Час збирати каміння

З часів, коли праотець Авра­­ам першим навернувся до єдинобожжя й розбив ідолів батька свого, Близький Схід набачився надміру вандалізму в культурі. Пророк Самсон – предтеча сучасного шахіда – завалив язичницький храм, поховавши під його руїнами чимало філістимлян. Іконоборці нищи­­ли святі образи у Візантії. Послідовники Мугаммада ібн Абд аль-Ваггаба на початку ХІХ століття перетнули межі Аравійського півострова і сплюндрували шиїтські святині в Наджафі й Кербелі (Ірак). Ушанування могил, на їх­­ню думку, за­охочує мусульман поклонятися людині, а не Богу, а отже, могили – це місця, де панує «ширк» – багатобожжя. Захопив­­ши у 1920-х роках Мекку й Медину, вони знищили могили супутників Магомета, його дружин і родичів. Пощадили лише його власну усипальницю.

Відколи Арабська весна 2011 року відкрила шлях до хаосу та вій­ни, ця доктрина поширюється далі. Абу Катада, радикальний ісламіст, депортований 2013 року із Британії до Йорданії, написав фетву на 44 сторінки, де закликає палити мечеті, збудовані над могилами. За цей час сотні історичних місць від Триполі в Лівії до Тікрита в Іраку втратили свої святині. Джихадисти нападають на туристів біля язичницьких па­м’я­ток. У березні цього року їхньою мішенню став Національний музей Бардо в Тунісі, де зберігається унікальна колекція римських мозаїк (раніше, 1997 року, подібне сталося в Луксорі). 10 черв­­ня терорист-самовбивця знову підірвався в Луксорі, але цього разу ніхто не постраждав. Вандали «ІД» з ім’ям Авраама на вустах розбивали скульптури «ламасу» (крилатих биків із людськими головами) або стріляли по головах горгон, які прикрашали палаци ассирійських тиранів, що вважа­­ли себе богами.

Вандалізм сягнув небачених масштабів. У руїнах лежить чоти­­ри із шести пам’яток світової спадщини в Сирії. У травні «Ісламська держава» захопила п’яту – древнє місто Пальміру, знамените своїми численними колонами. Пам’ятки угруповання, схо­­же, поки що не чіпало, хоча це лише початок. Але археологи бояться за них, а також за скульптури в печерах Петри, яка міститься надто близько до іншого розсадника «ІД» – міста Маан у Йорданії. Уздовж лівійського узбережжя джихадисти на відстань пострілу наблизилися до найкраще в світі збережених римських міст Кирена, Лептіс-Магна й Сабрата.

Контрабанда предметів старовини стала основним джерелом доходів «ІД»

У літературі «ІД» підказок, що пояснили б таку поведінку, обмаль. Щомісячне видання «Дабік» пише, що це може бути просто зловтіха. Вандалізм «мав на меті розлютити кафірів (невірних) – пояснюється у березневому числі журналу, – а цей вчинок сам собою вгодний Аллаху».
Іракські археологи пояснюють дії «ІД» значно приземленіше. Оголосивши похід проти пропозиції, «ІД» сподівається збільшити попит на історичні па­м’ят­ки. Один із арт-дилерів розповідає, що ізраїльські чиновники погодилися на купівлю древніх гебрейських написів у будь-який спосіб: настільки держава боїться назавжди втратити пам’ятки старовини. Що характерно, як розповідає археолог із міста Мосул, джихадисти, які на початку цього року орудували бензопилами в тамтешньому музеї, не показали на відео знищення найцінніших артефактів: їх уже потайки вивезли за кордон. Вони самі екскаваторами розкопують найкращі об’єкти, а дрібних контрабандистів посилають на пошуки в інші місця, лицемірно забираючи 20% їхнього заробітку як ісламський податок – хумс. Експонати з музею міста Ракка, столиці «ІД» на території Сирії, вивозили ящиками.

Гроші заправляють балом

Цей нелегальний бізнес набув такого розмаху, за словами одного іракського чиновника, що контрабанда предметів старовини стала основним джерелом доходів «ІД». Що більше Захід бомбитиме захоплені нею нафтові вишки, то більшою буде потреба в «археологічних» доларах.
«ІД» така не одна. У стародавньому регіоні, де державна влада в багатьох місцях розвалилася, збройні угруповання на кшталт повстанської Вільної сирійської армії чи кримінальних банд тримають цілі склади, напхані предметами старовини, як розповідає Рене Тейгелер, директор нідерландської неурядової організації Heritage for Peace, яка працює по турецький бік кордону із Сирією. Сприяє збільшенню попиту й бідність. «Часто це грабунок задля шматка хліба», – каже Джеймс Реткліфф, директор лондонської організації з контролю за нелегальним переміщенням творів мистецтва Art Loss Register. Банди взялися за найстарішу в Єгипті ступінчасту піраміду Джосера. А з головного лівійського комерційного банку в Бенгазі зникла колекція із 7700 стародавніх золотих монет, ювелірних прикрас і статуеток.

Лондонські арт-дилери твердять, що (за небагатьма винятками) награбоване ще з’явиться на західних аукціонах, тож дехто сумнівається, що втрати справді масштабні. Але засновникові компанії Art Recovery Group із британської столиці Крістоферу Марінелло показали римську ва­­зу із Сирії, яку він оцінив у десят­­ки тисяч фунтів. Інші дилери повідомляють, що старовинні знахідки з Месопотамії бачили на інтернет-аукціоні eBay. Дебора Ле з американської асоціації Antiqui­ties Coalition оцінює пам’ятки старовини, втрачені Єгиптом після повалення президента Госні Мубарака в 2011 році, у $3 млрд. У період від 2012-го й до наступу «ІД» у 2013-му американська Міжнародна торгова комісія повідомляла, що імпорт задекларованих предметів старовини з Іраку та Сирії різко зріс на 672% і 133% відповідно.

