Новина про нового чільника Одеської опери розсмішила багатьох. Це крісло вже понад рік хитається в різні боки. Звісно, зі скандалами. Спочатку звідти потурили Сергія Проскурню, тепер услід за театральним режисером пішов і Анатолій Дуда. Віднині обов’язки директора Одеського оперного театру виконує Микола Криворучко – колишній завгосп цього закладу. Його призначив новий міністр культури Михайло Кулиняк, який розпочав свою «політично-культурну» кар’єру в ПР завдяки дружбі з «завгоспом Януковича» Миколою Дем’янком.
Дисципліновані функціонери й вправні виконавці – ось на кому базуватиметься культурна політика найближчими роками. Тож кадровий підхід відповідний – жодних особистостей і натяку на креатив. Лише стабільність. Міцне і надійне слово, яке почет нового президента вимовляє немов мантру, адже це улюблена дефініція гаранта щодо нібито омріяної дійсності українців. «У нас у країні настає стабільність» – сказав Кулиняк на першій прес-конференції на посаді міністра культури. Виглядав він дещо ніяково й скуто, як людина, яка не звикла до публічності. На моє запитання про перспективи створення концепції розвитку культури відреагував розмитою фразою: «зараз розробляється програма», більшість відповідей формулював за допомогою канцеляристських кліше на кшталт «продовжуємо роботу в цьому напрямку». В нечисленних виступах міністра на протокольних заходах теж важко вихопити чітке уявлення про те, якою буде внутрішня культурна політика в Україні. З зовнішніми пріоритетами все простіше – наразі відомо, що у сфері високого ми будемо активно товаришувати з Росією до 2014 року, принаймні про це свідчить програма про співробітництво між міністерствами культури України та РФ. Крім підписання цього документа нічим масштабним Кулиняк більше не відзначився. Три місяці поспіль він займався здебільшого кадрово-бюрократичною роботою й освоював нове робоче місце, освятивши приміщення й зробивши ремонт у кабінеті свого попередника Василя Вовкуна.
«Культурний міністр» не дарма розпочав із ремонту, адже він має всі шанси залишитися в цих стінах надовго – принаймні доки його перебування в міністерському кріслі влаштовуватиме Віктора Януковича тотальною непомітністю. Президент уже оголосив себе єдиним провідником у культурних нетрях, заявивши на засіданні гуманітарної ради, яку він сам і очолив, що «особисто патронуватиме» вирішення проблем у сфері високого й духовного. І хоча естетичні вподобання Віктора Федоровича й досі залишаються tabula rasa, а літературні «ляпсуси» стали класикою анекдотичного жанру, країна все одно має повірити у надзвичайно культурне прекрасне майбутнє. Ось що каже президент із цього приводу на тому ж таки засіданні консультативно-дорадчого органу: «Переконаний, що активізація міжкультурного діалогу, застосування широкої культурної автономії регіонів із правом визначати власну культурну політику забезпечить збереження в Україні міжетнічного й міжконфесійного миру». Цей уривок, до речі, з абзацу про стратегічні пріоритети. Знайома пісня про регіональне різноманіття України, бі- та полілінгвізм, – строката «картина світу», яку нам малюють в останні місяці, де, немов у пропагандистських книжках сектантів, поруч живуть щасливі й одухотворені леви з ягнятами. Загалом у виступі Януковича перед гуманітарною радою є чимало розумних слів про культурний простір об’єднаної Європи, глобалізацію й розвиток інформаційних технологій, державний протекціонізм тощо. Однак якщо перетравити всі ці «ізми», в залишку маємо небагато, а економічний потенціал культури зовсім не береться до уваги, тобто «культурне проїдання» й надалі залишатиметься головною стратегією держави. «Актуальність культурної індустрії не повинна означати заміну естетичних вартостей на комерційні, а національної культури – на масову культуру», – застерігає глава держави. Високі «естетичні цінності» нинішньої влади вже починають окреслюватися – після виставки про «жертви ОУН-УПА» й проекту «ВождіЛєніє», присвяченого Владіміру Іллічу в Українському домі, відкрив свої експозиційні обійми й «Мистецький Арсенал» – невдовзі там відбуватиметься виставка акварелей дружини Сергія Льовочкіна, голови адміністрації президента. І досі не вщухають «дискусії» стосовно доцільності українського дублювання в кінотеатрах, теле- й радіопростір зазнає подальшої русифікації і дебілізації, новий Податковий кодекс Азарова може зруйнувати українське книговидавництво. Одне слово – суцільна «естетика».