«Час любові»

До фото: Під стінами СІЗО. Чоловік підсвічує собі мобільним, щоб прочитати списки заарештованих під час та після масових акцій 19 грудня 2010 року 

«Коли я йду до магазину, то не рахую грошей. Можу дозволити собі все, що забажаю», – хвалиться дружина одного високопоставленого службовця білоруських силових структур. У той час як добре забезпечені матеріально родини силовиків не рахують грошей, режим Аляксандра Лукашенка дуже ретельно рахує учасників акцій опозиції в центрі Мінська 19 грудня 2010 року, в день президентських виборів, а принагідно ще й чужих дітей, чиї батьки опинилися після тих подій за ґратами. «Такої деморалізації ми ще не переживали», – розповідає білоруська жінка, чий син належить до опозиції. 

Минув місяць після виборів. Більшість фігурантів президентської виборчої кампанії – кандидати та керівники їхніх виборчих штабів – наразі перебувають у СІЗО КДБ. Тривають репресії. Щодня проводиться п’ять – десять обшуків по всій країні. На розмови до міліції та КДБ викликають усіх, хто брав участь в акціях опозиції. Було здійснено обшук у редакції «Європейського радіо для Білорусі», у редакції газети «Наша ніва», у правозахисній організації «Білоруський гельсінський комітет». У журналістів вилучали оргтехніку. За інформацією опозиції, на площу в Мінську після виборів 19 грудня, на яких Аляксандр Лукашенка, за офіційними даними, отримав 79,1%, а за даними екзит-полів не дотягнув у Мінську й до 40%, вийшло близько 100 тис. людей. І тепер їх вираховують за допомогою мобільного зв’язку: визначають, із яких номерів здійснювалися дзвінки з центру міста. 

У в’язниці сьогодні перебувають екс-кандидат Андрей Саннікав (один із лідерів когорти опозиційних кандидатів) та його дружина, журналіст Ірина Халіп. Вдома у них лишився трирічний син Данила. Поки що хлопчик живе з бабусею Люциною Халіп. Працівники відділу народної освіти Партизанського району Мінська заявили, що мають взяти під опіку дитину, яка лишилася без батьківського нагляду. Ця справа викликала великий резонанс у Білорусі та за її ме­жами. Сьогодні Люцині Халіп нібито дали змогу оформити опікунство над онуком.  

Тамару Сидоренко, адвоката екс-кандидата Уладзіміра Някляєва, якого в простирадлі з розбитою головою забирали з лікарні в КДБ, Тиждень застав першою в черзі на побачення з підзахисним. Це вже сьома спроба, попередні були невдалі. Чому? Кримінально-процесуаль­ний кодекс Республіки Білорусь гарантує право на спілкування обвинуваченого з адвокатом без обмежень, але реалізувати його захисники ув’язнених екс-кан­дидатів та працівників їхніх штабів не можуть. «Я знаю, що інші адвокати бачать своїх підопічних лише під час допиту, тобто особисто потрапити на зустріч нереально. Практично нічого не можу сказати щодо умов утримання обвинувачуваних, тому що я не бачила Някляєва з 29 грудня, – розповідає адвокат. – Ось щойно його дружина зателефонувала й сказала, що, дякувати Богу, отримала першого та єдиного листа від нього, датованого 12 січня, отже, у той день він був точно живий і, певно, здоровий». За інформацією правозахисників, головний лікар шпиталю, де лежав Някляєв, переписав його діагноз зі струсу головного мозку другого ступеня на забій. 

Є випадки, коли білоруська влада забороняла виїжджати за межі країни членам родин політичних в’язнів. Таке трапилося з дружиною екс-кандидата Алєся Міхалєвіча Міланою та мамою керівника виборчого штабу екс-кандидата Віталя Римашевського Павла Сєвяринца. 

14–15 січня в газеті «Советская Белоруссия» було опубліковано матеріали під заголовком «За лаштунками однієї змови». Обіцяють їх продовження. Це добірка оперативних зведень, фрагментів підслуханих КДБ телефонних розмов, одна розмова в скайпі, витяги з документів громадянської компанії «Говори правду». Тож тепер із частиною матеріалів слідства можуть ознайомитися всі охочі. Утім, на сайті газети лише до кількох матеріалів додають фотокопії документів,  прочитати які практично неможливо через розмитість і малий розмір. 

Головна мета публікації, як можна зрозуміти з назви, – довести, що опозиціонери готували змову проти режиму Аляксандра Лукашенка за активної підтримки та допомоги Польщі й Німеччини, а також інших «гнилих демократій» на рівні «їхніх офіційних осіб». Опозиціонери, згідно зі змістом оприлюдненого, мали на меті  повалити режим Лукашенка та в перспективі перетворити Білорусь на парламент­сько-прези­дентсь­ку республіку. На горіхи в цих публікаціях дістається і міністрові закордонних справ Польщі Радославу Сікорському, і його німецькому колезі Гідо Вестервелле, і спецслужбам їхніх країн, які підтримували опозицію й, за даними білоруських правоохоронців, гарантували її фінансування Заходом, і голові Євро­­пар­ла­мен­ту Єжи Бузеку, якого названо «агресивним політиком», що вимагає для Білорусі «всіх можливих покарань». В оприлюднених документах іде­ться також, що на території Польщі розташовані «спеціальні та тренувальні табори» для підготовки активістів опозиції, мало не бойовиків. Окремо відшмагали й журналістів: вони, як стверджується, приїхали до Мінська висвітлювати не вибори, а кольорову революцію, про що свідчать їхня відсутність на виборчих дільницях і бойова готовність телекамер навпроти будинку уряду, де відбулися основні події. Агентом спецслужби визнано чоловіка, що прибув до Білорусі напередодні виборів із Заходу, збирав відомості про недемократичність правлячого режиму та передавав кудись інформацію про акції опозиції в реальному часі (!). Згадано навіть покійного Алєга Бєбєніна, головного редактора опозиційного сайта Charter97, якого знайшли повішеним на власній дачі у вересні 2010-го. Описано, як він одержував гроші на роботу свого веб-ресурсу із Заходу. 

