Коли ці люди прийшли до влади в 2005 році, вони не усвідомлювали, з якою страшною силою їм доведеться вести боротьбу, тому в діяльності Ющенка, Тимошенко, Луценка постійно відчувалися елемент гри, схильність до спрощення та й, нікуди правди подіти, певна безвідповідальність. Навіть власний арешт Тимошенко і Луценка, схоже, здивував їх, хоча був цілком закономірним для мислення і практики політичних, культурних, світоглядних та цивілізаційних опонентів. Звідси тенденція мислити максимально спрощеними категоріями і зручними картинами вельми непростої реальності.
Ось, приміром, Юрій Луценко, який уже поквапився повідомити, що знає, як швидко розібратися з нинішнім становищем у країні, всю цю ситуацію звів до такої ідеологеми: «Їх (жителів Південного Сходу. – Авт.) обдурив Янукович, нас (жителів Центру і Заходу. – Авт.) обдурив Ющенко». І тепер, мовляв, усі обдурені мають докорінно порозумітися, злитися в екстазі й вирішити всі проблеми. Насправді все не зовсім так, точніше, зовсім не так, як здається на перший, поверховий погляд. Чи обдурив Ющенко (незалежно від його суб’єктивних намірів) своїх прихильників? Безумовно. Його прихильники – люди, які виступають за демократичну, європейську та національну Україну, для яких суверенітет і незалежність є цінністю і які усвідомлюють, що держава не має альтернативи радикальним реформам. Ті люди потребували кардинальної зміни правил гри у суспільстві, створення умов для реалізації приватної ініціативи, конкурентного (у політиці, економіці, громадському житті) середовища. Чи зуміли це зробити Ющенко та його оточення? Дехто з-поміж націонал-демократів навіть сьогодні твердить, що «Ющенко – український президент», наголошуючи на вирішенні проблем національної державності й плутаючи риторику з конкретною діяльністю. Він був вербально українським президентом, бо в нього все закінчувалося промовами й закликами, не зачіпаючи інститутів і процесів.
«Президент-патріот» геть нічого не зробив для припинення процесу розпаду і деградації Збройних сил. Спецслужби не в найкращому стані. Ніякого якісного стрибка в розвитку української мови і культури не відбулося. Економіка залишилася олігархічно-антиконкурентною, і Ющенко це ще й посилив своїми особистими зв’язками з олігархами. З його програми «10 кроків назустріч людям» не було виконано практично нічого. Він розчарував і свій «ядерний» електорат, і попутників. Падіння підтримки цього політика з 60% до 1% – саме стільки взяла очолювана Ющенком «Наша Україна» на парламентських виборах 2012 року – є абсолютно логічним і закономірним.
Інша ситуація з Януковичем. Його «ядерний» електорат становить трохи більше ніж 20%. Що це за люди? Протягом усього періоду незалежності в Україні проводяться соціологічні опитування. Весь час у ході тих опитувань 20% респондентів стабільно висловлюються за ліквідацію Української держави в тій чи іншій формі (приєднання до РФ, Союзна держава з Росією та Білоруссю і т. д.). Саме цей електорат аж ніяк не почувається обдуреним: повільно (не так швидко, як йому хотілося б), але неухильно Україна повзе в обійми Кремля, ведеться боротьба проти української мови і культури, відбувається повзуча русифікація всіх сфер життя: від євроатлантичної інтеграції (НАТО) відмовилися, перебування російських військ в Україні продовжили на тривалий період (до 2042 року). Все це Янукович обіцяв своєму «ядерному» електорату і все зробив. Хай там що він робитиме, ті виборці за нього проголосують. А відмовлять у підтримці хіба у випадку, якщо він постане перед ними в однострої українського січового стрільця. Решту йому подарують.
Розчарування спостерігається переважно між попутниками – приблизно ще 10–20% електорату. Проте їх можна купити новими казковими обіцянками добробуту, рогу достатку та щедрими (у період виборів) виплатами з державного бюджету. Можливо, це трохи полегшить їхні страждання через те, що очікуваного «покращення вашого життя вже сьогодні» не сталося, понад те, доводиться згадувати, що за урядування Тимошенко жилося трохи краще, ніж за Азарова.
А всі, хто вільно чи невільно сприяв Януковичу в приході до влади, всі ті «противсіхи», зарозумілі інтелектуали та інша публіка подібного штибу не можуть дорікнути Вікторові Федоровичу, що він їх обдурив. Ні, до виборів і на виборах 2010 року він нічого не приховував із того, що збирався робити. Зокрема, обіцяв маргіналізацію української мови шляхом різкого підвищення статусу російської – зробив. Деякі «глибокі аналітики», яких в Україні хоч греблю гати, стверджували, що Янукович, як Кучма, обдурить своїх прихильників, але, на наше нещастя, він виявився чесною людиною – «пацан сказал, пацан сдєлал». Ось чому всупереч Ющенкові з його 1% підтримки нинішній гарант і тепер має щонайменше 25%… Усе не так просто, як здається Юрієві Луценку, якого ми вітаємо з виходом на свободу.