Школяреві було зрозуміло, що основою стійкого злочинного угруповання, яке узурпувало владу в країні, була Партія регіонів. І в перші помайданні дні революція йшла за своєю невблаганною логікою: регіонали ліквідовували партійні осередки в областях, розбігалися, залягали на дно. Це нагадувало комуністів у 1991-му, коли вони боялися відплати за їхні злочини, але та фобія швидко минула, дерадянізація в Україні починається тільки зараз, та й то зі скрипом. Що вже казати про кримінальне угруповання, яке міцно вкорінилося і сьогодні має доволі широке представництво в парламенті.
Якими бачаться події 2014–2015 років з позиції досвідчених кримінальників, що раптово втратили контроль над ситуацією? «Пахан» утік, прихопивши із собою значну частку «общака» – у банді починається розбрат. Нагору полізли табірні інстинкти: принцип ЧЧВ (человек человеку волк), закон «помри ти сьогодні, а я завтра» – ми бачили і крокодилячі сльози, і прокльони на адресу Януковича та інші театральні ефекти у виконанні регіоналів. Але все те швидко минуло, коли «братва» зрозуміла, що відповідати по-справжньому не доведеться, а політтехнологи порадили компенсувати іміджеві втрати за допомогою ребрендингу: була Партія регіонів – став Опозиційний блок. Баласт зі списків скинули – і знову в Раду.
Кримінальники – непогані психологи. Є ціле мистецтво «пробивання» своїх потенційних жертв чи опонентів. Регіонали боялися натовпу з Майдану: хлопців у балаклавах, що могли увірватись на дачу, зупинити представницьке авто, влаштувати обструкцію під стінами Ради. Домовитися з ними було нереально. Інша річ – представники проєвропейських політичних сил. За табірною класифікацією це «придурки», прошарок людей, віддалених від привілейованої злодійської касти, однак забезпечених усім необхідним, звільнених від важкої фізичної праці, адміністративно-господарський персонал, одним словом. Знайти спільну мову з ними – жодних проблем. І, судячи з усього, знайшли.
Вже влітку минулого року регіонали почали дозволяти собі звинувачення на адресу української армії, яка «знищує мирне населення на Донбасі», висловлювати співчуття сепаратистам, що «вимушені взяти до рук зброю», закликати до «нормалізації відносин із Росією». Бо відчули безкарність з боку «придурків», а розлючений народ уже був зайнятий війною, ніби й не до регіоналів.
Взаємини між проросійськими і проєвропейськими політичними силами в Україні нагадують якусь збочену рольову гру: кат і жертва заради демократичності процедури часом неохоче міняються місцями, але, складається враження, лише для того, щоб повернутися до більш звичної моделі, де одні комфортніше почуваються у владних кріслах, а інші в ролі опозиції, яка вкотре закликає до всенародного повстання проти злочинного режиму.
Непокарані злочинці готують реванш, і це вже ні для кого не є секретом. Загальне погіршення економічної ситуації в країні створює для цього певне підґрунтя, а нерішучість влади додає впевненості. Найближчий рубіж – місцеві вибори, що стануть плацдармом для подальшого кидка. Не існує жодних демократичних процедур, щоб зупинити їх у цьому. Політичні погляди не можуть бути предметом кримінального переслідування – порушувати цю аксіому можуть хіба що невігласи-диктатори. Але чи мають політичні погляди «смотрящі»? Якою є ідеологія партії, котра то на всіх парах поспішає підписати Угоду про асоціацію з ЄС, то потім раптово вирішує зупинитись і згадати про стратегічне партнерство з Росією, партії, чимало членів якої приховано чи відкрито підтримує сепаратизм, партії, що одночасно лобіює інтереси олігархії і бавиться соціалістичним популізмом? Якщо розглядати логіку дій Партії регіонів як злочинного угруповання, то знайдуться і відповідні статті Кримінального кодексу, і місця на лаві підсудних для тих, кого зараз Генпрокуратура лякає, як у дитячій грі, мовляв, «я йду шукати, рахую до трьох. Один, два, два з четвертиною, два з половиною…» Бо за тривалістю процедур і заставами-відкупами вже годі зрозуміти, чи побачимо ми за ґратами бодай когось із одіозних лідерів ПР-ОБ.
Читайте також: Вийти із замкненого кола
Окрім власне кримінальної природи Партія регіонів і її метастази мають також доволі окреслені ознаки п’ятої колони країни-агресора. В Україні діє цілий агентурний спрут, щупальці якого тягнуться від нинішніх російських садиб Януковича і Ко до фінансових потоків у нашій країні, політичного життя як такого. Однак усе це не заважає регіоналам відігравати роль цілком легальної опозиції.
Українці інколи дивуються, чому на Заході донбаських сепаратистів часто називають не терористами, а повстанцями. Можна вибудовувати різні конспірологічні теорії про всемогутнє російське лобі в Європі. Але для чого те лобі, якщо офіційний Київ скоро вже рік як веде переговори з ватажками «ЛНР-ДНР». У цивілізованому світі перемовин із терористами не ведуть. Отже, якщо Київ іде на діалог із сепаратистами, ба більше, торгується з ними про якийсь «особливий статус», то є всі підстави задуматися над точністю термінів щодо проросійських бойовиків.
Так само і з регіоналами. Якщо вони мають статус парламентської опозиції, то годі сумніватися, що їх почують у цивілізованому світі. Варто згадати хоча б недавній візит Юрія Бойка і Вадима Рабиновича до французького Сенату. Там представники Опозиційного блоку виголосили полум’яну промову про утиски свободи слова в Україні.
Читайте також: Коли ж прийдуть нові українці?
З вуст депутатів-опозиціонерів (а європейці завжди зважають на формальний статус) така критика звучить переконливо апріорі. Насправді спічі Бойка – Рабиновича чи Юлії Льовочкіної, виступам якої в ПАРЄ аплодує російська делегація, є не чим іншим, як блатною істерикою. Є таке поняття в криміналістиці, коли затриманий починає поводитися вкрай неадекватно: відверто клеїти дурня, кричати на весь голос про свавілля, яке чинять «мєнти», імітувати гострий психічний розлад. Мета такої поведінки буває різною: виграти час, підбити зеків на бунт, спантеличити слідчого чи конвой, відволікти увагу. На людей вразливих, недосвідчених блатні істерики мають неабиякий вплив, у наївних викликають емпатію. Учорашні регіонали вповні оволоділи цим мистецтвом, ба більше, налагодили його експорт, себто почали застосовувати на зовнішньополітичній арені.
Зупинити блатні істерики, а заразом і реванш регіоналів можна лише у спосіб фактичного засудження злочинного режиму Януковича та його функціонерів. Окремі звинувачення в перевищенні службових повноважень, привласненні майна дадуть ефект стрільби з гармати по горобцях. Для цього потрібно небагато: політична воля і тиск громадянського суспільства. Однак наразі політичної волі бракує навіть для заборони позапарламентських комуністів, які також покладають певні надії на місцеві вибори.