Час розплати

Світова фінансова криза зачепила не стільки українські банки, скільки їхніх клієнтів. Перші наразі очікують у 2008 році на прибутки більші, ніж у минулому, передкризовому, році. А от у других не все так чудово.

 

 

Йдеться, перш за все, про підняття українськими банками вартості обслуговування вже діючих іпотечних, авто й інших позик. Більшість банківських структур зробили це ще влітку. Згідно з вимогами законодавства, вони зобов’язані повідомити своїх клієнтів у письмовій формі про зміни (збільшення чи зменшення) відсоткової ставки по кредитах щонайменше за два тижні до вступу в дію цього рішення.

 

Вражає не стільки те, що банки безапеляційно та вряди-годи безпідставно переклали свої проблеми, пов’язані з неможливістю перекредитувати зовнішні позики на плечі клієнтів фактично заднім числом (адже чинні кредитні договори діють на зовсім інших відсоткових умовах), а те, що деякі з них додумалися підняти відсотки навіть у рази! Підвищення відсоткових ставок як по гривневих, так і по інвалютних кредитах банкіри обґрунтовують світовою фінансовою кризою, зниженням міжнародними рейтинговими компаніями суверенного кредитного рейтингу України та відповідними застереженнями в кредитних договорах. Про власну безвідповідальність та недалекоглядність – ані слова.

 

Так само банкіри чомусь зовсім не беруть до уваги рекомендації НБУ. Зокрема, в постанові регулятора №319 від 11 жовтня поточного року в п. 2.3 зазначається, що «у сфері проведення активно-пасивних операцій банки повинні враховувати, що ненадання позичальникам інформації про сукупну вартість кредиту, внесення до кредитного договору змін щодо вартості кредиту, що не відповідає змінам облікової ставки НБУ, кваліфікуватиметься як порушення вимог статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» із неухильним застосуванням адекватних заходів впливу». Поки Нацбанк не покарав жодного банку, або, може, ми про це не чули…

 

 

Що ж робити, якщо банк підняв відсотки по кредиту для клієнтів? Не платити – погана ідея. Можна дійти до крайнощів – судової тяганини, де в будь-якого банку однозначно більше шансів. Якщо позичальник затримав платіж більше, ніж на 30 календарних днів, ним починає займатися відділ із протермінованої заборгованості, що є в штаті кожного банку, нагадуючи про борг. Через 60 або ж 90 днів до справи беруться колектори, які вибиватимуть із вас гроші вже менш цивілізованими методами, аніж до цього робили банкіри. Й нарешті – банк подасть на вас до суду, що може затягтися навіть на півроку, залежно від вашої стресостійкості та наполегливості. Тоді, якщо програєте справу, вам доведеться повернути гроші не лише за протерміновану заборгованість, але й за нараховану пеню. А це від 1% до 3% місячного платежу за кожен день несплати.

 

Якщо піднята вартість обслуговування кредиту для позичальника є незначною (наприклад, на 20–50 у. о. на місяць) і не суттєво впливає на сімейний бюджет, то в такому разі не варто одразу доводити справу до судового розгляду. Перша порада – почати листуватися зі своїм банком і вимагати в письмовому вигляді пояснень та обґрунтувань щодо підняття відсоткової ставки. Тут важливо дотримуватися коректних формулювань і обов’язково реєструвати у відповідному відділі банку вашу кореспонденцію як вхідну, вимагаючи зареєстрованих копій. Банк зобов’язаний у 30-денний термін надати вам обґрунтовану відповідь. У ймовірному судовому розгляді вашої справи листування з банком (правильно та коректно оформлене) стане додатковим аргументом на вашу користь.

 

 

А от для позичальників, у яких на час підняття ставки з обслуговування кредиту погіршився фінансовий стан (звільнили з роботи, зменшили зарплату тощо) або ж власне зростання вартості обслуговування кредиту є дуже суттєвим, що може призвести до дефолту, юристи радять подавати судові позови, вимагаючи обґрунтувати підвищення ставок. Якщо навіть банк подасть вірогідне обґрунтування, то сама сума зростання в більшості випадків, як правило, необґрунтована. Особливо це стосується інвалютних позик. Коли ж банк у суді не зможе довести свою позицію, суд зобов’яже фінансову установу перерахувати позичальникові кредитні умови, починаючи з моменту підвищення ставок, а також повернути переплачену суму або ж на відповідну суму зменшити тіло кредиту.

 

У разі наполегливого відстоювання своєї позиції банкірам вигідніше буде піти на поступки такому позичальникові й досягти угоди хоча би про подовження термінів кредитування чи надання певно відтермінування до часу покращення фінансового стану.

 

Можливий ще варіант, особливо це стосується споживчого та автокредитування, коли позичальникові після підняття ставки обслуговування дешевше буде відмовитися від придбаного товару, аніж сплатити його повну вартість. Тоді банківську установу слід у письмовому вигляді повідомити про припинення виплат. Обов’язковим є письмовий реєстраційний характер спілкування. У разі виникнення будь-яких спорів лише це братиметься до уваги.

 

Наостанок треба зауважити таке. На боці позичальника сьогодні грає те, що на цей час немає чіткого механізму реалізації заставленого майна. Особливо це стосується іпотеки. Також перевагою є ціла низка дірок у чинному законодавстві, які дають змогу не йти на поступки всім вимогам банків. Наприклад, якщо в заставленому житлі прописані неповнолітні чи неповносправні, то реалізувати його неможливо в принципі. Навіть за вашої згоди. У разі валу несплат банкам вигідніше буде домовитися з клієнтами про відтермінування платежів, рефінансування, подовження терміну дії договорів тощо.

 

Уже сьогодні банкірам радять замислитися, що вони робитимуть із плазмами, автомобілями, пральними машинами, холодильниками та житлом, які одержать як заставу по виданих кредитах, коли клієнти не зможуть чи не захочуть сплачувати підвищені кредити. Може статися так, що не все з переліченого на час валу несплат буде в ліквідному стані. Один із виходів – здати в лізинг та оренду. Але тимчасово десь усе це доведеться зберігати. Тобто банкам вигідніше отримати борг, хай і з затримкою, ніж перетворюватися на комісійну крамницю.