«Вітаємо вас у Румунії! – повідомив мені молдовський мобільний оператор. – Вартість послуг…» Тиждень опинився не лише в іншій країні, а й в іншому історичному та ментальному вимірі. Але це був усе-таки Кишинів, а не Бухарест, хоча багато хто тут справді ідентифікує себе з румунами.
У погромленому парламенті
Невідомі нападники 7 квітня, яке молдовські ЗМІ охрестили «чорним вівторком», розгромили парламент і президентський палац. На адміністрації президента Владіміра Вороніна ще не стертий напис Pidari. Мережевий ресторан «Ендіс піца», який, за чутками, належить Олегові Вороніну, синові президента, не чіпали – хоча він розташований просто під стінами президентури.
У парламенті Молдови смердить попелом і мокрим ганчір’ям. У цій будівлі колись містився ЦК радянської Компартії Молдови, нині ж комуністи збудували собі неподалік шикарний кількаповерховий офіс у стилі хай-тек. Бешкетники теж чомусь його обійшли. В кабінеті депутата Васілє Бодиштяну прибиральниця бідкається: «Ремонт робитимуть. Це ж залишимося, мабуть, без зарплати».
Розчахнуті й виламані стулки ліфтової шахти. Ще одні двері зірвано з петель. Шарудіння. Зазираю в кабінет, де забирає зі свого столу папери немолода жінка – депутат парламенту Валентина Кушнір.
«Партія, в якій я була майже 20 років, зазнала поразки», – каже депутатка, маючи на увазі націоналістичну Християнсько-демократичну народну партію. Як переконана Кушнір, їх лідер Юріє Рошка під час минулого обрання Вороніна президентом країни «злив» свою партію, віддав голоси комуністам. Виборці зради цієї не пробачили. «Все життя я боролася проти комуністів. Те, що вони творили з нашим народом останні вісім років, це диктатура, – вважає депутатка. – Спікер Маріан Лупу взагалі не зважав на опозицію. Уряд набрав мільйони закордонних кредитів, зокрема для підприємств, які контролює син Вороніна».
Кушнір з-поміж тих, кого влада звинувачує у погромах. Вона упевнена, що комуністи сфальсифікували вибори, тож у день масових протестів була серед молоді. «Але як я могла це організувати? – обурюється вона. – Так, я ходила з мегафоном. Потім віддала його хлопцям і пішла по другий. Я депутат, і повинна бути з громадянами.
Чого не помітили євроспостерігачі
Директор Інституту розвитку соціальних ініціатив IDIS Ігор Мунтяну впевнений: «Люди вийшли на вулиці миролюбно, тому що результати здалися їм мало правдоподібними». У 2007 році на виборах до місцевих органів влади комуністи Молдови програли, подібного очікували й на парламентських перегонах. Тим більше, що цього року масово вийшов голосувати так званий virgine electorate, або «цнотливі першовиборці», народжені вже за часів незалежності. Вони навряд чи додали б відсотків червоним.
Але комуністи взяли майже половину голосів виборців. Пан Мунтяну пояснює Тижню, що Молдова назагал аграрна країна, в селах живуть немолоді люди з консервативними симпатіями. Крім того, є й широкі можливості для влади маніпулювати електоратом. Наприклад, Компартія не брала участі в теледебатах – між собою сперечалися лише опозиціонери. «Не було конкуренції партій у цій виборчій кампанії. Адмінресурс – можливість чиновників працювати на своїх».
Експерт розповідає про «мертві душі» в списках виборців: «Знаю випадок: людина фізично перебуває зараз у Токіо, але, за документами, – проголосувала тут».
Як відомо, Владімір Воронін побачив у протестних подіях насамперед «руку Румунії»: звинуватив цю країну у втручанні в справи Молдови й оголосив румунського посла персоною нон грата. Риторика владних ЗМІ: опозиція намагалася здійснити «переворот», бо їй «треба відзвітувати за багатомільйонні вливання з-за Пруту».
«Намагаючись криміналізувати опозицію, влада шукає зовнішнього ворога, – каже пан Мунтяну. – Румунія – це елемент комуністичної іконографії, риторичний ворог ще з часів Комінтерну. Внаслідок антирумунської істерії влада відвертає увагу суспільства від оцінювання результатів виборів. Те, що відбулось у вівторок, має чимало детективного.
В юрбі з’явилися радикали, які нагнітали становище, кричали румунські гасла з російським акцентом».
