Майже не видно в пресі зроблених кандидатами гострих заяв, не ламають списи в палких дебатах прибічники супротивних таборів. Якщо в Україні наближення виборів завжди відчувається, то в РФ навіть за три тижні до голосування парламентська кампанія не є топовою темою у ЗМІ, а кількість політичної реклами невелика.
Частково це можна зрозуміти. Вибори в Росії давно вже перетворилися на формальність, а парламент фактично виконує декоративні функції і потрібен лише для того, щоб ухвалювати та легітимізувати рішення Кремля. Ті росіяни, які не підтримують Владіміра Путіна та «Единую Россию», радше не підуть на дільниці, ніж братимуть участь у голосуванні, сценарій якого влада написала заздалегідь.
Серед партій, що були допущені до виборів, є як системні, що вже є в парламенті, так і умовна ліберальна опозиція. Умовною її називають тому, що вона була допущена до виборів Кремлем, а отже, є підстави підозрювати її в співпраці з владою. До системних партій прийнято зараховувати «Единую Россию», комуністів Зюґанова, ЛДПР Владіміра Жиріновского та «Справедливую Россию». Незважаючи на заявлену опозиційність тих-таки комуністів чи СР, усі ці політсили однаково можна називатися партіями влади. Адже говорити вони можуть що завгодно, але в потрібний момент голосують так, як треба президентові Путіну.
З ліберальною опозицією все трохи складніше. ПАРНАС і «Яблоко» важко звинуватити в роботі на Кремль. Заяви їхніх представників часто бувають дуже жорсткими та незручними для влади, а державна пропаганда й блогери, які працюють на Кремль, у відповідь рясно поливають опозиціонерів брудом. Однак до виборів ці політсили все ж допустили, на відміну від тієї самої партії Навального, і це викликає певні підозри. Є всі підстави вважати, що зроблено було це лише для того, щоб виставити лібералів-західників хлопчиками для биття.
Зокрема, такої думки і сам Навальний. «Партия прогресса», яку я очолюю, була незаконно ліквідована, бо це єдина партія, що могла б пройти до парламенту, представляючи там громадян демократичних поглядів», — написав він у своєму блозі.
Читайте також: Заношена овеча шкура
Також Навальний час від часу критикує своїх колег по ліберально-опозиційному табору, звинувачуючи їх у нездатності показувати на виборах результат.
«Знаєте, друзі, я за останні три роки надивився на ось це:
— Алєксєй, ми тебе підтримуємо, і звичайно, мав би піти ти, але (стримуючи задоволену посмішку) тобі це заборонено, тому підемо ми, а ти нас підтримуй.
Можна й так, звичайно. Тільки ви самі добре знаєте, чим це закінчиться. І я знаю. І вже 17 років ніякого іншого фіналу не було», — розповів відомий російський опозиціонер в одному з недавніх дописів.
23 серпня у своєму блозі Навальний також опублікував свіжі результати соціологічного опитування, які провів його Фонд боротьби з корупцією. Ці дані виявилися невтішними для демократичного табору. Вони показують, що ліберальні «Яблоко» та ПАРНАС не набирають необхідних для проходження до парламенту 5% голосів навіть у Москві, де симпатії до лібералів традиційно сильні. А загалом по країні їхні результати коливаються в межах 1%.
Утім, впали рейтинги й у системних партій. Так, у серпні за «Единую Россию» в Москві готові були голосувати лише 22% опитаних. За КПРФ — 7%. Інші парламентські політсили взагалі показали в столиці результат менш як 5%: «Справедливая Россия» — 3%, ЛДПР Жиріновского — лише 2%.
Зате дуже велика кількість тих, хто не визначився. Таких аж 60%. Москвичі, по суті, не підтримують ні владу, ні опозицію і толком не знають, за кого їм голосувати.
Колишній мешканець Луганська Костянтин Скоркін, що переїхав до Москви після початку бойових дій у 2014 році, пояснює це так: «Люди не бачать сенсу у волевиявленні. Дуже одіозні запропоновані політики, замість демкоаліції нафталіновий Явлінскій і незрозуміла ПАРНАС, у якій не знайшлося місця соратникові Нємцова Яшину, зате другим номером іде «блогер Мальцев». А Навального не пустила на вибори влада, бо він судимий.
Такі результати опитування сам Навальний назвав «сумними», а також звинуватив ліберальну опозицію в тому, що вона фактично не веде виборчої кампанії і грає з владою в піддавки.
«Виборча кампанія, друзі мої. Де вона? До виборів менш як місяць, і я в упор не бачу жодних слідів ваших виборчих кампаній. Деяких одномандатників бачу (і вони, як і належить одномандатникам, усіляко приховують партійну належність), а ваших партійних кампаній немає», — написав Навальний у своєму блозі.
Насправді російські ліберали активні переважно в мережі, де вони записують блоги та полемізують з опонентами, але масовий виборець, вочевидь, нічого не знає про це.
Виходить, що опозиційно налаштований російський електорат просто не бачить гідних партій і радше не прийде на вибори, ніж проголосує за лібералів. А ось за кого такий електорат справді міг би віддати свої голоси, то це за правих радикалів і націоналістів.
Читати також: Не сподіватися на "їхіній" Майдан
Результати опитування, проведеного незалежним Левада-Центром у 2014 році, засвідчили, що близько 54% росіян підтримують гасло «Росія для етнічних росіян», а більш як третина будуть раді вислати з країни мусульман із Кавказу та Середньої Азії. Навряд чи вподобання росіян відтоді зазнали істотних змін. На думку багатьох експертів, націоналістичні партії могли б набрати в Росії до 30% голосів. Тим більше що останнім часом різні націоналістичні та фашистські рухи у РФ демонструють тенденцію до об’єднання сил. Як відомо, у січні цього року низка відомих російських націоналістичних діячів, включаючи письменників, блогерів і політиків, об’єдналися в «Комитет 25 января» на чолі з терористом Іґорєм Стрєлковим. Але ультраправих до виборів Кремль, як і партію Навального, завбачливо не допустив.
Таким чином, розраховувати на те, що 18 вересня розстановка сил у російській Держдумі зміниться, не випадає. Швидше за все, місця в парламенті знову розіграють між собою прокремлівські партії-фейки, цілковито підконтрольні Путіну, яким намалюють потрібну кількість голосів. А Росія і далі рухатиметься заданим курсом.
Читайте також: Деспотія vs стихія. Про історичні корені "русского бунта"
Утім, згідно із соціологією більшість росіян такий стан речей поки що влаштовує. А це означає, що ми, найімовірніше, не побачимо у вересні 2016 року масових вуличних протестів та повторення того, що було в Москві на Болотній площі 2011-го після минулих виборів до Держдуми.
Історія вже не раз доводила, що режими, подібні до режиму Владіміра Путіна, найчастіше закінчуються повстанням і насильницькою зміною влади або фізичною смертю диктатора. Однак умирати Путін, вочевидь, поки що не збирається, а революційна ситуація в Росії не складеться доти, доки в стабілізаційному фонді є гроші. Тож сподіватися на зміну влади в Росії восени не варто. Тим більше не слід чекати на сюрпризи від майбутніх парламентських виборів.