Час купувати рушниці

Кримінальні хроніки стають дедалі змістовнішими. «Грабіжник убив дівчину за мобільний телефон», «В Одесі обстріляли інкасаторів», «Бандити зажадали за життя ювеліра 50 кг золота» – це лише частина газетних заголовків за минулий тиждень. Попри завіряння Міністерства внутрішніх справ, що відомство тримає ситуацію під контролем, там визнають: лише у Києві, донедавна спокійному місті, кількість крадіжок зросла майже вдвічі. За підрахунками експертів, кожен відсоток, на який збільшуються лави безробітних, дає восьмивідсоткове зростання криміналу. Економісти прогнозують, що українцям не слід розслаблятися: пік кризи припаде на березень – квітень. Тоді ж су­спільство накриють найпотужніші хвилі злочинності.

 

 

Київ швидко накривають важкі зимові сутінки. Йдемо дворами Со­лом’янки до одного з «п’ятаків», де за невимушеним спілкуванням збирається вечорами місцева шпана. Попри колючий холодний вітер, хлопці дудлять пиво. Розмова вперто крутиться навколо кризи і того, як важко знайти нормальну роботу. Хлопець з обличчям, не надто зіпсованим інтелектом, вихваляється, як днями «кинув кекса на мобілу»: «Затиснули біля ларка, той лох навіть не пискнув. Ми в нього й лопатник підрізали, тільки там якісь понти були. Але труба нормальна – «Нокія» новенька. Я її ­щойно на радіку за 450 грн загнав».

 

Його товариш Максим родом звідкись із Черкащини. Вийти на велику дорогу він ще не наважився. Але зізнається, що до того недалеко, оскільки будівництво, де він працював, заморозили, з гуртожитку виселили. Додому повертатися нікуди – там однокімнатна хрущовка, де живуть батько-алкоголік із матір’ю, а також сестра з чоловіком і немовлям. Після кількох пляшок пива він ледве не плаче: «Я ж хотів тут нормально заробити, почав навіть гроші відкладати, а тут ця криза грьобана. Взагалі не знаю, що робити. Хоч іди на вулицю і ріж».

 

Компанія потихеньку починає розходитися. Раптом лунає кілька глухих ударів, спрацьовує сигналізація. Вдивляємося в сутінки, трохи розріджені світлом вуличних ліхтарів. Неподалік дві темні постаті пораються біля іномарки. «Магнітолу беруть», – коментують дійство наші співрозмовники. Крадії витягують щось із салону і швидко зникають ­­у темряві.

 

Попри запевнення столичної міліції щодо контролю над ситуацією, маховик криміналу вже набирає обертів. Якщо раніше у Києві за день фіксували до десяти квартирних крадіжок, то останнім часом – 17–20. «Я пов’язую це з тим, що з’явилася відповідна кількість осіб без відповідних засобів для існування», – так прокоментував ситуацію начальник київського ГУ МВС Віталій Ярема. Вельми показовий випадок стався в одному з центральних районів столиці: чоловік, який втратив роботу, пограбував бензоколонку, позаяк не мав коштів, щоб погасити кредит.

 

 

За рівнем злочинності не пасуть задніх і регіони. Згідно зі звітами МВС, у Маріуполі кількість правопорушень зросла на 20%. За підрахунками міліції, серед теперішніх злочинців у місті майже кожен п’ятий – металург, який недавно втратив роботу. Схожа ситуація й на Заході України: в Івано-Франківську дільничні інспектори реєструють по кілька сотень звернень щотижня. Більша частина злочинів – майнові: дрібні крадіжки і шахрайства. В обласному управлінні МВС не сумніваються, що саме безробіття штовхає людей на правопорушення.

