Час від часу то частіше, то рідше, але з бадьорою регулярністю любителі різних видів мистецтв б’ють на сполох. «Звичний кінематограф скоро помре — його витіснять серіали!», «Паперові книжки помруть — їх витіснять електронні!», «Образотворче мистецтво помре — його витіснить відеоарт!» — і так далі, щодо кожного виду мистецтва.
Нові види (точніше, підвиди) мистецтва, розвиваючись гігантськими темпами, поки що не набрали достатньо м’язів, щоб витіснити «старенькі» з міжнародної арт-арени. На кіно й далі витрачаються величезні гроші, видавничий бізнес і не думає помирати, а художники-станковісти як витрачали половину доходів на полотна й фарби, так і витрачають досі. Назагал будь-які голосні нарікання на швидку й неминучу загибель будь-якого виду мистецтва поки що спростовуються практикою — кінематограф за 120 років не тільки не втратив своїх позицій, а й «розрісся» завдяки новим технологіям, що породили тисячі принадних спецефектів, та запустив свої мацаки в інші види мистецтва. Зачепившись за образотворче мистецтво, він породив відеоарт, лишивши в живих і кіно, і образотворче мистецтво. Театр, що тішив іще мешканців давніх Афін, загалом із глобального погляду не змінився — хіба став дещо менш формалізованим. А так — сцена, глядачі, деінде навіть завіса, запрограмована умовність.
Читайте також: Тисяча й один спосіб говорити про війну
Водночас розвиток нових технологій поки не здатен витіснити «великий екран» зі сфери розваг. Бодай тому, що незважаючи на всі побоювання прихильників «традиційного» мистецтва, онлайн-кіно і «великий екран» — не конкуренти, хай це й здається попервах дивним. Але погодьтесь: похід у кінотеатр — це певним чином подія, event. Це вихід у світ, попкорн і кола, темна зала й кохана людина поруч. Далеко не завжди сам фільм є для кіноглядача аж таким самоцінним. В цьому сенсі сучасний глядач не так уже й далеко пішов від наших бабусь і дідусів, для яких запрошення дівчини в кіно означало початок серйозного флірту. Хай як образливо це може звучати для працівників кіно, у якомусь сенсі похід у кінотеатр дорівнює походу в ресторан чи парк — такий самий вид відпочинку, простого, не обтяжливого інтелектуально, більш чи менш співставного за фінансовими витратами. Похід у кіно — своєрідний момент єднання. Поодинці в кіно ходять або інтроверти, або синефіли, або фахівці. І перші, й другі, й треті у суспільстві в меншості. Решті все ще необхідна соціалізація в сфері відпочинку, і похід у компанії в кіно — те що треба. Всі зауважували, що іноді дивитися кіно в кінотеатрі нестерпно: молодь, що забрела в кінотеатр у пошуках нових емоцій, регоче на всю залу, перекидається жартиками, обговорює зовнішність головної героїні та дії головного героя, бува, відверто й навіть вульгарно. Але що поробиш — це форма спілкування, а художні особливості фільму лишаються десь за бортом.
Та й про які художні особливості може йтися, якщо головний фігурант репертуару кінотеатру — блокбастер, атракціон, тобто продукт, спрямований радше на візуальне зачудування, аніж на емоційно-інтелектуальне осмислення? Водночас ніякий онлайн-сервіс, ніякі платформи в соцмережах не здатні надати навіть віддалено подібну якість зображення порівняно з кінотеатром. Глядач, «заточений» на блокбастери, який цінує передовсім візуальний ефект, ніколи не дивитиметься таке кіно онлайн — це втрачає сенс.
Велику частину онлайн-контенту становлять серіали. Кількість їхніх поціновувачів дедалі зростає з кожним роком — виробники пропонують усе більше якісного продукту. Споживачі серіалів — окрема каста. Як правило, це глядачі, які «підсіли» на довготривалі історії-«саги», цінують плавні повороти сюжету, звикають до героїв та почуваються майже рідними їм. Для цієї категорії глядачів неважливі візуальні ефекти, зате мають значення, наприклад, емоційні перепади героїв, відтінки їхніх почуттів та якісна мова діалогів. Ці глядачі в кіно, як правило, не ходять. У них своя форма кінорозваги, інший спосіб проведення часу. Але якщо придивитися, можна помітити деяку серіалізацію кіновиробництва та кінематографізацію серіалоробства. Простіше кажучи, ці два види кінорозваги рухаються назустріч одне одному. З’являється дедалі більше коротких серіалів, щонайбільше на вісім серій, а довгі серіали все частіше репрезентують окремі сюжети в кожній серії. Якщо поглянути, скажімо, на кіновсесвіт Marvel, можна погодитися, що тим, хто дивився «Месників» не з початку, буде непросто розібратися, що там до чого і якими є стосунки між героями. Тобто творці кінофільмів ідуть назустріч любителям серіалів, а виробники серіалів — назустріч затятим кіноглядачам. Виходить, що зростання популярності серіальної форми так чи інакше впливає на кіновиробництво. Що ж до зворотного впливу, то він існував апріорі й першопочатково.
