.
Водночас журналістська команда зберігає незалежність: гроші приходять від слухачів, а
не від політичних донорів, що зменшує ризики цензури чи прихованого впливу. Деякі
медіахолдинги навіть створюють окремі освітні підрозділи, які видають власні підручники,
організовують офлайн-хакатони та залучають міжнародних експертів до спільного
викладання, що додатково розширює лінійку продуктів і підвищує фінансову стабільність
бренду.
Поглиблення експертизи бренду
Ще один мотив для запуску освітніх проєктів — бажання закріпити статус експерта у
власній ніші. Якщо технологічне видання десятиліттями описує стартапи, воно має право
навчати, як залучати інвестиції або писати пітч-дек. Аудиторія сприймає такий курс як
природне продовження редакційної роботи. Експертиза стає видимою: лектори — це ті
самі журналісти, які брали інтерв’ю у лідерів галузі, а програму будують на реальних
кейсах. Таким чином ЗМІ трансформується з «оповідача» на «наставника». Історії успіху
слухачів повертаються до редакції у вигляді нових статей: випускники охоче діляться
досвідом, що збагачує контент і підсилює коло авторів. Бренд отримує додаткові
цитування у профільних медіа, а пошукові системи фіксують зростання згадок. До того ж,
партнерські програми з університетами або бізнес-інкубаторами відкривають шлях до
спільних досліджень, грантів та конференцій. У підсумку редакція не лише навчає, а й
сама вчиться, рухаючись уперед разом зі своєю спільнотою. Успішний курс стає
соціальним доказом: прикріплені у соцмережах сертифікати випускників перетворюються
на міні-рекламу, що працює цілодобово та без жодних витрат для редакцій і партнерських
брендів.
Виклики та поради для успішного старту
Попри очевидні переваги, власна освітня програма — це складний проєкт із безліччю
підводних каменів. Найпоширеніша помилка — недооцінити обсяг часу, потрібний для
підготовки матеріалів. Журналісти звикли писати короткі статті, але структурований курс
вимагає сценаріїв, вправ, тестів і постійного оновлення даних. Другий ризик — технічна
сторона. Платформа може вийти з ладу в розпал набору групи, а служба підтримки
повинна оперативно розв’язувати питання користувачів. Третій фактор — методика
викладання. Добре бути експертом, але ще краще вміти пояснити складне простими
словами, використовуючи приклади, інфографіку та інтерактиви. Щоб мінімізувати
проблеми, фахівці радять починати з пілотного модуля: зібрати невелику групу,
протестувати формати й зафіксувати зворотний зв’язок. Далі варто інвестувати у
професійного методолога та технічного продюсера — ці дві ролі економлять редакції
десятки годин. Окрему увагу слід приділити маркетингу: краще створити окремий канал у
месенджері, розсилку та серію вебінарів-тизерів. Завершальний крок — прозорий
сертифікат, який слухач може додати у LinkedIn. Саме так формується довіра і повторні
продажі. Варто також підтримувати групи випускників у закритих спільнотах, де вони
можуть ділитися результатами, ставити запитання та мотивувати одне одного
продовжувати навчання та розвивати нові проекти.