 

У Донбасі до зростання злочинності ставляться по-філософському спокійно. Тут навіть у часи підйому економіки не варто було гуляти вулицями після настання сутінок, кажуть місцеві журналісти. А пограбування банків почали зриватися унаслідок браку грошей у касах. Характерний інцидент стався нещодавно в шахтарському містечку Сніжне. У відділення банку серед білого дня вдерся озброєний ножем нападник. У критичній ситуації касирка повелася виважено. Поклавши руки на стіл, аби не було підозри, що вона намагається натиснути «тривожну» кнопку, повідомила незваному гостю: грошей немає, і ніхто не знає, коли будуть. Навіть продемонструвала нутрощі справді порожнього сейфа. Обклавши владу, негнучку вітчизняну банківську систему та світову фінансову кризу триповерховим матюком, грабіжник швиденько подався світ за очі. Зараз його розшукує міліція.

 

Ще кумедніший кримінальний випадок зареєстровано у Харцизьку. Там «узяти» місцевий банк вирішив поки що не індифікований чоловік середнього віку з пістолетом у руці. Проте молодик, який чекав у черзі до каси, почав сперечатися з бандитом щодо того, кому з них гроші потрібніші. Зав’язалася бійка, унаслідок якої грабіжник був змушений дременути з натовченою пикою, кинувши пістолет і жіночі панчохи, які використовував як рукавички.

 

На Луганщині цей рік почався з розбійного нападу. В новорічну ніч у помешкання стаханівського комерсанта увірвалися п’ятеро в масках. Вони скрутили господарів і забрали усе більш-менш цінне. А 5 січня у центрі Луганська за кілька кроків від обласної адміністрації стріляли у бізнесмена з Росії. На щастя, той лишився живим. Луганські правоохоронці констатують, що кількість злочинів у регіоні зросла майже на чверть. За перші 16 днів січня, згідно зі статистикою місцевого УМВС, зафіксовано понад 1800 кримінальних правопорушень, у середньому 112 на добу, тоді як торік середньодобовий показник був приблизно на рівні 89. Збільшення кількості злочинів відбулося переважно за рахунок вуличних пограбувань і квартирних крадіжок. Причому найбільше їх скоюють там, де зупинилися підприємства. Зазначимо, що лише у грудні рівень безробіття на Луганщині зріс на 30%.

 

Колеги луганських міліціонерів із Запоріжжя відзвітували, що протягом минулого року їм вдалося домогтися зменшення рівня злочинності ­­­у регіоні. Але місцеві журналісти і правозахисники вказують на те, що відмова в порушенні кримінальної справи і нереєстрування заяв про скоєння злочинів лишаються хітом діяльності запорізької міліції. Зокрема про це говорив на спільному засіданні колегії обласної прокуратури та ГУ МВС прокурор області Валерій Кулаков. Саме цим, вочевидь, і пояснюється оптимістична статистика. До речі, коли готувався цей матеріал, у Запоріжжі було скоєно одразу два напади на банки.

 

Харківські правоохоронці, у свою чергу, закликали населення бути обережними у вечірній час. У зв’язку зі сплеском злочинності на вулицях міста збільшено кількість патрулів. За весь рік у місті зафіксовано понад 900 вуличних злочинів, а кількість валютних махінацій міняйл, скоєних за останні місяці, вже побила рекорди попередніх років.

 

До вирішення конфліктів із декласованими елементами найра­дикальніше поставилися мешканці Дніпропетровська. Вони масово скуповують зброю для самозахисту. Міліція стверджує, що кількість охочих отримати дозвіл на носіння зброї суттєво збільшилася. І роблять це вже не прихильники спортивного полювання, а пересічні громадяни.

 

«Вступай до якогось мисливського клубу і купуй рушницю, – порадив кореспондентові Тижня колишній міліцейський оперативник. – Бо якщо завтра долар буде по 12 грн, на вулицю вийдуть убивці, яким не буде чого втрачати. Повір, за ті гроші, що платили мені, я не став цю гнилоту ловити. Краще сам візьму рушницю й піду добувати собі та родині їжу».

 

 

Окрім вуличної злочинності, в часи кризи частішають й інші маргінальні явища. Наприклад, ксенофобія. Люмпенові властиво на всі запитання давати якомога простіші відповіді. Тож винними у всіх бідах для нього може стати не уряд і не роботодавець, а «інородці».

