Такого чіткого означення кремлівського володаря з вуст американського президента давно бракувало. Численні вбивства й замахи на вбивства опозиціонерів, від Анни Політковської та Боріса Нємцова до Алєксєя Навального, без вказівки чи принаймні згоди Путіна були би неможливими. Змодельована ним російська держава загалом базується на пануванні кримінальної структури — симбіозі незаконної діяльності спецслужб та організованої злочинності. Ліквідація опонентів — звичний репертуар для них обох. Однак це засіб, до якого проти волі верховного дона, роль якого у цій схожій на мафіозну організації виконує Путін, ніколи б не вдалися.
У світовій політиці навіть слова можуть набути надзвичайного політичного впливу. Послідовне стримування злочинних режимів починається з називання їхніх лідерів властивими назвами. Так їм дають зрозуміти, що всім відомо, ким вони є насправді. Однак після вербального випаду Байден має зробити і відповідні практичні кроки.
Читайте також: Активний песиміст
Особливо зважаючи на те, що перші санкції, запроваджені Вашингтоном проти Росії, за Байдена виявилися досить стриманими. Вони спрямовані лише проти окремих осіб із керованої російської юстиції, залучених до протиправного засудження Алєксєя Навального. Тепер час адекватної реакції на масивне втручання Москви в американські президентські вибори 2020 року й російську кібератаку на американські урядові мережі. На ці атаки на безпеку США Байден повинен відповісти значно жорсткіше, ніж у попередніх ситуаціях, його сильні слова не повинні зійти до чистої риторики.
Уряд Байдена також переформатував відносини з Китаєм. Він дотримується розпочатого Трампом жорсткого економічного курсу щодо Пекіна й наступальними діями розширює свій спротив порушенням китайським режимом прав людини. Публічний обмін ударами, що відбувся нещодавно на Алясці між держсекретарем США Ентоні Блінкеном і його китайським колегою, демонструє правильний напрям. Домовленостей і угод з агресивними диктатурами не уникнути, але фундаментальні відмінності, наявні між ними й демократичними силами, мають завжди залишатися на виду. А домовленості, укладені з такими режимами, не повинні суперечити озвученим їм принциповим позиціям.
Тому новий президент США дистанціювався з Саудівською Аравією, яка за часів Трампа навряд чи могла боятися критики Вашингтона через вражаючі порушення там прав людини. Натомість Байден не лише відмовився підтримати саудів у їхній нищівній війні в Ємені, у якій вони цілковито не зважають на цивільне населення. Він дозволив оприлюднити доповідь американських спецслужб, у якій кронпринца Мухаммада ібн Салмана, впливову особу Саудівської Аравії, згадано як замовника вбивства опозиційного журналіста Джамаля Хашоггі. Після цього Вашингтон запровадив санкції проти кількох відповідальних за цей злочин осіб. Однак внести у список самого наслідного принца не наважився.
На відміну від того, як це було з Обамою, свою дистанцію з Саудівською Аравією Байден не пов’язує з поступливістю щодо її запеклого ворога Ірану. Повернення США до атомної угоди з Тегераном, із якої вийшов Трамп, і зняття американських санкцій він обставляє умовами: спершу Іран повинен знову почати дотримуватися своїх закріплених в атомній угоді зобов’язань, а переговори про нову редакцію угоди повинні містити також питання деструктивної ролі Тегерану в регіоні. Санкціями проти режиму мул через порушення ними прав людини і обстрілами проіранських загонів у Сирії Вашингтон сигналізує своє бажання посилити тиск на іранське керівництво.
Читайте також: Уроки стриманості
Уряд Байдена має завдання не лише відновити роль Америки як світового лідера, а й повернути ідеї демократії потужний голос на глобальній політичній арені. Наступні роки стануть визначальними в питанні, чи зможе демократичний світ іще раз змінити тенденцію до домінування авторитарних держав у світовій політиці.
Зараз іще важко спрогнозувати, чи вистачить новому американському урядові сили й бажання досягти цієї історичної зміни, а чи її амбітні наміри врешті не закінчаться малодухими заходами. Засадничий підхід президента та його держсекретаря обнадіює: він комбінує чітку позицію щодо захисту міжнародного права і прав людини у світі з готовністю до переговорів щодо зниження міжнародної напруги. Це передбачає також прагнення Вашингтона залучити до своїх ініціатив і союзників. Зокрема, нещодавно США, Японія й Південна Корея підтвердили свою тісну військову кооперацію, зважаючи на можливу китайську агресію проти Тайваню.
Тепер час європейцям продемонструвати готовність докластися до спільної позиції Заходу. Усе ж ЄС уперше за останні 30 років запровадив санкції проти Китаю за переслідування уйгурів у Сіньцзян-Уйгурському автономному районі. Але до справді позбавленого ілюзій ставлення ЄС до авторитарних країн, як-от Росія чи Китай, іще далеко.