Але білоруські опозиціонери, правозахисники та журналісти опозиційних ЗМІ ніколи не приховували того, що отримують фінансову та організаційну допомогу із Заходу. Так, Аляксандр Мілінкєвіч спокійно й відкрито розповідає: «До країн, які найбільше допомагають білоруському громадянському суспільству, належать Польща, Чехія, Швеція, Литва, Нідерланди, Данія, Німеччина». Вони надають фінансування та іншу допомогу громадським організаціям, незалежним медіа, оплачують навчання молодих білорусів. Натомість у публікаціях «Советской Белоруссии» як одкровення подається фінансова підтримка опозиції західними донорами. Там само детально описуються схеми легалізації коштів у Білорусі, зокрема використання кур’єрів для перевезення грошей. Повторюється кілька разів, що опозиціонери розкрадали гроші Заходу, але конкретні факти, які це доводили б, не наводяться, окрім того, що хтось із них купив автівку. 

Напередодні публікацій у газеті один білоруський опозиціонер сказав Тижню: «Можна очікувати, що влада готує якусь гучну справу за подіями 19 грудня. І всі ці обшуки зумовлені тим, що потрібно знайти якісь фактичні матеріали. Я думаю, що влада цих матеріалів не має, вона їх фальсифікуватиме, вигадуватиме, вибиватиме під тиском із тих людей, які нині перебувають у в’язницях». 

До речі, цікавий факт із новочасної історії «Советской Белоруссии»: якось газета опублікувала викривальний фейлетон про діяльність молодої білоруської правозахисниці Яни Палякової, яка брала участь у виборчій кампанії одного з опозиціонерів. Після цього в березні 2009 року Яна наклала на себе руки. Щоправда, то була остання крапля, якій передували побиття в міліції і незмога відстояти правду в суді. 

На слуханнях у Європарламенті Єва Някляєва, донька екс-кандидата в президенти, звернулася до євродепутатів: «У вас є ключі від в’язниці, де сидить мій батько». Цими ключами є санкції проти Аляксандра Лукашенка та його правиць і лівиць в особі силовиків, суддів, прокурорів тощо. Санкції насамперед можуть включати заборону на в’їзд до країн ЄС і США, а також замороження банківських рахунків можновладців у закордонних банках, якщо такі є. Питання запровадження санкцій розглядалося на слуханнях Європарламенту 17–20 січня, буде розглядатися на зимовій сесії ПАРЄ 24–28 січня, нарешті, 31 січня конкретне рішення щодо санкцій має ухвалити Європейська Рада ЄС на рівні міністрів закордонних справ. Наразі єдиним затятим противником їх уведення є Італія, щодо демократичності якої теж є чимало сумнівів. Тим часом Польща вже заборонила в’їзд на свою територію Аляксандрові Лукашенку, а також цілому списку суддів, прокурорів, працівників силових відомств, відповідальних за переслідування опозиції та журналістів. Ще раніше поляки скасували для білорусів плату за візи й подвоїли фінансову допомогу громадянському суспільству Білорусі – тепер її обсяг сягнув близько $13 млн. 

«Замороження відносин має включати призупинення програм допомоги європейських та інших міжнародних фінансових інституцій, які реалізуються через державні структури Білорусі, – вважає Аляксандр Мілінкевич, лідер руху «За свободу», який із власного досвіду знає, що таке білоруська тюрма. – Персональні візові обмеження мають поширюватися на фальсифікаторів виборів включно з очільниками всіх виборчих комісій, організаторів репресій, керівників вишів та підприємств, які відраховують студентів і звільняють із роботи учасників акцій опозиції». Ще одне принципове питання: чи поширюватимуться санкції ЄС на міністра закордонних справ Білорусі Сяргєя Мартинава? Якщо так, то це стане прецедентом: голова зовнішньополітичного відомства, якому заборонено в’їжджати на територію 27 країн – членів ЄС і США.

І до чого тут «час любові»? Саме таку назву мало звернення Аляксандра Лукашенка до своїх громадян, приурочене до свята Різдва Христового. «Советская Белоруссия», як годиться, опублікувала його в розділі «передовиці». Буквально в наступні дні після Різдва у країні відбувалися нові обшуки, арешти та виклики до міліції і спецслужби, а в тому самому розділі друкованого рупора президентської адміністрації з’явилися «викривальні матеріали» щодо діяльності опозиціонерів. Ось він і настав – цей «час любові». 

До фото: Щити і кров. Побитий спецназівцями молодий білорус іде з площі