Тимчасом модні слівця не лише позначають «просунутість» того, хто їх вживає, але й із дещицею корисної провокативності підкреслюють новаторство та важливість того, щó вони позначають. Change Maker — не просто той, хто впроваджує зміни, це соціальна роль, місія й подекуди тягар, але без них ми би досі перебували в трипільському комфорті.
Пару тижнів тому повернувся із запорізького Артфоруму й досі перебуваю під враженням. З одного боку, приємний сюрприз: виявляється, територія, яка, перепрошую сто тисяч разів, практично відсутня на культурній мапі України (звісно, якщо не рахувати Хортицю й пару архітектурних пам’яток), буяє ідеями, відкрита до сприйняття нових форм і сама може чимало запропонувати. З іншого, жодної несподіванки: ось такі масштабні маніфестації креативу, позитивного мислення й пошуків шляхів у майбутнє є здебільшого результатами зусиль декількох небайдужих людей, яким просто кортить зробити щось «красиве й корисне» для свого міста й країни загалом. Усього лише декілька навіжених. Утім, хіба в інших галузях інакше?
Читайте також: Тверда м’яка сила
Ще років 50–70 тому мистецькі практики в Європі існували головним чином у старих, відлитих у бронзі формах: театр (репертуарний), філармонія, музей, бібліотека… Якісь спеціальні заходи типу фестивалів були «бантиками», приємними й почасти екзотичними бонусами для втаємничених. Усе потроху, але невпинно змінилося синхронно з емансипацією 60-х років, карнавалізацією й тріумфом передбачень Маркузе, а також фізичною та психологічною мобільністю населення: сів собі в авто або на швидкісну електричку — і за дві-три години в центрі подій. Як наслідок усього цього, саме артфоруми перетворилися на «чорний хліб» культури, регулярні точки перетину з глядачем-слухачем-читачем.
Безліч фестивалів, конкурсів, театральних, музичних та образотворчих спецподій, бієнале, трієнале, симпозіумів стали мейнстримом, на них спеціально з’їжджаються споживачі культури з інших міст і навіть інших країн. Це спосіб не лише підгодувати туризм, підживити занепалі в процесі деіндустріалізації території, а й організувати в зовсім інший, принципово новий спосіб колективного сприйняття мистецтва й не останньою чергою довколишніх рефлексій. Збіговиська вже традиційно супроводжуються численними дискусіями нібито для вузьких професіоналів, які, втім, насправді розраховані на досить широку публіку: так вона почувається долученою до «процесів», і це окрема точка збирання культури в сучасному світі, окрема процедура контакту з нею. Це як артпростір, або хаб, або коворкінґ (ще одне варварське запозичення): нібито просто модна іграшка зніжених хіпстерів, а по суті ж ефективний фактор змін спершу у свідомості залучених інтересантів, а потім уже й більш загальних трансформацій у способах взаємодії сучасних громадян.
В Україні подібних заходів не так багато, і вони здебільшого сконцентровані в столиці або двох-трьох мегаполісах: Львівський міжнародний BookForum, LvivMozArt, Odessa Classics, Kharkiv Music Festival, дніпровський Book Space… Ну, гаразд, іще Meridian Czernowitz, хоча Чернівці важко назвати мегаполісом. Те, що в Запоріжжі запрацював регулярний артфестиваль, означає лише, що місто підтягнулося до світових трендів. Захід навдивовижу зрілий, продуманий, концептуально досконалий, прямо-таки крутий. Це можливість проявитися тим живим місцевим персонам і явищам, які доти існували тут «у бульбашці» й були практично непомітні для решти країни.
Читайте також: Гризня в храмі духовності
Це шлях подолання комплексу провінції, де «нічого не відбувається» й звідки треба тікати до інших привабливіших у культурному сенсі місць. Це точка входу для тих, хто цікавиться регіоном і хотів би тут щось робити. Не забуваймо ще, що Запоріжжя — практично територія фронтиру: війна поруч, а ватні настрої традиційно панують — на жаль, на жаль… Тому все, що пов’язано тут із проявами «м’якої сили», нашої м’якої сили, так чи так чинить опір агресії. Окремо можна зазначити, що подію організатори замислили не лише ціннісною, а й українськомовною, і це теж позиція, надто в майже суцільно російськомовному (так, теж на жаль) Запоріжжі. Уявімо собі: це працює, особливо якщо вмикати регістр доброти й доброзичливості, як закликала торішня хедлайнерка Артфоруму Оксана Забужко.
Я не відмовлю собі в задоволенні назвати поіменно декількох агентів змін, вони ж культурні герої, вони ж чейнджмейкери: передусім Таня Орлова, запорізька піарниця, якій більше за всіх треба, — це вона задумала й запустила це свято. І так опинилася в товаристві Олександри Коваль, Олесі Островської, Вікторії Наріжної, Оксани Линів, Станіслава Померанцева, Олексія Ботвінова, Станіслава Христенка, Юлії Федів. Даруйте, якщо когось не згадав!..