Чудовий сонячний день. Залежу від сонця. Сонце – і в мене все добре. Гарний настрій, я бадьорий. Згадую минулу похмуру осінь. Ця тут не набагато краща. Але сьогодні чудовий день. Правда, безперервні розкати грому – на передовій гаряче.
Було трохи вільного часу й ми з Бароном вибралися на прогулянку. З фотоапаратами. Й на березі озера помітили, що на протилежному – світить нутрощами зруйнована будівля. Вирішили прогулятися туди. Стіна повністю обвалилася. Прямо перед будівлею глибочезна вира. Схоже, від авіабомби. А може й ракети. В нутрощах будівлі видно парти. А трохи вище – щось на кшталт станків. Потім ми роздивилися й помітили, що всередині, а також серед битої цегли й бетону, багато кераміки, деякі горнятка взагалі цілі.
Ми залізли в будівлю в тому місці, де колись була стіна. Й побачили там виставлені на столі керамічні чайнички, горнятка, цукерниці… Серед руїн. У світлі рідкісного осіннього дня. Це виглядало й гарно, й моторошно. Ще там була піч для випалювання кераміки й форми. Ми зробили по кілька фотографій – я своєю плівковою камерою й телефоном. Й коли ми вже йшли звідти, з кущів вистрибнув фазан! Гарний, з яскравим кольоровим пір’ям.
– Природа настільки очистилася, що посеред міста бігають фазани, – сказав Барон.
Вчора опівночі надворі було незвично світло, як коли тільки починає темніти. Зазвичай тут така тьма, що не видно нічого на відстані витягнутої руки. До речі, десь о шостій я виносив сміття з нашого підвалу, й було так темно, що взагалі нічого не можна було розгледіти поперед себе.
Тож ми радіємо світлу. Але й від темних днів нікуди не дінешся.
Згодом я дізнався, що плівка моя – порожня. Жодного кадру, ні з Костянтинівки, ні зі зруйнованої будівлі з керамікою, ні з озера… Шкода, але не суттєво. У Барона, поки він на Донбасі, в Києві вигоріла квартира. Літня мати в реанімації…
День похмурий – сніг з дощем. О четвертій вже темно. Вночі обіцяють «Орєшнік» або ще якесь лайно. Або й усе разом.
А ще буде день Збройних Сил України. Й ми чекаємо сонця.
