За часів Мао Цзедуна безневинні дитячі забавки, як-от читання, партія не схвалювала. Нечисленні книжки для дітлашні, які все-таки були дозволені, розповідали про революцію і класову боротьбу. Зараз у малюків більше веселощів. Змінилися й сюжети. Однак батьки та держава досі вважають, що головне завдання творів — формувати свідомість дітей, а не розважати їх.
Продаж дитячої літератури в Китаї за останнє десятиліття зріс у десятки разів, прогресуючи набагато швидше, ніж продаж книжок загалом. Від 2005 року кількість найменувань видань для малечі в Піднебесній потроїлась і не перестає збільшуватися. Це почасти відображає зростання попиту на продукцію, якою балують дітей-одинаків. Йому сприяло небажання мати більше нащадків через економічні обставини, яке стимулювала нещодавно скасована державна «політика однієї дитини». Що заможніші батьки, то більше вони витрачають на дитячі книжки. Продавці книгарень убачають у цьому велетенські можливості для заробітку. Більшість видавців літератури для дорослих тепер пропонують і дитячий асортимент. Близько половини зі ста бестселерів минулого року призначалися для дітей — більше, ніж у Британії чи США. Різноманіття жанрів теж зростає. Дедалі популярнішими стають книжки-розмальовки для дітей до п’яти років; спостерігається справжній бум на художню літературу для підлітків і юнацтва.
Позаяк у Китаї величезну увагу приділяють іспитам, нічого дивного немає в тому, що багато книжок — це навчальна й довідкова література. Батьки люблять купувати її навіть малюкам, які ще тільки опановують ази читання. Деякі книжечки, надруковані на картоні й призначені переважно для крихіток до двох років, мають навчати їх латинського алфавіту. Добре продаються товсті томи для дошкільнят із заголовками на кшталт «Як стати метеорологом» або «Суперзірки науки».
Книжки часто приправлені щедрою порцією моралі. Одне провінційне видавництво (державне, як і решта) видало шеститомник дитячих віршиків під назвою «Добрий батько кращий за доброго вчителя». Китайські переклади іноземної класичної літератури нерідко відкрито заявляють про дидактичну цінність творів: любитель мармеладу ведмежа Паддінґтон із далекого Перу описується як зразковий приклад «уважності, скромності й самодисципліни» в анотації на обкладинці китайського видання популярних оповідань Майкла Бонда.
Читайте також: Червоний pulp fiction
Видавництва країни залишаються глибоко консервативними. Вони уникають творів про неслухняних чи легковажних дітей або тих, де юні герої можуть перемудрувати старших. Милі звірятка трапляються в них куди частіше за бунтівних персонажів на зразок піратів. У книжках нечасто фігурують рідні чи двоюрідні братики й сестрички або тітки й дядьки — ці родинні зв’язки малеча не розуміє (наслідок політики однієї дитини).
Присутня в них і політика, хоч вона й не така помітна, як у часи Мао. У видавництвах працюють штатні цензори, які стежать, щоб твір не порушував лінії Комуністичної партії Китаю. За словами директорки одного видавництва, вона намагається не друкувати історичних книжок для дітей, у яких «сюжет не збігається з історією», що схвалена КПК. Мапи, де острів Тайвань показаний окремою державою, до перекладних видань не включають. Навіть дитяча казочка на ніч має вписуватись у ширший геополітичний сюжет.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com