Цифрова трансформація сьогодення породжує найрізноманітніші прогнози, згідно з якими дедалі більше професій утратять актуальність. Перекладачів-синхроністів замінять розумні навушники й технічні додатки, які з кожним роком стають досконалішими й дедалі більше зважають на контекст. На зміну далекобійникам прийде автономне водіння, що водночас запобігатиме аваріям на дорогах. Дехто пророкує, що навіть найскладніші хірургічні втручання здійснюватимуть переважно роботи, водночас мінімізуючи людський фактор. Та чи можна замінити машинами й комп’ютерами діяльність спеціалістів психіатрії та психотерапії? Поки що це здається малоймовірним. Проте чи надовго?
Мобільні додатки, застосування штучного інтелекту й доповненої та віртуальної реальності — за останні 20 років було розроблено чимало технологій для психосоціальної медичної допомоги, які охоплюють увесь спектр медичних послуг від профілактики до догляду й лікування.
Автоматизовані чат-боти й мобільні розробки підтвердили свою ефективність у численних клінічних дослідженнях. Такі додатки, як Arya, Daylio, Moodpath, MyTherapy, iFightDepression, підтримують пацієнтів у інтеграції позитивних моделей поведінки в повсякдення. Програми дають змогу документувати самопочуття й поведінку та фіксувати настрій — і так краще розуміти себе та бачити, як певні дії, враження чи розмови впливають на емоційний стан. Натомість такі додатки, як Happify, Calm, Bambu, Insight Timer, SuperBetter та Headspace, було розроблено для запобігання симптомів депресії. Вони пропонують невеликі вправи та медитаційні й релаксаційні техніки для зниження рівня тривожності та встановлення спокою і внутрішнього балансу. Також є окремі додатки, що допомагають долати харчові розлади (RR: Eating Disorder Management) або посттравматичні синдроми (PTSD Coach).
Читайте також: Штучний інтелект: заявки на лідерство
Повністю автоматизований чат-бот також уже довів свою ефективність у лікуванні афективних розладів. Один із них, Woebot, розробили фахівці з когнітивно-поведінкової терапії. Він пропонує співрозмовникові чітко висловлювати свої почуття, а потім радить, як із ними поводитися. Дослідження Стенфордського університету, у якому взяло участь 70 пробантів 18–28 років, засвідчило, що використання Woebot призвело до значного зниження рівня тривожності, порівняно з контрольною групою.
Схожі функції виконують також віртуальні терапевти Sara, Wysa та Joy. А ще є спеціальні роботи: наприклад, Paro, Kaspar і Roxxy, які використовують для людей із деменцією, аутизмом і сексуальними розладами. Хоча варто зазначити, що ці віртуальні рятівники здатні спілкуватися поки що тільки англійською.
Таких мобільних додатків створюють дедалі більше. Якщо ми в інтернет-магазині додатків у рядок пошуку введемо ключове слово «Психічне здоров’я» (або Mental Health англійською), нам запропонують величезну кількість програм, що мають допомогти в боротьбі з депресією, зміцнюють упевненість у собі або сприяють свідомому харчуванню. А завдяки розумним помічникам на кшталт Alexa та Siri спілкування з пристроями стає для нас дедалі звичнішим. Але попри всі переваги новітніх технологій, є також певні етичні проблеми: наприклад, та, що люди здатні розвивати справжні емоції і ставати залежними від стосунків зі штучними системами. Це добре відтворено у фільмі «Вона» («Her», 2013) режисера Спайка Джонза, що оповідає про самотнього письменника Теодора, який закохується у свою операційну систему. Сьогодні ця стрічка вже не здається надто фантастичною.
Читайте також: Чи мають діти вчитися людських цінностей на алгоритмах?
Насправді це питання актуальне ще з 1960-х років. Саме тоді американський учений і спеціаліст зі штучного інтелекту Джозеф Вайценбаум розробив перший прототип чатбота й назвав його Елізою на честь Елізи Дулітл із п’єси Бернарда Шоу «Пігмаліон». Вайценбаум запрограмував Елізу імітувати терапевта, але не щоб створити штучного лікаря, а щоб залучити до техніки активного слухання. Вайценбаум був здивований, скільки особистої інформації користувачі довіряли Елізі. Він також злякався ідей деяких психологів використовувати бездушну Елізу в терапевтичних цілях. Але це було понад 50 років тому.
