Основним діагнозом українського фестивального руху є аматорство, адже за організацію беруться не фахові менеджери, а ентузіасти, що паралельно мусять заробляти на життя чимось іншим. Водночас ентузіазм – «наше все»: цю відмінність від західного менеджменту відзначила в українських колегах шотландська експертка Анджел Корні. Вона завітала до Києва разом з іншими фахівцями із Шотландії, Великої Британії та Німеччини, які взяли участь у Зимовій школі для фестивальних менеджерів, що закінчилася на початку березня. Захід став першим спільним проектом Ґете-Інституту та Британської Ради в Україні за весь час існування цих інституцій.
Читайте також: Байдужість держави змушує аматорів зберігати історичну спадщину
ДИЯВОЛ У ДЕТАЛЯХ
«Було дуже цікаво почути досвід західних фахівців, вони приїхали ніби з іншої планети! – ділиться враженнями Святослав Померанцев, президент Міжнародного поетичного фестивалю Meridian Czernowitz. – У них усі механізми, про які ми мріємо, справно працюють… Я тут почув про такі важливі речі, як статистика, стеження за тим, хто приходить на захід, навіщо, аналіз того, як краще поділяти простір, на які зони для якої публіки, як ефективно працювати з рекламою…» На думку Святослава, усім нашим фестивальним менеджерам варто було би пройти навчання з основ управління та бізнесу.
Грамотний менеджер не має права нехтувати дрібницями. Точніше, дрібниць у цій справі немає взагалі. «Важливою складовою успіху є не лише якісні й знамениті виконавці, а й те, де ви поставите біотуалети (якщо це open-air) і попільнички, – вважає арт-директор багатьох джазових фестивалів Олексій Коган. – Для мене і моїх партнерів будь-яка подібна подія – це рівнобічний трикутник. Один бік – організатори, другий – музиканти, третій – аудиторія».
Так, негативний досвід може пригадати кожен, коли на дійствах open-air недостатньо дбали про прибирання відходів і територія швидко перетворювалася на суцільний смітник. Або коли на міжнародних літературних заходах «забували» організувати перекладачів для іноземних гостей, забезпечивши ними тільки українську сторону. Ложки дьогтю в діжці з медом трапляються повсякчас унаслідок недостатньо якісного планування або браку ресурсів. «Для нас немає доданків успіху, а є множники, – формує один зі своїх принципів продюсер Володимир Камінський. – Усі складові фестивалю – гроші, артисти, публіка – це не доданки, а множники, бо якщо один із них дорівнює нулю, то і результат буде нульовим».
Читайте також: Чому в Україні гальмує фестивальний рух
МІРИЛО РЕЧЕЙ
«Як ви дізнаєтеся, чи якісний вийшов фестиваль? Ви просто знаєте це! – впевнена Анджел Корні. – У Шотландії така насичена фестивальна атмосфера й велика конкуренція, що ми маємо виправдовуватися нескінченну кількість разів! Доводиться весь час переконувати людей, які надають нам ресурси, особливо коли йдеться про державно-приватне партнерство, щоб вони і далі нам допомагали».
«Є три найважливіші «інгредієнти» хорошого фестивалю: якість контенту, аудиторії та менеджменту, забезпечення того, щоб дійство відбувалося гладко і контрольовано, щоби був розписаний бюджет тощо. Припустімо, якщо у вас чудова художня програма з найкращими митцями, але при цьому глядачі змушені сидіти в холодному залі, або в брошурі не вказана адреса, або дійство почалося не в той час, враження в людей залишаться не найкращі», – каже Екхард Тіман, німецький експерт, що наразі живе і працює в Британії і є одним із шести продюсерів «Культурної Олімпіади» та фестивалю «Лондон-2012».
«Перше, на що слід зважати, – актуальність заходу, – додає Корні. – Йдеться не лише про фінансову складову, а й про його соціальне, економічне, культурне значення, тобто цінність, яку він становить для суспільства. З одного боку, ми маємо Единбурзький фестиваль, який щороку продає 138 тис. квитків (звісно, це лише одна складова успіху). З іншого – є п’ятирічний хлопчик, який вперше прийшов на маленьку імпрезу і сказав: «Це найкрутіше, що я бачив!» І яка міра якості найцінніша? Це залежить від того, хто запитує…»
На думку експертів, спеціальна підготовка потрібна не лише менеджерам, продюсерам та арт-директорам. Адже так чи інакше виставу творять двоє: актор і глядач. Давній театральний закон діє й у фестивальній справі – і тут постає питання якості публіки. «Найбільша проблема, пов’язана з концертом Г’ю Лорі (виступить у Києві 20-го червня. – Ред.), – те, що більшість людей прийдуть не послухати, які блюзи він виконує, а просто подивитися на Доктора Хауса», – іронізує Олексій Коган. Справді, якщо згадати фестивалі, особливо перші, ті самі «Шешори», то відсоток «випадкових» глядачів просто вражав! Добре, якщо такими гостями виявлялися місцеві бабці, які ще й бралися молодь навчати водити хороводи за традиційними канонами. Гірше, коли то були молодики на джипах, що заїхали суто «повисіти». Та й нині чимало фестивалів перетворюються на простір для дружньої тусовки, тоді як власне культурна програма відходить на другий план. Грамотна і цілеспрямована публіка – це розкіш, до якої також треба дорости.
Читайте також: Німі діалоги із сучасністю