Будівництво тривало п’ять років, а коли 1 травня 1955-го пам’ятник нарешті урочисто відкрили, радянського диктатора вже не було серед живих. Монументальна скульптурна група, що складалася з юрби робітників, селян і військових на чолі із самим Іосіфом Сталіним, дістала в народі назву «черга за м’ясом». Тоді ще ніхто не міг знати, що майже через рік після відкриття пам’ятника десь у далекій Москві перший секретар КПРС Микита Миколайович Хрущов виголосить викривальну промову про приховані злочини сталінізму.
Кілька тижнів тому минуло 60 років із дня проведення ХХ з’їзду КПРС, наприкінці якого Хрущов виступив із промовою, у якій засудив культ особистості Сталіна. Комуністична партія, а з нею і все радянське суспільство стали на незвіданий шлях критики, самокритики та пошуку нової відправної точки. Про цей момент без перебільшення можна говорити як про початок своєрідної «радянської весни 1956 року». Зовсім ненадовго в соціумі тоді знову з’явилися зародки суспільної думки та громадянського суспільства.
Проте «відлига» тривала недовго. Партійна верхівка зі страху втратити контроль над процесами в країні дуже швидко повернулася до перевірених репресивних методів і поклала край вільним дискусіям про проблеми суспільства. Хрущов хотів позбутися Сталіна, проте боротися зі сталінізмом як системою було набагато важче. Він надто глибоко проник у ДНК всього суспільства, Комуністичної партії та її номенклатури. Поставити під сумнів політику сталінізму неодмінно означало б підірвати саму суть радянського режиму. Адже окрім реформаторів слово поступово отримували й жертви сталінізму, які привідкрили існування двох Росій: прихованої Росії багатьох жертв і Росії офіційної. Зокрема, представники інтелігенції почали порушувати питання, що визначили зміст дискусії, і дискусія ця мала напрям, який Комуністична партія не могла прийняти за жодних умов.
Тоді десталінізація порушила (й порушує до сьогодні) питання, які стосуються самої суті, цілей і змісту марксизму-лєнінізму та радянського упорядкування суспільства. У фільмах, книжках, журналах і газетах почали з’являтися думки, які ставили під сумнів здатність Комуністичної партії вести суспільство до багатообіцяного «кращого завтра».
Читайте також: Брязкіт ключів
Промова Хрущова резонувала й на міжнародному рівні, проте в СРСР уже мало хто вірив радянській пропаганді, зокрема про «фашистську вилазку», коли в червні 1953 року радянські танки нібито у відповідь криваво придушили демонстрацію робітників у Берліні та інших містах НДР. У червні 1953-го відкриті протести громадян потрясли комуністичний режим у Чехословаччині: люди вийшли на вулиці протестувати проти податкової реформи, яка знецінила їхні фінансові заощадження. До Радянського Союзу доходили також новини про повстання робітників у польському місті Познань у червні 1956-го, а в жовтні 1956-го ще й про повстання в Угорщині. Протести вдалося придушити за допомогою танків, але вони вплинули на подальший розвиток комуністичних режимів. Багато істориків прирівнюють їх за значенням до Празької весни 1968 року, ґорбачовської перебудови та розпаду СРСР у 1991-му.
Після ХХ з’їзду КПРС десталінізація в окремих радянських республіках і країнах соціалістичного табору відбувалася з різною інтенсивністю та із застосуванням різних методів і форм. Ці відмінності простежуються і зараз, але загалом можна констатувати, що держави, які стали на шлях свободи та демократії, демонтували пам’ятники Лєніну та Сталіну, перейменували радянські назви вулиць у містах та селах. Схожу ситуацію бачимо і в Україні, тож, безперечно, турбуленції, які спостерігаються під час так званої української кризи, — це також вияв боротьби проти сталінізму, російського шовінізму та імперіалізму. Таким чином Україна стає однією з європейських демократій. Більше ніхто не хоче «черг за м’ясом».