Ідея приєднати Молдову до Румунії навряд чи сподобається європейцям або росіянам. Тому воронінські ЗМІ педалюють «румунський фактор»: це той плюшевий ведмідь, із яким зручно борюкатися. В опозиції ж наразі якихось оприлюднених проектів возз’єднання з Румунією немає.
.jpg)
Чудеса у виборчій урні
Співробітник того ж інституту IDIS В’ячеслав Іоніце працював на цих перегонах на виборчій дільниці в Кишиневі. За його попередніми підрахунками, комуністи накрутили собі близько 10% голосів.
«На моїй дільниці електорат із минулих виборів виріс із 1600 до 2200 осіб. Зросла кількість тих, хто голосує за додатковими списками. Зазвичай таких було 60–70, цього разу – 130 виборців. Сам я живу в Страшенах. Населення в нашому місті з попередніх виборів, виявляється, зросло аж на 21%. Це за документами. Є ще разючіші цифри: в селі Греблешти людей стало більше на 29%! Поповнення електорату вражаюче. При тому, що загалом по республіці чисельність населення падає».
Іоніце розповідає Тижню також про маніпуляції з відкріпними талонами. «Спостерігач від Таджикистану похвалив нашу демократію. Дякуємо, – підсумовує пан В’ячеслав. – Останні роки на представників опозиції відкривали кримінальні справи, у них практично не було доступу до ЗМІ, тим більше до громадської компанії «Телерадіо-Молдова». Йшло жорстке промивання мізків. Якщо комуністи підуть далі, Молдова ізолює себе від світу».
.jpg)
Від Шенгена до Унген
На кишинівській вулиці Букурешту розташовані штаби кількох провідних партій Молдови. Офіс консерваторів зачинено. В будинку Ліберальної партії вікна зашторені, в двері не достукатися. А от у новому котеджі ліберальних демократів пожвавлення. Лідера партії Влада Філата немає. Однак, проминувши кілька залів, знаходжу в мансарді Михая Ґодя, віце-голову ЛДПМ. Він заперечує, що партія збиралася проводити 10 квітня якісь вуличні заходи. «Ми зосередилися на перевірці бюлетенів. Уже почали виявляти «мертві душі». Комуністи сфальсифікували вибори на 10–15%. Наприклад, дружно проголосував за них увесь будинок, якого за адресою, що фігурувала у виборчих списках, узагалі немає», – розповідає ліберал-демократ.
Політик упевнений, що підтасовки помітили й деякі міжнародні спостерігачі. «Баронеса Емма Ніколсон із місії ОБСЄ здивувалася: ввечері в неділю комуністи мали 35%, а на ранок – уже 50%». Політик втішений тим, що є заява євроструктур із вимогою до уряду Молдови поновити відносини з Румунією. Розповідає, що в його республіки з сусідньою країною – членом Євросоюзу дуже тісні родинні зв’язки. «Третина населених пунктів Молдови поділені кордоном, так що частина їх розташована в Євросоюзі: Унгени, Скуляни тощо. Скажімо, міністр внутрішніх справ Молдови Георге Папук родом із такого ж села Фресінешть», – розповідає Михай Ґодя.
До того ж, між країнами немає мовного бар’єру, молодь майже вільно їздить до Румунії й дивиться, як родичі живуть у євроспільноті, дехто вступає до румунських вишів. Натомість у себе на батьківщині молоді люди бачать архаїку: брак робочих місць, примітивний агітпроп і домінування однієї партії.
Ліберал-демократ переходить до подій «чорного вівторка»: «Я історик, і чітко бачу аналогію з Берліном. Вони підготувалися до «підпалу Рейхстагу». Пам’ятаєте?.. Комуністи знали, що суспільство не сприйме оголошені ними результати виборів. Упевнений, що провина за 7 квітня лежить на владі». Політик згадує принагідно 1989 рік, коли нинішній президент був міністром внутрішніх справ МРСР. Тоді відбулися подібні події: хтось невідомий трощив міністерство поліції, а потім Воронін це використав, щоб посилити свій політичний вплив.
«Революція лоз»: пролог, не епілог
Біля 20-поверхового готелю «Космос» тягне руку вгору кінний Григорій Котовський. Поруч – шикарний комерційний центр. За два кроки – убогий «блошиний ринок». Розпитую, як іде бізнес.