Помалу та обережно

Цілий хор місцевих і міжнародних експертів вимагає військового втручання для порятунку безцінних історичних об’єктів. Генеральний директор ЮНЕСКО Ірина Бокова називає нищення історичної спадщини військовим злочином і закликає до створення «захищених культурних зон». Із прицілом на Лівію міністр закордонних справ Італії Паоло Джентілоні хоче сформувати си­ли «блакитних шоломів культу­­ри», які можна було б десантувати у разі загрози конфлікту або природної катастрофи. Інші закликають Америку поширити її «обов’язок захищати» не лише на людей – жертв геноциду, а й на неживі об’єкти «культурного геноциду». Правові передумови для цього до певної міри забезпечує Гаазька конвенція 1954 року. Вона вимагає від підписантів «за потреби припиняти будь-яку фор­­му грабунку, мародерства або незаконного присвоєння культурних цінностей і будь-які акти вандалізму, спрямовані проти них».

Але військове командування настроєне діяти дуже обачно. У березні голова Об’єднаного комітету начальників штабів США Мартін Демпсі сказав, що не заперечує проти захисту історичних пам’яток, але виключив невідкладні авіаудари з цією метою. Радники побоюються, що силовий захист таких місць перетворить їх на поля битв. Крім того, бойові дії заради порятунку предметів старовини можуть викликати в регіоні ще більший спротив західним державам, після того як вони нічого не робили, коли тирани вбивали сотні тисяч людей хімічною і звичайною зброєю. «Не перей­майтеся поки що руїнами, – написав у своєму твіті один американський археолог, коли в новинах повідомили про захоп­лення старовинного міста. – За один тиждень бойовики «ІД» в Пальмірі стратили понад 90 людей, зокрема 11 дітей».

Не маючи засобів стримати пропозицію предметів старовини, міжнародні органи натомість намагаються обмежити попит. У лютому Рада Безпеки ООН ухвалила резолюцію № 2199, якою заборонено продаж предметів старовини із Сирії та Іраку. Правоохоронцям вдалося знайти частину артефактів і повернути чимало вкраденого у 2013 році з музею міста Маллаві, що в мухафазі Ель-Мінья, у Верхньому Єгипті. Але для посилення контролю можна робити ще біль­­ше. Турецький кордон залишається відкритим навстіж. Британія – центр світового ринку мистецтва – протягом 60 років відмовляється ратифікувати Гаазьку конвенцію. Як каже колишній директор аук­ціо­ну Christie’s Роберт Дженрік, нині депутат парламенту від консерваторів, стежити за незаконними продажами доручено лише трьом поліцейським. Ніхто точно не знає, як саме можна подавати до суду за злочини проти історичної спадщини.

Сподіваючись пробудити сумління, в ЮНЕСКО провели низку конференцій і сприяли публікації «червоних списків» загрожених предметів старовини задля «розширення поінформованості». Режим Асада й уряд Іраку приєдналися в останню мить, намагаючись заручитися підтримкою в боротьбі між цивілізацією та варварами, а тим часом розміщуючи ракетні батареї на вигідних висотах, усіяних прадавніми святинями. Після обговорення в парламенті Ірак відкриває експозиції предметів старовини – вперше після повалення американцями Саддама Гусейна. «Ми відповімо на нищення музеїв «Ісламською державою», відкриваючи нові», – заявив іракський міністр туризму й пам’яток старовини. Але весь медіа-шум може лише заохотити «ІД» попіаритись у ЗМІ.

Через брак альтернатив багато хто обирає стратегію захисту й охороняє все, що наявне. Західні музеї, на які давно тиснуть вимогами повернути награбоване в інших державах у попередні століття, тепер лобіюють себе, за словами директора Лувра Жана-Люка Мартіне, як «прихистки для історичних пам’яток з Іраку». Деякі регіональні суспільні авторитети напівжартома-напів­сер­йоз­но закликають Захід грабувати далі. «Хай вони крадуть наші артефакти, – написав у березні відомий арабський журналіст Абдулрагман аль-Рашед, – ми на них не заслуговуємо».

Але найхоробріше діють місцеві мешканці. У Мосулі вони кинулися на захист знаменитого падаючого середньовічного мінарету, який намагалися зруйнувати бойовики «ІД». Рене Тейгелер із фонду Heritage for Peace взяв на роботу 150 колишніх фахівців з історії стародавнього мистецтва, які раніше працювали на тих двох третинах сирійської території, що їх нині захопили терористи. Одні роблять тривимірні знімки, щоб забезпечити зразки до того часу, коли регіон почне відбудовуватись, і ховають усе, що вціліло. Інші рятують пам’ятки старовини, зокрема мозаїки, зняті зі стін церкви міста Ідліб на північному заході Сирії. Дехто намагається переконувати вандалів: Тейгелер розробляє освітній курс для сирійських джихадистів, у якому йдеть­­ся про переваги збереження па­м’яток минулого. Когось може й вдасться перевиховати. Нещодавно «ІД» опублікувала туристичну брошуру з переліком уцілілих у Мосулі старожитностей.

© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com