Один дотепник сказав, що за останні кілька років Україна пройшла шлях від «тушок» до «тітушок» (власне, треба було би «тітушків», але так звучить красивіше), маючи на увазі політичну проституцію народних обранців, які з 2010 року почали відкрито торгувати собою і своїми депутатськими мандатами, і вуличний фізичний терор проти політичних опонентів, свідками чого ми стали нещодавно.
Цей вираз «тітушки» пов'язаний з прізвищем головного фігуранта судової справи про побиття журналістів Вадима Тітушка на прізвисько «Румун». Як стало відомо, його адвокати вимагають заборонити судовим рішенням вживати прізвище їхнього клієнта як загальну назву. Це все одно, як заборонити такі загальні назви як «сталіністи», «гітлерівці», «денікінці» й таке інше. Подобається панові Тітушку чи ні, але він уже ввійшов в аннали історії, ставши в певному сенсі історичною постаттю, як, приміром, той французький капрал Шовен, від прізвища якого утворилося поняття «шовінізм».
Справді, ми спостерігаємо нині ціле явище, феномен життя України, коли молоді спортсмени, маючи певний стимул (не будемо казати про гроші, напевно «за спасибі», адже пани спортсмени люди дуже «ідейні») фізично карають опозиційних до чинної влади осіб. Ці фанати фізичної досконалості, «качкИ» (не плутати з кАчками), як їх часто називають в соціально близькому середовищі, напрочуд зручні для режиму. Якщо за дії МВС, СБУ, прокуратури, внутрішніх військ владі доведеться так чи інакше відповідати, то «тітушки» – вони нібито самі по собі, начебто некеровані зграї молодиків, які за власним натхненням б'ють тих, хто не любить владу Партії регіонів. Цих зграй режим завжди може легко зректися (особливо, якщо будуть ексцеси, приміром, убивства), а деяких «тітушків» навіть здати, судити й посадити, щоб підтвердити власну «непричетність» до їхніх «подвигів». Це ж, зрештою, «гарматне м'ясо» політики…
Для кого вони становлять цінність? Міліціант, офіцер СБУ – то зовсім інша справа, там відносини формалізованого характеру – васал–сюзерен. Там якщо вождь сьогодні здасть представника цих структур, то завтра ці структури якщо й не здадуть «великого брата», то цілком можуть показати всю силу й міць саботажу в інтересах власної корпоративної безпеки. За будь-які вчинки зграй «тітушків» можна не нести жодної відповідальності, в крайньому разі влада завжди може підставити панів спортсменів та їхніх тренерів, однак корисну для режиму справу вже буде зроблено.
Чимало з того, що Партія регіонів робить сьогодні, можна розглянути як підготовку до подій 2015 року. Влада, на відміну від опозиції, зробила висновки з успіхів і провалів Помаранчевої революції. Під час президентських виборів, що очікуються, «тітушки» разом із синьо-білими «майдан-арбайтерами» можуть легко заблокувати всі стратегічно важливі вулиці й площі українських міст, унеможлививши повторення подій 2004 року, про що так мріє безініціативна і некреативна опозиція. А коли людей почнуть бити тренованими спортивними кулаками, охочих майданити стане помітно менше. Не треба забувати, що Майдан-2004 був унікальним збігом багатьох сприятливих обставин, зокрема, київська міська влада спочатку була нейтральною, а згодом почала відкрито підтримувати «помаранчевих». Отже, без контролю над столицею з боку опозиції жодні протестні акції в 2015 році не мають перспективи. Проте опозиція ще й досі не визначилася з тим, хто ж має стати її висуванцем на посаду міського голови Києва. А її спроби припинити діяльність нелегітимної Київради виявилася однозначно провальними (через елементарну неорганізованість і політичне аматорство). І це в місті, до носіями опозиційних настроїв є абсолютна більшість населення! Треба їм більше думати про долю країни, ніж про свої власні кар'єрні перспективи.
«Тітушки», звісно, не є суто українським витвором. Аналогів таких «бригад» в історії можна знайти чимало. Найбільш показовими цьому контексті є дії у НСДАП у Німеччині наприкінці 20-х, на початку 30-х років ХХ століття, а дещо раніше фашистської партії Беніто Муссоліні в Італії. Дуче активно вдавався до використання неформальних силових груп проти супротивників у політичній боротьбі, але особливу увагу приділяв усіляким бунтівним журналістам. А хвацькі молодики, досвідчені професіонали могли за кілька хвилин змести будь-який пікет, розсіяти мітинг чи демонстрацію, залякати будь-які збори.
Ідеологом німецьких нацистів щодо боротьби за вулицю був Йозеф Геббельс, гауляйтер Берліна. Саме він закликав своїх «партайгеноссен» до встановлення абсолютного контролю над публічним простором: «Вулиця має бути нашою!» Проте нацисти не мали жодної потреби приховувати свої дії та дотримуватися якогось демократичного політесу, хоча послугами кримінальників не гребували. До речі, через масові бійки влада заборонила діяльність НСДАП і СА (штурмові загони) в столиці Німеччини. Але нацисти не розгубилися і діяли під виглядом усіляких спортивних(!!!) і науково-дослідних клубів. Штурмовики розпочали терор проти всіх опонентів, як лівих, так і центристських. Вони поступово привчили публіку, що тільки нацисти мають право на вуличні акції, а решта може розраховувати хіба що на важкі тілесні ушкодження.
Так само діяли їхні конкуренти – комуністи. Але комуністичні хулігани, «червоні фронтовики» Ернста Тельмана повністю програли «брунатним фронтовикам» Адольфа Гітлера. А це означало, що в умовах Веймарської республіки, можливість користатися благами демократії (вільні мітинги, демонстрації, пікети, публічна агітація тощо) була неподільно монополізована нацистами. Свобода нібито є, але спробуй вийти на вулицю під антинацистськими гаслами, адже негайно з'являться міцні хлопці з багатющим досвідом фізичного впливу на опонентів.
Захоплення вулиць німецьких міст значною мірою передвизначило перемогу НСДАП у Німеччині в загальнонаціональному масштабі.
Требі думати, що такий цінний досвід із «тітушками» Партія регіонів набула якраз у контексті її рішучої боротьби проти «фашизму»… Але ПР уже сьогодні почала системну роботу щодо встановлення свого домінування в публічному просторі, на вулицях міст України. Цей серйозний крок, здається, непомічений опозицією, хоча останнім разом під Київрадою опозиційні лідери мали б дещо в цьому сенсі відчути на власних боках і спинах…
Неважливо, що станеться з цими конкретними «тітушками». Завтра з'являться нові, інші, «гарматного м'яса» вистачить. Навіть якщо остаточний, після всіх апеляцій вирок буде проти «тітушків», опонентам не варто радіти, бо навряд чи режим відмовиться від «ноу-хау», що на загал себе виправдовує і ні на яку протиотруту з боку опозиції ще не наразилося…