“Це війна Путіна. Тільки він несе відповідальність за це” — заявив 18 березня канцлер Німеччини Олаф Шольц. Починаючи з 24 лютого, подібні заяви озвучуються мало не щодня, викликаючи обурення і лють українців. Нам дуже добре відомо, що Путін і його злочинний режим — це породження російського суспільства, культури, економічної та державної системи. Здається, західні еліти масово уражені вибірковою сліпотою, котра дозволяє їм не помічати навіть тих фактів, які лежать на поверхні. Наприклад, того, що переважна більшість росіян зараз схвалює війну проти України, а майже 90% припускають і схвалюють можливий напад на країни ЄС.
Такий стан речей заледве можна вважати раптовим шокуючим відкриттям. Патологічні процеси у російському соціумі не були глибинними течіями, помітними лише поодиноким фахівцям та розвідникам. Мілітаризація масової свідомості, роздмухування шовінізму, реабілітація сталінізму, плекання імперського ресентименту — Москва і не думала цього приховувати. Навпаки, все це лежало на вітрині “русского мира” і яскраво підсвічувалося засобами міжнародної пропаганди.
Читайте також: Чому росіяни мають понести колективну відповідальність за війну
До того ж, Москва не раз і не два доводила, що сприймати це як порожню балаканину не варто. Здавалося б, 2014 року західні еліти мали б нарешті зрозуміти, що до чого. Тому й теперішні спроби звалити всю провину виключно на одного колишнього пітерського кадебіста виглядають вкрай тривожними симптомами. Невже Захід інтелектуально обеззброєний, причому аж настільки? Невже російська soft power виявилась аж такою потужною, що тамтешні еліти не бачать лісу за кількома кволими берізками? Невже та ж таки Німеччина з її досвідом нацизму і денацифікації здатна повірити, що суспільство може бути цілковито непричетним до дій влади?..
Але насправді мова не так про сліпоту, як про готовність до дій. Захід (з поправкою на узагальнення) вже зробив величезний крок, застосувавши проти Росії чималий арсенал санкційного тиску. Це була запізніла, але все ж таки адекватна реакція на те, що Путін — це не ексцентричний бізнес-партнер, а злочинець і вбивця, вести справи(та й просто сусідити) із котрим просто небезпечно. Не те щоб у Європі цього зовсім не розуміли, проте воліли затулятися від дійсності заради власного економічного та політичного комфорту. 24 лютого із зони комфорту таки довелося виходити — і те, процес пішов, є великим досягненням усіх причетних. Звичайно, запит на певну “нормалізацію” також існує і протидія таким тенденціям — це окремий фронт боротьби.
Читайте також: Наша місія — знищити імперську ідею дискурсивно, а Росію — як державу
Наступним важливим кроком для Заходу має стати прийняття того факту, що проблема — не лише у Путіні, а у самій Росії як такій. Це означатиме вийти із зони комфорту ще далі, притому на невизначено довгий час. Якщо вся проблема полягає у Путіні, то вона тимчасова і може бути вирішена в будь-який момент простою зміною режиму у Москві. Щойно у Кремлі сяде якийсь декларований демократ, можна буде почати відкат ситуації назад. Коли ж визнати, що справжнім деструктивним (аж до ядерної війни!) чинником є багатомільйонний російський народ, чия соціальна структура, культура і ментальність викривлені у небезпечний спосіб, це вимагатиме заходів зовсім іншого ґатунку. По суті, Заходу доведеться перейти у інший режим існування, який буде значно менш комфортним, і ставити перед собою по-справжньому масштабні цілі, досягнення котрих потребуватиме таких зусиль, яких не докладали вже декілька поколінь американців та європейців.
Схоже, стосовно “російської проблеми” західні еліти нині перебувають десь між стадіями заперечення і злості. І місія України — як політикуму, так і громадян — якнайшвидше протягнути їх через етапи торгу і депресії, щоб нарешті приступити до роботи. Бо від цього, врешті, залежить майбутнє не лише України, а й усього цивілізованого світу.