Ясна річ, онлайн-кіно набиратиме дедалі більшої популярності: суспільство швидко атомізується, людина все суворіше охороняє власний особистий простір, особливо у великих містах, і індивідуальні перегляди виявляються тут дуже доречними. Тому немає сумнівів, що в кінопрокаті ставатиме більше різноманітних новинок-атракціонів, щоби похід у кінотеатр дедалі більше відрізнявся від онлайн-перегляду фільму. Наприклад, коли в американському прокаті був фільм «Діти шпигунів-4», глядачам у кінотеатрах роздавали спеціальні картки із запахами. Це своєрідні ігри з форматами, матеріальні розвідки, що, найімовірніше, ні у що не виллються, але випробовувати щось подібне будуть дедалі частіше.
Людина за своєю природою є доволі консервативною. Можна скільки завгодно перенавантажувати її новітніми технологіями, та будь-який глядач, хай то споживач блокбастерів чи адепт серіалів, іде в кіно чи сідає перед монітором задля отримання нових старих емоцій. Вибір їх невеликий — здебільшого це замилування або страх. Задля другого дивляться жахастики, задля першого — все інше. І перенавантажувати глядача можливостями не можна. Точніше, це безсенсовно. Зрештою він усе одно хотітиме пережити емоції, а емоції лишаються незмінними.
Звісно, кінопоказ уже змінився за останні півтора року, передовсім через пандемію. Незважаючи на спроби запровадити «гібридний» прокат — одночасний реліз у кінотеатрах та на онлайн-платформах, — кінопрокатний бізнес практично зазнав краху. Китай, до прикладу, лише за місяць на початку пандемії втратив $4 млрд. Сумарні касові збори в США виявились найнижчими з 1978 року. Виходить замкнене коло — прокат звужується через відсутність у глядачів фізичної змоги ходити в кіно, а глядачі не ходять у кіно, бо звужується прокат. Нині кінопрокатники судомно розмірковують про шляхи виходу з цієї тривалої та масштабної кризи й сушать голови над новими гібридними формами прокату. Пандемія, що охопила планету, вимагає свіжих ідей щодо «годування» людей кінематографом. Але виробники та прокатники прекрасно розуміють: основа окупності будь-якого фільму та його ключовий прибуток — це саме кінопрокат. Під час пандемії одиниці ризикнули випустити фільм у прокат в онлайн-кінотеатрах, і поки що результати невтішні.
Читайте також: Docudays UA: Трансформація на вимогу часу
Останніми роками на ринок кінопоказу почали виходити й соцмережі, а кількість підписників відповідних платформ (це без урахування споживачів піратського контенту) з початком пандемії почало зростати в геометричній прогресії. Це означає, що на такі продукти є попит, причому не лише з огляду на пандемію. У всіх країнах стрімко примножується армія адептів онлайн-переглядів. При цьому форми спілкування онлайн-продукту та глядача змінюватимуться що далі, то радикальніше. Онлайн-сервісам будь-що хочеться перетягнути якомога більше клієнтів у «великого брата». Продукт ставатиме дедалі інтерактивнішим, таким, що заохочуватиме глядача до взаємодії. Уже зараз деякі платформи шукають способи залучити глядача до співтворчості — розробляються програми, що зможуть надавати людині перед монітором змогу, скажімо, самій обирати кінцівку фільму. Наскільки це буде затребувано — сказати складно, проте навряд чи такі віньєтки стануть повсюдними. Але навіть якщо вони поширяться (що, ясна річ, поки вкрай сумнівно), це означатиме одне: створений за такими лекалами продукт дедалі більше відходитиме від того, що ми звикли називати кінематографом. Це вже буде якийсь новий підвид мистецтва. При цьому любителі традиційного кіно нікуди не подінуться, і якраз вони й лишаться на сторожі великого екрану. Тим паче що кіновиробники теж не гають часу, й далі витрачаючи величезні гроші на нові технології для приваблення глядача.