Віктор Федорович вкотре здивував. На зустрічі з Клубом головних редакторів СНД, Грузії та Балтії на запитання, чи підходить для України досвід грузинських реформ, відповів, що ні. Мовляв, Україна – інша країна, населення лише Донецької області більше, ніж усієї Грузії.
Читайте також: Іване Сергійович змінює професію
Здивував різнобій поглядів у «монолітній команді». Бо ще зовсім недавно, у жовтні 2011 року, віце-прем’єр-міністр Сергій Тігіпко не лише хвалив досвід Грузії в проведенні реформ у боротьбі з корупцією, поліпшенні інвестиційного клімату, а й стверджував, що Україна активно їх використовує.
Здивувало й інше. А чому Віктор Федорович не сказав, що нам не потрібен досвід грузинських реформ, бо в нас є свій? Міг би нагадати, що у вересні 2010-го Комітет економічних реформ розробив програму економічних реформ до 2014-го «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава», яка уже два роки «реалізується». Саакашвілі вже через рік доповідав про свої успіхи. Тож як там у нас із податковою реформою, боротьбою з корупцією і розвитком підприємництва?
Справді, Україна не Грузія, наше населення вдесятеро перевищує грузинське, а площа майже вдев’ятеро більша. Але популярність досвіду цієї держави не в адміністративно-територіальній реформі, де територія і населення мають значення. Суть тамтешніх економічних реформ – у процедурах. То не якийсь особливий «грузинський шлях», оригінальний винахід місцевого економічного генія. Реформаторська група Саакашвілі якраз не продукувала нових «змістів», не вигадувала власних рецептів оздоровлення економіки. Спрощення процедур для започаткування своєї справи та адміністрування сплати податків, мінімізація податкового навантаження на новий бізнес, медіація, змагальність у приватизації – впровадження таких реформ мало, а часто й узагалі не залежить від площі чи чисельності населення.
Читайте також Парад імітаторів: як «професійні» політики компрометують реформи
Як не залежить від масштабу країни реформа у сфері приватизації чи державних закупівель. Головне, щоб це були змагальні, конкурсні процедури. Приміром, у Грузії однією з візиток є приватизація. Не має значення, більша вона за Донецьку область чи менша. Хто заплатив вищу ціну до бюджету за належно оцінений об’єкт, той і купив. У 2003–2010 роках там було приватизовано 4280 об’єктів, прибуток становив $1,6 млрд. І ми Криворіжсталь свого часу продавали так, як у Грузії, і ні територія, ні кількість населення нам у цьому не перешкоджали.
Насправді проблема не в площі чи населенні й не в «особливому шляху» України. Янукович має рацію, що досвід грузинських економічних та антикорупційних реформ для чинної влади неприйнятний. Але з інших причин. Змагальність і політика відчинених дверей у приватизації означає, що фінансово-промислові групи Партії регіонів отримають серйозного конкурента в особі іноземного інвестора. Спрощення адміністрування податків і зменшення податкового тиску, боротьба з корупцією в органах публічної влади? Але ж це підриває саму систему, вибудувану Януковичем і КО, рве усталені зв’язки, усуває корупційне джерело поповнення чорної партійної каси і мотивації армії режиму.
Або одна з найуспішніших грузинських реформ – створення загальнодоступного Публічного реєстру Грузії – реєстру прав на нерухоме майно, про накладення арешту на майно, реєстру податкової застави. В умовах розвитку електронного урядування таке нововведення є цілком реальним. Але ж це забезпечення прозорості власності, усунення підґрунтя рейдерства. А як таке можливо в Україні, коли останнє санкціонується на найвищому рівні?
В українського керівництва можуть бути серйозні «претензії» і до антикорупційної політики Саакашвілі в органах публічної влади. Річ у тім, що в боротьбі з топ-корупцією влада Грузії абсолютно не відрізняє «свого» й «чужого» і за час реформ там було притягнуто до відповідальності за неї п’ятьох губернаторів, кинуто до в’язниць низку чільних діячів парламенту від провладної партії «Національний рух», вищих посадових осіб.
Хіба можливо все це в Україні? Звісно ж, ні, адже в нас ані територія, ані чисельність населення такого не дозволяють.
Читайте також: Як прожити на «біологічну норму»