Червоний каталог

Наприкінці березня Київський окружний адміністративний суд прийняв до розгляду позов екологічних громадсь­ких організацій проти Кабінету Міністрів і Міністерства з питань охорони навколишнього середовища. Пред­мет розгляду – Червона книга України, появу третього видання якої очікували ще п’ять років тому. До нього мали потрапити лось і осетер, до яких у вітчизняних та іноземних багатіїв велика любов. Ось тільки не до живих, а до мертвих.

 

 

Екологи впевнені, що затримка по­в’язана з потужним лобі в урядових колах. Директор Київського еколого-культурного центру Володимир Борейко, ініціатор подання позову, стверджує, що там не зацікавлені у внесенні до нової Книги лося, російського осетра і севрюги. Лося – з огляду на високу популярність як трофейної тварини поміж іноземців і мисливців-високо­поса­довців. Осетра – у зв’язку з надзвичайно високою ціною чорної ікри (понад $1000 за кг). Імпорт цього продукту в країну суворо обмежений, як і обсяги легального вилову поки що не червонокнижного осетра.

 

«Квота – 60 т риби на рік», – каже Борейко. У середньому на кілограм риби припадає 100 г ікри, тож за ціни $1100 за кілограм вартість сукупної здобичі всіх рибалок сягатиме майже $7 млн. І це лише офіційний вилов. Проте лишилося осетрів у віт­чизняних морях зовсім мало: 1% їхньої кількості у 1970-х роках.

Лосів також поменшало. У 1970-х їх було близько 18 тис., а тепер вже менш ніж 4 тис. Іноземець за ліцензію на відстріл одного лося викладає близько €15 тис. офіційно, і ще приблизно стільки само, стверджує Борейко, в кишеню лісгоспівцю. А ті вже діляться з міністерством, бо ж ліцензій лише 100 на рік.

 

 

Екологи переконані, що й без суду уряд видав би колись цю Книгу з лосем та осетром. Але лише тоді, коли їх уже майже не залишиться. Так було з ведмедем, який потрапив під державну опіку тільки після того, як перестав бути економічно привабливим.

 

У природоохоронному відомстві всі звинувачення відкидають. Обіцяють, що вже цього року Книгу обов’язково видадуть. Головне пояснення п’ятирічної затримки – технічна неузгодженість і фінан­со­во-бюрократичні проблеми. «Гроші на Книгу постійно виділяли наприкінці року. І до ухвалення нового бюджету ми не встигали. А там перерозподіл коштів, і на Книгу знову не було. І тільки цьогоріч все відбувається вчасно, – каже заступник міністра Микола Мовчан. – За результатами тендера визначено ком­панію-видавця, готуються малюнки і карти».

 

Компромісом у період фінансових негараздів може бути так званий червоний список – затверджений наказом документ із новим переліком тварин, яких держава бере під охорону. Але пан Мовчан каже, що це неможливо, адже закон вимагає саме Книгу – вона є документом.

 

 

Мисливство і дозвілля нашого можновладця – речі нероздільні. Усі пам’ятають історію харківського губернатора Євгена Кушнарьова, який загинув на полюванні. Хоча стріляв він і в кабанів, а не в лосів, але в недозволеному місці.

 

Навіть Червона книга – слабкий захист для тварин. У 1990-х владні бізнес-еліти Росії, України та Білорусі активно полювали на червонокнижного зубра. Елітарність такого полювання можна прирівняти до сафарі з екзотичною здобиччю – зебрами, жирафами та леопардами. 

 

Схема відстрілу червонокнижного зубра проста: лісгосп брав у міністерства дозвіл на селекційний відстріл хворої тварини і продавав його тому, хто хотів зубрика (як кажуть у мисливських колах) постріляти, пев­­на річ, здорового. Гроші мисливець знову ж таки платить державі й тому, хто допоміг організувати полювання. Сьогодні така схема нібито не працює – закон не дозволяє видавати дозволи на відстріл тварин для отримання прибутку. Нелегальний продаж – на совісті лісгоспів.

 

Органи державного контролю щороку затримують близько 11 тис. мисливських браконьєрів і понад 100 тис. рибних. Але це офіційні цифри. Раніше президент Всеукраїнського об’єднання «Громада рибалок України» Андрій Неліпа заявляв про те, що рибним браконьєрством в Україні займається близько 12 млн осіб.

А ось в Українському товаристві мисливців і рибалок з журналістами говорити про Червону книгу не хочуть. Шкода, адже Україна має два шляхи подолання браконьєрства: складніший і дорожчий – посилювати контроль за угіддями, винаймати нових єгерів та інспекторів, або логічний і цивілізований – пояснити мисливцям, що з такими темпами стріляти незабаром буде нікого. Полювання – заняття не аморальне і потрібне природі. Але є певні правила і терміни, які щороку встановлюються окремо, зважаючи на періоди розмноження і популяцію тварин. Наприклад, зараз сезон полювання закритий.