Чому від початку великої війни нам обіцяли, що економіка агресора невдовзі впаде, а цього досі не сталося? Розбираємося, що таке стратегія «Фортеця Росії», що потрібно для справжнього обвалу російської економіки та що гарантує її стійкість сьогодні.
План посилення Росії
Опубліковані у ЗМІ пункти так званого «мирного плану Віткоффа-Дмітрієва» шокували тих, хто боровся проти агресора на санкційному фронті. Зокрема, пункти 19–21 обіцяють Росії поступове скасування санкцій, повернення до G8 і довгострокову економічну співпрацю зі США. А пункт 17 означає фактичне повернення окупанту більшості заморожених активів під ширмою «спільних американсько-російських проєктів».
І все це на тлі того, що лише минулого місяця США запровадили проти Москви справді дієві санкції, російські нафтові доходи впали до мінімуму за кілька років, а економіка агресора загалом наблизилася до стану рецесії.
Повернення Росії до світової економічної спільноти дозволить їй швидко відновити свій потенціал — набагато швидше, ніж це здатна зробити Україна, навіть із зовнішньою допомогою. В умовах скасування санкцій, відновлення доступу до західних ринків і заморожування бойових дій РФ зможе інвестувати десятки мільярдів доларів у підготовку до нового наступу на Україну та/або Європу. Через 3–5 років Кремль буде готовий до нового раунду збройної агресії, але цього разу рівень його готовності буде набагато вищим.
Утім, небажання Росії йти на компроміс найімовірніше призведе до провалу «мирного плану», а економічний тиск на Москву триватиме. Тож ми неминуче повертатимемося до запитання: коли ж відбудеться обіцяний з перших днів великої війни неминучий крах економіки агресора?
Нині ми детально поглянемо на те, що саме дозволяє окупанту зберігати стійкість після майже чотирьох років інтенсивної війни. Зокрема, звернемося до дослідження доктора філософії з Університету Гронінгена (Нідерланди) Юрі Схасфорта, який нещодавно опублікував комплексний матеріал на тему військової економіки Росії.
Міряти війну мирними категоріями
Минають роки широкомасштабної війни, а економічне зростання в Росії перевищує аналогічний показник у більшості мирних країн Європи, включно з Німеччиною і Великою Британією. І це попри апокаліптичні прогнози, які ми чули ледь не після кожного з 19 санкційних пакетів.
Юрі Схасфорт вважає: причина невдалих передбачень у тому, що аналітики з різних куточків світу намагалися «виміряти» воєнну економіку РФ категоріями мирного часу. Воєнна економіка за визначенням означає зміну фокуса національного господарства: замість задоволення потреб населення зусилля спрямовуються на задоволення потреб війни. Така модель не може гарантувати довгострокового зростання, проте на короткій дистанції стає серйозним стимулом. Про це яскраво свідчить історичний досвід, наприклад, Німеччини та Британії напередодні Другої світової війни, а також СРСР і США вже після її початку.
Ба більше, у першій фазі воєнної економіки громадяни у середньому стають багатшими. Так сталося і в Росії, особливо в регіонах з високою концентрацією воєнної промисловості. Парадокс: сотні тисяч загиблих на фронті, діють безпрецедентні санкції, а звичайні росіяни стають багатшими та більш задоволеними своїм рівнем життя.
Цю ситуацію можна пояснити через призму мобілізації ресурсів. Для початку потрібно усвідомити той факт, що до великої війни багато російських громадян були безробітними, а заводи працювали не на повну потужність. Тобто економіка функціонувала на рівні, нижчому від свого потенціалу.
Такий стан є неприйнятним для воєнної економіки. Через значне збільшення державних витрат Росія змогла за короткий час зменшити рівень безробіття й наростити промислове виробництво. За 2022–2025 роки лише з ліквідної частини Фонду національного добробуту було витрачено близько $63 млрд. Але масштабне «накачування» економіки грошима не призвело до надмірної інфляції, адже разом з грошовою масою зростало виробництво продукції.
Ельвіра Набіулліна та «Фортеця Росії»
Без сумніву, успішний перехід до воєнної економіки неможливий без довгих років підготовки. Юрі Схасфорт пов’язує її початок з призначенням Ельвіри Набіулліної головою центрального банку Росії (ЦБР) у 2013 році. Під її керівництвом була розроблена стратегія «Фортеця Росії» (мовою оригіналу «Крепость Россия»), що передбачала низку підготовчих заходів з метою збереження фінансової стабільності економіки в екстремальних умовах.
Для початку ЦБР активізував свою діяльність на російському банківському ринку. Центробанк почав купувати надлишки іноземної валюти з метою збільшення резервів, що в майбутньому мали б захищати рубль від міжнародних санкцій.
Успіх цієї стратегії залежав від однієї умови: стабільного припливу іноземної валюти з-за кордону. Для цього потрібно або збільшувати експорт, або зменшувати імпорт, щоб країна залишалася чистим експортером товарів і послуг. Як ми знаємо, росіяни вирішили піти шляхом так званого «імпортозаміщення», що було реалізовано через низку заходів: від зменшення державних витрат до підвищення відсоткових ставок.
