Нині ФРН є одним із наших найважливіших партнерів серед країн Європейського Союзу не тільки в політичній та економічній сферах, а й у культурній та соціальній. Проте в обох сторін існують фактори, які не дають змоги вивести взаємодію на ще вищий рівень.
Німецька проблема — тісні зв’язки з Росією. Хоча насправді німців важко звинуватити в підтримці Путіна. Так, звісно, є «путінферштеєри», які підтримують політику російського президента, проте вони в меншості. А от історичні зв’язки так просто не розірвеш: шість східних німецьких земель у формі НДР 51 рік були сателітами Радянського Союзу, а решта у складі ФРН від початку 1970-х мала тісне партнерство з комуністичним блоком.
Не забуваймо і про контакти між Путіним та Ґергардом Шредером, через які останній 2005 року потрапив у корупційний скандал, подав у відставку, а згодом і програв дострокові вибори. Зв’язок між Берліном та Москвою не так політичний, як економічний та суспільний: їх об’єднує багато бізнесу, проектів розвитку й культурного обміну. Такої взаємозалежності позбутися непросто. Саме тому не варто називати візити прем’єр-міністра Баварії Горста Зеегофера до Путіна «тотальною зрадою», адже ми зробили не так багато, щоб дати йому альтернативу.
Читайте також: ЄС: шви розходяться
Україні, власне, і не потрібно рвати ці зв’язки натомість слід розвивати власні. Однак дуже проблемним є її бренд. Для німців це війна на Донбасі, брати Клички та медова з перцем. А ще з Давоса-2011 усі пам’ятають, що Україну можна «увікнути», а навесні на вулицях роздягаються жінки. Якось замало для партнера. Після Євромайдану, звісно, ситуація покращилася, наша держава доволі часто фігурує в німецьких медіа, проте зовсім не завжди в хорошому світлі: який позитивний меседж несуть щоразу нові корупційні скандали?
Нині Україна сприймається швидше як одна з ланок у маршруті Берлін — Москва, натомість нам потрібно побудувати паралельний шлях, який вестиме до Києва. Для цього насамперед потрібно не тільки їздити до Берліна, як це роблять президент та міністри, а й співпрацювати з німецькими землями та їхніми урядами, які є не менш важливим за федеральний. Не забуваймо і про діалог між муніципалітетами: маємо 27 офіційних партнерств із німецькими містами по всій країні.
Читайте також: Посилений контроль
Під час дискусії, організованої Інститутом світової політики, делегат німецької економіки в Україні Александер Маркус звернув увагу на те, що, хоч наше господарство й не в найкращому стані, ще гіршим є вітчизняний маркетинг. Україна просто не вміє показати, що вона може запропонувати, а до того ж має проблеми з пошуком клієнтів та залученням інвестицій. Німеччина нині є її третім інвестором, проте потенціал наш значно більший. Від інших учасників дискусії з ФРН звучали тези про те, що Україна мала б вийти зі «сліпої зони» німецького геополітичного бачення. Якщо до Євромайдану вона для німецьких еліт була ще однією пострадянською бідною країною зі схильністю до авторитаризму, з нечіткими пріоритетами, катастрофічно корумпованими політичними елітами й засиллям олігархів, то нині маємо шанс переконати партнерів у тому, що справді прагнемо змін. Якщо вдасться, перетворимо партнерство із ситуативного на стратегічне.