10 травня Київський метрополітен підбив підсумки другого етапу голосування за нові назви станцій. Відповідно до результатів, станція Берестейська має стати Бучанською, площа Льва Толстого буде називатись на честь Василя Стуса, Героїв Дніпра — Героїв України, Мінська стане Варшавською, а Дружби народів — Ботанічною. Самі по собі такі варіанти не можна назвати неприйнятними. Але в цілому столична кампанія з перейменування має всі шанси завершитись грандіозним культурним провалом. Для цього є дві фундаментальні причини.
Перша і найбільш очевидна причина — неадекватний інструментарій. Збір пропозицій щодо нових назв завершився 2 травня. Ідеї збирали через гугл-форму, яку створив Київський метрополітен і посилання на котру два тижні гуляло по соцмережах та медіа. За цей час свої ідеї подали 18,8 тисяч… кого саме? Якщо опитування мало на меті зібрати думки киян, то встановити місце проживання користувача гугл-форма не дозволяє. Не кажучи про те, що 18,8 тисяч — це менше 1% населення 3-мільйонної столиці.
Але саме за підсумками цього «мозкового штурму» були сформовані варіанти нових назв станцій, котрі винесли на голосування — і знову через гугл-форму. Цього разу у опитуванні взяли участь 170,6 тисяч користувачів, тобто близько 6% киян. Ось як прокоментувала на своїй сторінці у фейсбуці технічний бік справи депутатка Київради Ксенія Семенова, одна з ініціаторок кампанії перейменувань:
«Голосування через Гугл-форму – це, звичайно, прикол якийсь. Ще після першого поста про перейменування станцій я повідомила прес-службі метро, що можна голосувалку зробити в Київ Цифровий. Це буде об‘єктивно, бо є верифікація людини і не можна накрутити. Але в метро чогось не прислухались. Більше того, на засіданні Київради зробила акцент, що голосування має бути через КЦ. Володимир Бондаренко (секретар КМР — Ред.) озвучив, що так у фінальному рішенні КМР і є – через КЦ. В результаті голосували через Гугл-форму. Таке».
Воно й справді «таке». Якщо це була спроба погратися у пряму демократію, то вона провалилася. Коли вибори із явкою у 6% оголошують дійсними, то це не демократія, а профанація. А коли процедура голосування жодним чином не захищена від «накруток», це вже злочин. До речі, спроби зробити «вкиди», а точніше — задіяти адмінресурс, справді були. Наприклад, у мережі був опублікований документ за підписом президента НАНУ Анатолія Загороднього від 18 квітня, адресований до підлеглих з проханням «організувати роботу щодо участі співробітників Академії в онлайн опитуванні стосовно перейменування станції "Дружби народів" на "Бориса Патона"».
Друга причина, через яку гарна ініціатива може закінчитись провалом, про який буде соромно згадувати усім причетним — це неадекватний підхід до справи. Виходить так, що варіанти нових назв для станцій метро добиралися без участі фахівців: істориків, києвознавців, співробітників Інституту нацпам’яті тощо. Тобто на вибір широкому загалу представили перелік назв, запропонованих мізерною кількістю випадкових громадян. Ну гаразд, не зовсім випадкових, а найбільш небайдужих до справи перейменування. Але з яких пір небайдужість стала замінником компетентності?
Назви станцій метро, вулиць і площ — це питання, які елементи національного культурно-історичного наративу ми підсвічуємо, які акценти розставляємо. Нові топоніми також мають бути вписані у місцевий культурно-історичний ландшафт. Урбаністів теж треба послухати, бо топоніми — це ще й засіб навігації у міському просторі. Все це дуже тонкі матерії, для роботи з котрими потрібні ґрунтовні фахові знання. Що відбувається, коли таких знань нема, ми побачили 10 травня.
Аліна Михайлова: «Є багато письменників масштабу всесвіту, яких потрібно читати. Але це точно не Пушкін з Булгаковим»
Наприклад, за результатами голосування, найпопулярнішими пропозиціями щодо нової назви для станції «Площа Льва Толстого» виявились такі: «Василя Стуса», «Степана Бандери», «Івана Франка», «Лесі Українки» та… «Ліни Костенко». Всі імена дуже достойні. Але як у списку опинилась Ліна Костенко, залишається тільки здогадуватись. Це у неї аж стільки палких шанувальників, котрі прагнуть увічнити ім’я поетеси ще прижиттєво, чи це у нас стільки невігласів, котрі взагалі не в курсі, що Ліна Василіна ще жива?.. На загал, все дуже просто: люди пропонували імена, які першими спадали на думку. Але хіба в такий спосіб можливо сформувати глибоко пропрацьований топонімічний ландшафт?
Те, що українці шанують Франка чи Стуса — дуже добре. Але слід розуміти, що пантеон національних героїв не вичерпується десятком загальновідомих імен. Наприклад, група київських істориків аргументовано підтримує ініціативу перейменування столичної площі Льва Толстого разом зі станцією метро на честь Євгена Чикаленка. Так, для широкого загалу ця непересічна і видатна постать зараз не надто добре відома. Але чому? Та тому що деколонізація нашої історичної пам’яті ще далеко не завершена — ми радше на початку цього довгого і непростого шляху. І нові топоніми — це не просто відображення актуального стану національної пам’яті, але дієвий інструмент її деколонізації та пробудження. А отже він має бути в руках фахівців.
Читайте також: Площу Льва Толстого у Києві слід перейменувати на честь Євгена Чикаленка! — історики
Взагалі, нюансів дуже багато. Наприклад, станцію «Героїв Дніпра» пропонують перейменувати на «Героїв України». Але чи в курсі ті, хто голосували за цей варіант, що звання Героя України свого часу отримала ціла компанія регіоналів: Юрій Бойко, Юхим Звягільський, Борис Дейч, Тетяна Засуха. Список тих, кому це звання нароздавали з 1998 року, сьогодні нараховує 638 осіб. І ті, хто вивчали цей список, вже давно дискутують, чи не простіше буде це звання скасувати взагалі… Чи от, наприклад, станція «Мінська», яку пропонують назвати «Варшавською». Що ж, Польща — наш добрий союзник у війні з Росією. Але всі станції метро, котрі носять назви міст, мають географічну прив’язку. Умовно кажучи, «Мінська» розташована у напрямі Мінська, «Харківська» — у напрямі Харкова і так далі. І якщо вже нам потрібна станція «Варшавська», то їй треба бути у зовсім іншому районі Києва.
Одним словом, без фахівців справі перейменування ніяк не обійтись. Так, демократія теж потрібна. І саме для цього існує Київрада, депутатів котрої обирає громада, надаючи їм відповідні представницькі функції. Перефразуючи одного політика, «якої демократії вам ще не вистачає?!»
Варіантів розвитку ситуації наразі є лише два. Перший — пустити все на самоплив, затвердити дібрані у химерний спосіб назви і бадьоро прозвітувати, що запит широких народних мас столична влада задовольнила повністю і у рекордно короткий термін. Але наслідки цієї відверто халтурної роботи доведеться розгрібати ще довгі роки. А якщо такий підхід пошириться ще й на решту київських топонімів… краще про таке не думати взагалі. Другий варіант — схаменутись і зупинитись. Скасувати (чи «взяти до уваги») результати голосування, провести нормальні консультації з фахівцями і прийняти адекватні рішення, за які буде не соромно, і які не доведеться потім виправляти, заходячи на нове коло перейменувань.
Який саме шлях обере київська влада, ми дізнаємось найближчим часом.