Сучасні терапевтичні програми здатні зробити набагато більше, що супроводжується новими етичними викликами. Хто і як насправді може використовувати відомості, зібрані з різних додатків? А як щодо автономії пацієнта? Чи кожен пацієнт згоден і що робити, коли люди не можуть самостійно погодитися на таке лікування (наприклад, у випадках деменції)? Також виникають питання й щодо підготовки лікарів: як вони мають співпрацювати з новітніми технологіями і як реагувати та діяти, коли пацієнти використовують терапевтичні додатки поза клінічною практикою? Кожен психіатр чи психотерапевт зобов’язаний попереджати певні інстанції, якщо він діагностує у своїх пацієнтів суїцидальні нахили чи загрозу для життя інших. А як це має працювати зі штучним інтелектом, який також може щось таке діагностувати?
«Потенціал застосування ШІ у психіатрії справді величезний», — зазначила Алена Бюкс, німецька професорка з медичної етики й голова Німецької етичної ради. Разом із колегами з Технічного університету Мюнхена вона нещодавно написала огляд на цю тему.
Читайте також: Штучний інтелект: загроза чи незріла технологія
Збільшення кількості випадків психічних захворювань і водночас брак терапевтів сприяють розвитку віртуальних асистентів, які доступні цілодобово (звісно, якщо працює інтернет). Однак додатки не ставлять діагнозів, вони лише реагують на висловлювання чи відповіді користувачів і як максимум можуть запропонувати звернутися до спеціаліста. Але поки що немає чітких настанов, що вказували б, які саме етичні та правові вимоги слід брати до уваги та виконувати при розробці й застосуванні програм, орієнтованих на психічне здоров’я. «Терапевтичні додатки з використанням ШІ — це медичні вироби, для яких нам потрібні відповідні процедури затвердження й етичні вказівки. Це потрібно терміново, щоб захистити користувачів від можливого ризику з боку вільно доступних терапевтичних чатботів», — наголосила пані Бюкс. Дуже часто позитивні оцінки інших користувачів приховують один важливий факт: клінічну користь доведено далеко не в усіх додатках, а якість досліджень залишає бажати кращого. Наприклад, уже згадані дослідження чатботу Woebot Стенфордського університету містять багато методологічних недоліків, про що згадує у своїх оглядах професор Томас Бергер із кафедри клінічної психології та психотерапії Бернського університету.
Насправді немає чіткої межі між користувачами, які за допомогою терапевтичних додатків хочуть покращити свій настрій, і тими, хто справді відчуває потребу в лікуванні. Дещо приватніше пропонують так звані дистанційні або онлайнтерапії. Уже працюють окремі онлайнплатформи, які після реєстрації існують пацієнтам говорити з терапевтом пів години раз на тиждень чи більше. Або індивідуальні онлайнконсультації, особливо популярні в час карантину. Асоціація психологів України також організувала низку лекцій, присвячених новим умовам роботи психотерапевтів, переходу у віртуальний режим та особливостям консультацій, зважаючи на актуальні зміни в суспільстві.
Цифрова медицина набуває дуже різних форм, які можна класифікувати і за рівнем автономності, і за важкістю захворювання. Відповідно, спектр цифрових психотерапевтичних технологій варіюється від більш розважальних і грайливих на кшталт додатків для медитації та усвідомленості (mindfulness) до ретельного моніторингу пацієнтів у разі серйозніших психологічних проблем. Щодо рівня автономності, то технології може супроводжувати лікар, як у випадку з онлайнтерапією, або вони можуть бути повністю самодостатніми, якщо йдеться про чатботів чи мобільні додатки. Але не слід забувати, що психічні захворювання потребують комплексного підходу і професійного лікування.
Від усеохоплюючої діджиталізації вже нікуди не втекти. Можна припустити, що в майбутньому найрізноманітніші технології цифрової медицини допомагатимуть при амбулаторному та стаціонарному лікуванні. Але сьогодні ключовим моментом є те, що справжній терапевт з емпатією та людяністю залишається невід’ємною частиною лікування. І хочеться вірити, що індивідуальна терапія, у ході якої безпосередній особистий контакт із лікарем стає запорукою успіху, нікуди не зникне. Водночас нові додатки стануть вірними асистентами на шляху до одужання.