 

Достатньо хоча б згадати історію виникнення руху наці-скінхедів в Англії 1970-х–1980-х років. Буквально за десятиліття аполітична субкультура робітничої молоді набула чіткого коричневого забарвлення. Причому британські неонацисти стали на ноги саме під час масових звільнень за правління Маргарет Тетчер. Вину за втрату роботи молодь виміщала на пакистанцях та інших мігрантах, яких «аборигени» вважали винними у втраті робочих місць. Водночас наці цілковито толерували головного винуватця – уряд.

 

Нинішня криза розвивається за схожим сценарієм. У Європі виникла неочікувана хвиля ксенофобії. Наприклад, у Німеччині й тиждень не минає без наруги над єврейськими цвинтарями. Єврейські громади пояснюють це популяризацією теорії всесвітньої змови. За офіційними даними, протягом останнього року в країні зафіксовано понад 800 расистських акцій. Слід зазначити, що таке відбувається не лише в Німеччині, а й в інших країнах ЄС: Австрії, Бельгії, Швейцарії.

«На жаль, кризові явища завжди супроводжуються спробами знайти цапа-відбувайла, – коментує правозахисник Максим Буткевич. – У випадку сучасної України ними стають вихідці з Африки та Азії. Попри те, що ці люди змушені працювати переважно в торгівлі, міф про відібрані робочі місця живе і далі. Насправді багатьом силам вигідно спрямувати невдоволення на іноземців, тому расизм уже зараз стає українською дійсністю».

 

 

 

Люмпенізація українського суспільства не викликає жодного здивування у соціологів. Для України цей процес – цілком логічний наслідок кризи, стверджують вони. «Зубожіння населення виливається у так зване горизонтальне соціальне напруження, – розповідає соціолог Анастасія Рябчук. – Звільнені громадяни не бачать іншого виходу, як йти на злочини і красти щось у людей, які, зрештою, опинилися у такому самому становищі. Я не один рік займаюсь дослідженням проблеми бездомних. На їхньому прикладі можна простежити певну тенденцію. Кількість людей без даху над головою коливається синхронно щодо соціально-економічної ситуації. Значна частина звільнених починає пити, хтось вживає наркотики. Декого з дому виганяють власні діти, інші залазять у борги. Як наслідок – люди йдуть на злочини й ведуть асоціальний спосіб життя».

 

Рябчук переконує, що посилення міліцейського апарату не вирішить проблеми. На думку соціолога, українцям слід запозичувати європейський досвід і переводити «горизонтальне» соціальне напруження у «вертикальне». Тобто тиснути безпосередньо на державу і власників підприємств, передусім розвиваючи незалежні профспілки.

 

«Щоб подолати люмпенізацію суспільства, слід боротися не з наслідками, а з причинами проблеми: падінням рівня життя і масовими звільненнями, – каже Рябчук. – Якщо ж влада на це не здатна, людям самим доведеться обстоювати власні робочі місця».

 

Як свідчить історія, злочинність та агресія громадян одне до одного знижувалися саме в умовах самоорганізації населення на колективні дії. У 1919 році під час стотисячного страйку в Сіетлі рівень злочинності у місті впав до рекордного мінімуму. Навіть командир підрозділу американської армії, направленого для підтримання порядку, дивувався, що за 40 років служби не бачив міста, де панували б більший спокій і порядок. Те саме можна було спостерігати і під час страйків англійських шахтарів у 1980-х роках. Вільні тред-юніони не тільки обстоювали робочі місця, а й намагалися не допускати люмпенізації тимчасово непрацюючих гірників. Для цього всіх страйкарів закликали стежити за собою, не вживати алкоголю й більше часу приділяти близьким. Згодом такі речі стали загальноєвропейською практикою. Схожий досвід має й Україна. Зокрема, під час масових протестів на прикінці 2004 року у Києві спостерігався спад злочинності попри фактичну відсутність міліції на вулицях столиці.