– Який тут бізнес? – бідкається тітка, що продає лахи. – Я б у місто й не возила барахло. Але слухай: як прожити на пенсію у триста леїв (близько 240 грн. – Ред.)?
– Так чого ж у селах, кажуть, голосували за комуністів?
– А ми інших не знаємо! – відповідає тітка. I переходить у наступ: – Ну, а хто платив тим студентам? Мабуть, мільярдер Статі?
– Може, бен Ладенеску? – жартує інший продавець.
Це всі знають: майже третина працездатних молдован їздить працювати за кордон. Їхні заробітки – головна стаття доходів бюджету країни. Вони, найвірогідніше, не голосували, а якщо й змогли б виявити свою волю, то навряд чи підтримали б комуністів. Тим, як видається, й немає чого запропонувати, крім учорашнього снігу утопічних гасел. Звідки ж такі відсотки на виборах?
Імовірно, Владімір Воронін не забув про долю Чаушеску – хоч румуна, але комуніста – звідси його гнучкість і «багатовекторність». Для декого президент виглядає «комуністом із людським обличчям»: зумів домогтися приязності європейців, росіян, нацменшин Молдови, інтелігенції. Навіть композитор Євген Доґа – може, найвідоміший молдованин, хоч і мешкає переважно в Москві – підтримав на цих виборах комуністів.
Не останню роль відіграє й антирумунська риторика, яка до душі численним молдовським росіянам, та й українцям теж. Російськомовні сприймають комуністів як захисників їхньої пострадянської ідентичності та сякої-такої стабільності: люди пам’ятають війну з Придністров’ям і «тиху варфоломіївську ніч» часів перебудови, коли провокатори малювали на квартирах росіян хрестики, попереджаючи в листівках, щоб звільняли місця для румунів.
Воронінці, схоже, ретельно вивчали досвід правління як «суверенних демократій», так і своїх історичних предтеч, тож намагаються створити враження більш-менш чесної перемоги. Почасти це їм вдається, бо в Молдові слабке громадянське суспільство, на дільницях не надто пильно доглядали за виборчими процедурами, та й закордонні спостерігачі не поспішали в цей «закапелок Європи».
Президентський термін Владіміра Вороніна в будь-якому випадку добігає останніх днів, законних варіантів лишитися в нього немає. Однак дехто не виключає механізму передачі влади «ручному» наступникові – щось на кшталт російського тандем-сценарію Путін-Мєдвєдєв. Депутат Кушнір не має жодних сумнівів: «Як погода в нас через три дні московська, так і в політиці теж. Воронін може зараз очолити парламент. І продовжить командувати. А президент буде такий, як спікер Маріан Лупу, він нічого не зможе зробити, в нас же парламентська республіка».
«Їхня мета – створити за допомогою Росії державу на кшталт Білорусі. Але в нас авторитарний режим не пройде. В Молдові недостатньо репресивних структур, і поруч – Євросоюз», – сподівається на краще Михай Ґодя. Звучить обнадійливо, але саме по собі нічого не стається. Знамениту виноробну промисловість Молдови вже скупили росіяни – так само потроху приватизують тут і демократію. Опозиція в країні досить обережна, якщо не сказати – позірна. Виглядає, що вона зможе хіба попсувати комуністам картину за єдиний депутатський голос, якого тим усе ще бракує для повного задоволення – наступного президентства (в Молдові главу держави обирає парламент).
Але якби опозиція через суд домоглася проведення нових виборів, комуністи навряд чи набрали б навіть 40%. Що за молдовськими законами означатиме програш: не можна сформувати уряд, обрати свого президента… Проте це поки лише рожеві мрії в країні червоного декадансу.
[1284]
Недоторканність
Депутат парламенту Молдови, антикомуністка Валентина Кушнір обвинувачується владою в тому, що була серед зачинщиків безладдя «чорного вівторка». «Але як я могла це організувати? – обурюється вона. – Так, я ходила з мегафоном серед студентів. Потім віддала його хлопцям і пішла по другий. Я депутат, і повинна бути серед громадян. Я казала: поліціанти – наші брати, вони теж страждають від диктатури… Там були якісь провокатори. Я впевнена», – каже депутат. Вона розповідає, як правоохоронці били студентів ногами. Жінка-парламентарій і сама постраждала, незважаючи на те що в Молдові юридично існує депутатська недоторканність і, за її словами, поліція знала, хто перед нею. Депутат показує Тижню синці на руці і спині, називає прізвища поліцейських, які її били.