Чарівна лампа Росії

 

Власне інцидент стався… майже 6 місяців тому. 12 червня 2009 року директора «НВФ «Адрон» із контрабандним вантажем було затримано на російсько-українському кордоні завдяки пильності російських митників. Російські, а затим деякі українські ЗМІ повідомили, що затриманий діяв від імені підставної російської фірми, завдяки чому отримав у тимчасове використання зразок «унікальної» ін­фрачервоної лампи й документацію на неї. 16 листопада цього ж року Володарський районний суд міста Брянськ визнав Архипова винним у контрабанді й призначив покарання у вигляді п’яти місяців позбавлення волі. Цей фактаж було приправлено викривальними подробицями на кшталт того, що директор української оборонно-промис­ло­­вої компанії діяв за завданням Служби безпеки України, а унікальні російські розробки, якби опинилися в Україні, одразу ж потрапили б до рук американців або інших країн-членів НАТО.

 

Представники компанії «Адрон» ситуацію з директором вважають «погано зрежисованою провокацією» російської сторони. Зокрема заступник директора Олександр Альошин підтверджує, що Миколу Архипова справді затримали під час митного догляду на російсько-українському кордоні в червні, директор НВФ «Адрон» справді віз лампу. Але при цьому в компанії наголошують: ця розробка аж ніяк не унікальна вже хоча б тому, що її серійний випуск, через безперспективність, було зупинено в РФ… 1991 року. Ідеться про імпульсну лампу СЛ-2М. До речі, в 1993-му технічну документацію на виготовлення цього пристрою продали до Китаю. Військові експерти відзначають, що ця розробка не є секретною й не підлягає контролю під час продажу або вивезення з території Росії – це підтверджено відповідними російськими документами. Отже, виріб було отримано на законних підставах, відповідно до договору, для його апробації на станціях, що розроблює українська фірма «Адрон». При чому ініціатором виступала російська сторона, робота велася в спільних інтересах у рамках розширення співпраці між двома країнами. Принаймні так до останнього вважали в «Адроні».

 

П’ять місяців «покарання» – це час, який тривало слідство. Воно усіляко затягувалося російською стороною не в останню чергу через те, що довести провину Архипова було важко. До речі, найцікавіше в цій шпигунській епопеї те, що гендиректор НВФ «Адрон» уже більше місяця перебуває… в Києві й далі керує фірмою.

 

 

 

Здавалося, на цьому можна було б ставити крапку. Однак історія отримала своє медійне продовження 21 грудня. Зокрема, сайт російського видання «Комсомольская правда» оприлюднив відео, а також нарізку аудіозаписів із допитів Миколи Архипова. Вочевидь, таким чином Росія відреагувала на спростування української сторони. Хоча оприлюднені записи лише переконують у не­винності Архипова та спростовують тезу, що лампу СЛ-2М перевозили в інтересах СБУ.

 

Навіщо все це було вливати в пресу та, головне, робити це саме зараз – через місяць після закриття справи, тоді, коли вважалося, що інцидент уже давно й остаточно вичерпано? Пояснень може бути кілька.

 

По-перше, удар по фірмі-конкуренту. Дуже все це схоже на несумлінну конкуренцію. В збройному бізнесі українці з росіянами часто не лише партнери, а й конкуренти. А РФ на сьогодні й близько не має подібних «адронівським» розробок у сегменті захисту літальних апаратів від систем високоточної зброї. Йдеться про станцію «Адрос», призначену для захисту вертольотів і літаків від керованих ракет, зокрема й ПЗРК. НВФ «Адрон» має значні успіхи на зовнішньому ринку, адже сьогодні станції «Адрос» стоять на озброєнні багатьох країн, в тому числі деяких членів НАТО. Пікантність ситуації полягає в тому, що станція призначена для встановлення на вертольоти Мі-24 або Мі-8/Мі-17 радянського/російського виробництва.

 

По-друге, удар по іміджу одного з найпотужніших гравців на світовому ринку озброєнь і військової техніки. Викид інформації про шпигуна-українця розпочався практично одразу після офіційного оприлюднення умов контракту на постачання української військової техніки до Іраку, який оцінюють у $2,5 млрд (найбільша угода Укрспецекспорту за останнє десятиріччя). Більше того, скандал роздмухували паралельно зі звинуваченнями на адресу Києва (які вже неодноразово спростовували) про причетність до затриманого в Таїланді літака Іл-76 зі зброєю, що, мовляв, призначалася Україні. Не виключено, що це ланки одного ланцюга. Тож цей шпигунський скандал може виявитися не останнім у низці інформаційних атак, спрямованих на компрометацію України як потужного експортера техніки військового та подвійного при­­значення. Зауважу, що російська кампанія зі створення негативного іміджу України вже переросла у відверту інформаційну війну – війну, яку Україна, на жаль, програє.