У грудні польський парламент святкуватиме 150-річчя від дня народження маршала Юзефа Пілсудського. Обоє вважаються батьками народів, символами свободи. Цікаво буде порівняти їхні життєві долі, оскільки спільного в них досить багато. Обоє ще за життя стали ідолами, обоє купалися в народній славі, обох згадують із нотами ностальгії в голосі. Спогади про цих державних мужів приховують у собі потаємні бажання, пов’язані з колишньою величчю двох народів, проте бажання ці, з одного боку, доволі розмиті, а з другого — не дають тим народам позбутися буденних банальностей. Різниця у віці ювілярів значна. Пілсудський був на 17 років молодший за Масарика, але для своїх співвітчизників він і дотепер «дідусь», тоді як Масарика чехи називали «татусем».
Обоє походили з нижчих класів суспільства. Юзеф Пілсудський був шляхтичем із бідного та провінційного литовського помістя й етнічно теж більше належав до литовців. Батько Томаша Масарика був словаком, а його мати — чехізована німкеня. Як Пілсудського, так і Масарика до вищої мети підганяла рішучість їхніх матерів. Терезія Масарик хотіла, аби її син належав до кращого, панського класу. Мати Пілсудського мріяла, що її нащадок боротиметься за свободу свого народу. Обидва були спраглими до знань, на них вплинули передові думки другої половини ХІХ століття.
Пілсудського ці віяння привели до соціалізму, Масарика, своєю чергою, — до ідеалів ліберального гуманізму, і вони на дух не переносили антисемітизму. Їхні стосунки з релігією були складними. Масарик загравав із позитивізмом і вільнодумством, Пілсудський — католик від народження — в один момент перейшов до протестантів, коли йому потрібно було розлучитися з дружиною, а пізніше знову повернувся до католицизму. Масарик виростав у часи, коли католицька церква була символом габсбурзького режиму. Для поляків і генерації Пілсудського вона була опорою в боротьбі за незалежність народу.
Обоє політиків боролися за звільнення своїх народів. Пілсудський був прихильником озброєної боротьби, Масарик робив ставку на духовне піднесення, використовуючи при цьому всі доступні ліберальній габсбурзькій монархії можливості. На кожного з них вплинула форма чужої надвлади. Брутальна царська окупація Польщі змушувала чинити активний спротив. А габсбурзький порядок ставив радше інтелектуальні виклики. Цікаво, що політики усвідомлювали всю небезпечність більшовизму. Однак Масарик дуже ризикував, коли в 1920-му не дав дозвіл на проїзд через чехословацьку територію з Угорщини до Польщі потягу зі зброєю та амуніцією, які були так потрібні останній, аби вистояти в боях. І якби тоді совєти завоювали Польщу, невдовзі вирушили б «звільняти» й пролетаріат у Празі, Брно чи Кошице.
Читайте також: Гібридний Артек
Обидва народні лідери намагалися побудувати сильну державу та любили фотографуватися у військовій формі й на коні. Вони вибрали собі за приклад і гаранта безпеки Францію, яка тоді здавалася їм непереможною великою державою. Пізніше, у 1938–1939 роках, з’ясувалося, що це була їхня велика трагічна помилка.Польща й Чехословаччина були державами, на території яких проживало багато різних національних меншин. Масарик намагався вирішити цю проблему, створивши монолітний чехословацький народ і мову. Пілсудський намагався домовитися з білорусами й українцями, проте, зокрема, українці хотіли мати власну державу. Тому тогочасна допомога українським націоналістам із боку Праги дещо шкодила польсько-чехословацьким зв’язкам.
Ці політики намагалися міцно контролювати німецьку національну меншину у своїх країнах, зрештою, як виявилося пізніше, небезпідставно. Обоє лідери не дожили до трагічних подій Другої світової війни. Пілсудський помер у травні 1935-го, а Масарик у вересні 1937 року.
——————-
У Чехії річницю смерті Масарика згадували виставкою в Національному музеї. Експозиція називається «Феномен Масарика», вона відкрита до кінця січня 2018 року. Її анонсували як подію, покликану представити цю важливу для країни історичну постать не тільки як «президента-визволителя» і «батька-Масарика», а й як особистість, яку в широкому загалі любили та ненавиділи, як професора, батька й чоловіка та просто людину.
Тим часом у Польщі Юзефа Пілсудського (і ще кількох постатей, зокрема Тадеуша Костюшка, Джозефа Конрада і святого Альберта Хмельовського) у 2017-му оголошено патроном країни. «Пілсудський заснував ідею ближчої співпраці між націями Міжмор’я — групи країн Центральної та Східної Європи, яка мала створити бар’єр проти експансії радянської Росії та захистити польську незалежність. Під час німецької окупації й десятиліть совєтського правління над Польщею маршал Юзеф Пілсудський став символом нескоримої боротьби за незалежність і прикладом для наступних поколінь польських патріотів», — ішлося у відповідній резолюції.