Деяких юнаків і досі хвилює той факт, що задля завоювання Мексики «Забирає з собою Кортес Триста кращих іспанських лез» (Атила Могильний). Здавалося б, ну що нам ті Брути і Кортеси? Але ж ні – комусь Гренада чи Акапулько цікавіші, ніж своя Троєщина. Максим Кідрук про це й пише: як наш хлопчина-програміст мріяв потрапити до далекої Мексики і зрештою кинувся у вир трансферних пригод.
«Мексиканські хроніки» – не лише дорожня мапа для мачо, а й дотепне пригодницьке чтиво, подібних до якого нині на вітчизняному книжковому ринку таки бракує. Європейські й латиноамериканські аеропорти, хостели і пристрасті проходять перед нами у стилі просунутих ЖЖ-блогерів, для яких і написав книжку Кідрук. Також у ній надибуємо галерею фотоекзотики – пірамід і храмів, до яких колись пливли зарізяки Кортеса. Сторінками розсипано чимало перлин-епіграфів – чомусь не з мексиканських авторів, а з Данте, Шоу, Моема, Памука і Ліни Костенко. Мабуть, щоб ми могли зрозуміти, що автор потрапив у літературу не з вулиці. Він демонструє чимало чеснот: сміливість, приязність, витривалість. Стежиною скромності, однак, герой книжки прямує рідко. Наприклад, хизується, що, на відміну від «буржуїв», наша людина може радіти життю, маючи в кишені лише €100. Щоправда, коли герой на останні гроші тамує спрагу кока-колою, хочеться йому натякнути, що є ще бюджетніші напої – наприклад, вода з-під крану.