Звісно, не все пішло за планом. Найбільшою катастрофою стало рішення країн ЄС та інших країн заморозити близько $300 млрд валютних резервів Росії. Через це у лютому-березні 2022 року почався швидкий відплив капіталу з РФ і, як наслідок, падіння курсу рубля. Для порятунку національної валюти Набіулліна наважилася на нестандартне рішення: введення контролю руху капіталів. Здійснюючи ручний контроль за рухом активів, ЦБР зміг не допустити обвалу рубля.
Чому падали економіки минулого
Історія свідчить, що економіка може зазнати падіння через одну з чотирьох причин. Перша — раптовий відплив капіталу. Таке вже траплялося з Росією в 1998 році, у Єврозоні у 2011-му або на тлі санкцій в Ірані у 2012-му. Але нині цього не станеться, тому що Москва запровадила контроль за рухом капіталів.
Друга причина — це крах через втрату доступу до імпортних товарів, наприклад, через блокаду. Така ситуація трапилася у 1918 році з Німеччиною, коли країни Антанти доклалися до нестачі харчових продуктів, що зрештою стало однією з причин революції та зречення Кайзера. З Росією такий сценарій нині неможливий, адже вона, по-перше, сама має достатньо ресурсів, а, по-друге, має надійних сильних партнерів (Китай, Індія), що забезпечують її потрібними товарами.
Третя причина — внутрішній крах через надмірну заборгованість. Ідеться про загальний борг усіх суб’єктів господарювання: від домогосподарств до держави. Яскравим прикладом є фінансова криза 2008 року, коли громадяни позичали під заставу житла, ціни на яке постійно зростали. Зрештою цей процес зупинився, «бульбашка луснула», банки зазнали краху, а разом із ними обвалилася й економіка.
Нині в Росії немає очевидної боргової кризи, хоча передумови для неї є, зокрема через зловживання так званою «кредитною схемою» — примусом комерційних банків до пільгового кредитування оборонних підприємств. Офіційна статистика свідчить, що борг домогосподарств та державний борг не зазнали суттєвого зростання після 2021 року.
Остання, четверта причина — це невдоволення населення економічною скрутою, що досягає критичної точки та призводить до зміни політичного курсу. Прикладом є війна у В’єтнамі, коли США, попри значний запас економічної потужності, були змушені припинити бойові дії внаслідок внутрішніх протестів через значні жертви та інфляцію.
Утім, знаючи природу росіян, ми розуміємо: на такий сценарій сподіватися не варто. Вони довго терпітимуть примусову мобілізацію та економічну скруту як робили це попередні сотні років. У цьому контексті перспективним напрямком є робота з поневоленими Росією націями, з територій яких Москва викачує природні ресурси. Саме вони є ключем до розвалу Московської імперії, але цей процес може розтягнутися на багато років.
До краху ще далеко
Попри вищесказане, варто пам’ятати: модель воєнної економіки нестійка на довгій дистанції, і Росія вже почала показувати ознаки подальшого занепаду. Наприклад, зростання ВВП у III кварталі 2025 року впало до 0,6 %, тоді як у III кварталі 2024-го воно становило 3,3 %. Проте економіка все одно далеко від стану вільного падіння. Юрі Схасфорт вказує, що про це свідчать три чинники.
По-перше, воєнні витрати Росії відносно ВВП досі є доволі невисокими. Вони менші, ніж витрати США часів війни у В’єтнамі, набагато менші за витрати СРСР у Холодну війну й дуже далекі від витрат Німеччини у Другу світову. Звісно, якщо вірити офіційній статистиці.
По-друге, для досягнення максимального переходу на воєнні рейки країни під час війни історично використовували механізми економічного контролю, передусім за цінами й зарплатами. У Росії нині до таких можна зарахувати згаданий контроль за рухом капіталів і періодичне обмеження на експорт палива. Російські силовики поки не змушують широкі маси громадян працювати у три зміни на військових заводах. Інфляція ще не досягла такого рівня, коли потрібно контролювати вартість товарів і послуг. Загалом поки не відбувається принесення в жертву «мирних» галузей економіки на користь «воєнних».
Нарешті, третім чинником є підтримка поточного курсу Кремля з боку населення. Опитування свідчать, що нині до трьох чвертей росіян схвалюють війну проти України. Відповідно, Путін і компанія мають іще багато простору для дій щодо витискання ресурсів з власних громадян на користь війни.
Посилювати Україну, а не Росію
Утім, усе може змінитися дуже швидко. Можливо, нові американські санкції будуть занадто болючими. Особливо їхня «вторинна» частина, спрямована проти тих, хто й далі торгує з Росією. А може, відбудеться значне падіння цін на нафту, наприклад, через зміну влади у Венесуелі.
Проте ми не можемо дозволити собі сподіватися на подібні сценарії. Навпаки, потрібно розуміти, що окупант буде здатний воювати ще багато років. У Москви є багато як внутрішніх ресурсів, так і зовнішніх друзів для продовження великої війни.
Та це не означає, що російській економіці неможливо завдати шкоди, і про це свідчить дія нещодавніх американських санкцій. У поєднанні з достатнім фінансуванням сил оборони, регулярними українськими ударами по нафтових терміналах та інших промислових об’єктах, санкції є потужним інструментом на шляху до майбутньої поразки РФ.
Якщо світ справді бажає вгамувати агресора й гарантувати власну безпеку, потрібно значно посилювати й санкції проти Росії, і підтримку України — а не гратися у «мирні плани», що лише допоможуть Москві швидко відновитися.