Чи хоче 9 травня організувати грандіозний парад перемоги над «бандерівцями» десь у Маріуполі або Одесі й так показати світові «кузькіну мать», а заодно й трохи підвищити свій прогнилий рейтинг? Про те, що відбувається в голові пристарілого кремлівського карлика, та які комбінації він збирається розіграти, не знає ніхто. Але навіть побіжний аналіз ситуації переконує, що до провокацій варто поставитися серйозно.
І не тому, що російська пропаганда демонстративно нагнітає істерію, а зброя РФ реально брязкає біля наших кордонів. Ставки явно вищі за те, що видають в ефір. Путіну справді бракує аргументів на свою користь — і в середині Росії, й назовні. До того ж він дуже хоче ввійти в історію й готовий заплатити за це будь-яку ціну. Тому події можуть розвиватися як завгодно, тобто справді непередбачувано. Й Україні варто готуватися до найгірших сценаріїв, а не роздумувати: нападе чи не нападе, вистачить йому відваги чи ні.
Читайте також: Включене спостереження. Кому потрібне ОБСЄ на Донбасі
Очевидно, що готовність країни до оборони залежить передусім від того, чи усвідомлює українська влада й особисто президент рівень загрози. Поки що інформації про це, м’яко кажучи, недостатньо, а дії верховного головнокомандувача та його підопічних не викликають особливого оптимізму. Заяви Володимира Зеленського, що, мовляв, українська армія готова до можливого вторгнення ще з 2014 року, і що РФ прагне лише залякати Захід та Україну й не планує повномасштабного вторгнення, які він щедро роздає іноземним медіа, більше схожі на сеанси заспокоєння, але аж ніяк не на дії досвідченого політика. Коли Зеленський запевняє країну та світ, що все під контролем, то видається, наче він і досі не покинув ідеї поговорити з Путіним і все залагодити. Принаймні його спроби додзвонитися до Кремля й напроситися на перемовини видаються уже навіть не комічними. Володимир Олександрович або так і не зрозумів, що домовитися з Путіним «десь посередині» йому не вдасться, хоч би як він стелився, бо ця середина може виявитися десь у фарватері Дніпра, або цю думку від нього хтось уперто відганяє. І тут не обов’язково може йтися про злий умисел чи роботу на ворога. Спостерігаючи за результатами командної роботи перезавантаженої у 2019 році влади, слід констатувати, що частіше йдеться саме про некомпетентність. Але й цього іноді може бути досить для біди.
Поки Україна насолоджувалася відносним режимом тиші, відводила війська, забороняла стріляти у відповідь на провокації й не робила майже нічого для посилення своєї обороноздатності, у Кремлі до чогось таки готувалися. Втім, українська влада незворушна у своєму прагненні миру. Хвилюються, схоже, усі, крім неї. Про небезпеку нападу Росії попереджають іноземні партнери. Опозиція в Раді вимагає провести закрите засідання, щоб почути доповідь про реальний стан справ від головнокомандувача ЗСУ Руслана Хомчака. Експрезидент Петро Порошенко закликає скликати РНБО за участі лідерів фракцій і радить, як треба, на його думку, діяти в нинішній ситуації. Але у відповідь звучать лише запевнення, що все під контролем і на жодне серйозне загострення чекати не варто.
Навіть більше. На рівні Кабінету Міністрів досі заблоковано можливість Міноборони здійснювати оборонні закупівлі. Уряд чомусь не публікує постанови про нові правила, виписані на основі нового закону. А очільник президентської фракції в парламенті Олександр Корнієнко запевняє, що необхідності зустрічатися з Хомчаком щодо можливої ескалації в парламентарів немає. Натомість різко з’явилася необхідність проводити позачергові засідання, щоб переглянути тарифи на енергоносії та розглядати закон про штрафи за порушення правил самоізоляції, ухвалювати закони для стимулювання розвитку цифрової економіки, тимчасового спрощення митного оформлення «євроблях» і внесення змін до Закону «Про індустріальні парки». Єдиним чиновником, хто наважився більш-менш адекватно оцінити небезпеку, виявився міністр оборони Андрій Таран. Під час зустрічі з послом Франції він заявив, що Росія може планувати для України повторити грузинський сценарій 2008 року й для цього може вдатися до провокацій із мирним населенням.
Читайте також: Уся імперська рать
Хоча, можливо, загрози й справді немає. Люди, які опинилися біля керма держави, знають щось більше. Адже в них як мінімум є доступ до даних розвідки. Водночас навіть коли загроза наявна, підігравати ворогу й розганяти паніку, розповідаючи про якісь приготування, теж погано. Можливо, в Офісі президента керуються саме такою логікою та зціпивши зуби ретельно готуються й вибудовують плани оборони. Принаймні недоцільність проведення хай і закритих зустрічей із Хомчаком дехто з парламентарів аргументує можливою присутністю на них представників п’ятої колони, яких, до слова, не бракує серед панівної монобільшості.
А загалом ситуація радше нагадує історію з пандемією. Коли на початковому етапі ніхто нічого не розумів, інформація циркулювала на рівні чуток, а паніка наростала, то влада з переляку, маючи лише кількох хворих, закрила країну на карантин і водночас профукала нагоду підготуватися до реальних викликів, які незабаром з’явилися. Сьогодні історія повторюється, адже в грі ті самі випадкові безвідповідальні авантюристи, які жодним чином не уявляють ціну, яку доведеться заплатити українцям за їхнє аматорство.
Читайте також: Російська правовійна
Звісно, загострення ситуації змусить чиновників зняти свої рожеві окуляри та стати адекватнішими. Вони до цього начебто морально готові. У парламенті вперто подейкують, що Володимир Зеленський довго не роздумуватиме, на відміну від свого попередника, а одразу запровадить воєнний стан — і це буде цілком у його стилі. Потім його, звісно, ще повинна затвердити Верховна Рада, як того вимагає закон. Але народні обранці запевняють, що з цим проблеми не буде. Труднощі можуть з’явитися лише тоді, коли значна частина депутатів монобільшості виявиться схожою за світоглядом до Анни Колісник, яка прославилася фразою «пора валіть із етой страни», хоча це малоймовірно.
Урешті, чекати на розв’язання ситуації залишилося недовго. Експерти стверджують, що мить істини може настати 21 квітня, коли Путін має намір звернутися зі своїм черговим посланням до Федеральних зборів. Уже наступного дня його затвердить Рада Федерацій і тоді або почнеться, або ні. 50 на 50. Хто вже забув, саме за таким сценарієм Росія у 2014 році анексувала український Крим.
