Частка жарту

Вкотре не перестаю дивуватися, коли стаю свідком, здавалося б, ірреальної ситуації в реальному житті. Так, у 2008-му я ніяк не йняла віри, що запис із військової бази в Горі про «ах…ные туфли» не підробка й не випадковість, допоки не поспілкувалася з капітаном російської армії. А днями мала нагоду спостерігати, як голова одного з пристоличних сіл разом із заступником вирішували проблему обірваних електричних дротів. Перший, вийшовши з дорогого джипа, одразу забідкався, що немає грошей на оновлення лінії електропередач, а другий тут же запропонував створити підприємство, яке обслуговувало б ці лінії, й збирати з мешканців села плату за надані послуги. При цьому відповісти, хто зараз несе відповідальність за експлуатацію дротів й чи має право Київобленерго відмовлятися від проведення ремонтних робіт, обидва не змогли. Справді, в кожному жарті є лише частка жарту.