У дитинстві в мене над ліжком висіла карта світу. Я годинами розглядав кольорові плями країн і запам’ятовував назви столиць. Острів Цейлон бордовим чайним листком причепився до самого півдня Індії. У ті далекі часи мені здавалося неможливим відвідати таку далеку землю. Але життя довге, і якщо дуже забажати…
Перламутрове небо
Переліт авіалініями Aіr Arabіa виявився не таким стомливим, як я побоювався. Ранок зустрів мене на березі Індійського океану. Цієї хвилини я чекав давно. Прохолодний мусон дув у бік берега. Сірі хвилі рівним накатом штурмували низький пляж із червонуватого піску.
Ще рано: серфінгісти й продавці сувенірів підтягнуться сюди лише за кілька годин. А зараз на пляжі безлюдно і навіть незатишно. Я вдивляюся в сірий обрій, що трохи коливався. Десь там, за межею неба й океану, лежить далека Антарктида. Мені навіть здавалося, що перламутрове сіре небо відсвічує далекі айсберги закованого в лід континенту. І лише підігрітий першими променями сонця, насичений морською сіллю вітер нагадував про тропіки.
Кілька рибальських катамаранів неслися до далекого мису під квадратними вітрилами кольору бляклого пурпуру.
Над пляжем погойдувалися величезні плюмажі листя кокосових пальм. Між ними тулилися десятки золотавих плодів – королівських кокосів тамбілі. Тонкі стовбури спроквола нахилялися у такт хвилям. Напевно, саме цю картину бачив найбільший мандрівник середньовічної Європи Марко Поло. Він описував Цейлон як «найкрасивіший з островів такої величини».
Галлі: голландці проти португальців
Портове місто Галлі – одне з найдавніших в Азії. Воно постало чи не раніше за Рим. У давнину цей порт називався Таршиш, і саме з нього починали свій шлях тубільні товари, які потрапляли потім у палац біблійного царя Соломона. Завдяки торгівлі прянощами, дорогоцінним камінням і слоновою кісткою місто багатіло. І вже за часів раннього середньовіччя стало центром міжнародної комерції.
До моменту появи в місцевих водах португальських мореплавців (1505 рік) місто жило непогано. Колоніалістами населення було незадоволене, і в 1640-му місцевий уряд, щоб витиснути португальців, запросив сюди голландців. Ті радо знищили конкурентів, однак економічний тиск на місцеве населення не послаб. Голландці, щоб захистити логістично важливе місце відвантаження пряностей з Азії, збудували тут 1663 року потужний гранітний форт. Військова фортеця вмістила безліч торговельних факторій, релігійних споруд, казематів, ресторанів, готелів і казарм. Давні житлові квартали досі тішать погляд мандрівників. У результаті такого капітального будівництва Галлі виявилося найбільшою в Азії фортецею, збудованою європейцями.
Кам’яні вулички старого форту досить мальовничі, однак вони ще не перетворилися на туристичний атракціон. Ремісники, як і сотні років тому, щодня йдуть на роботу до своїх майстерень, а купці – до своїх крамниць. Здається, місто несе на собі вантаж тисячоліть і за інерцією не хоче розлучатися з колишньою славою світового центру колоніальної торгівлі.
.jpg)
ФОТО: Андрій Котлярчук
Цейлао: «земля благословенна»
Незважаючи на віддаленість острова, європейці знали про Цейлон із сивої давнини. Цейлон жив в одному алгоритмі зі світовою та європейською цивілізацією. Птолемей ще 139 року н. е. описав його як Тапробанум, тобто «мідно-червона земля». Араби-мореплавці називали його острів Серендіб. При цьому в європейській культурі вкоренилася перекручена китайцями назва Цейлао, що означає «благословенна земля».
Шриланкійці не почуваються жителями краю землі. Я здивувався, дізнавшись, що вони знають і люблять Україну. По-перше, чимала частина тубільців з вищою освітою навчалися саме у нашій країні, а по-друге, шри-ланкійські військові поважають стрілецьке й важке озброєння, вироблене в Україні.
Після сніданку я пив каву. «Мамо Шри-Ланко, ти – щастя перемоги, ти – чарівні фрукти й аромати квітів, ти – дружні колони, що крокують до справжньої свободи», – перекладав я цитату з гімну Демократичної Соціалістичної Республіки Шри-Ланка. Стали дещо зрозумілішими коріння й підвалини українсько-шри-ланкійської дружби: ми ж бо колись були в одному ідеологічному таборі.
.jpg)
ФОТО: Андрій Котлярчук
Подалі від узбережжя
Усім тим, хто відвідає цей острів, я порадив би заглибитися всередину країни. Тому що «благословенна земля» має не тільки давню історію, а й розвинену цивілізацію, нехай і з нинішнім рожево-соціалістичним забарвленням. Шриланкійці будували палацові комплекси вже в ті часи, коли народи сучасної Франції, Німеччини й України тільки освоювали ази кам’яного будівництва.
Пересування островом відбувається неквапливо й без суєти. При цьому дороги цілком якісні, тільки вузькі – у дві смуги. Населення Шри-Ланки наблизилося до 20 млн і далі зростає. У зв’язку з цим всі землі навколо доріг давно вже забудовані. Для розширення траси довелося б зносити десятки тисяч будинків. У соціалістичній Шри-Ланці таке антинародне рішення уряд прийняти не ризикує.
На моєму шляху селища змінювали одне одного, як у калейдоскопі. Іноді здавалося, що вони без розриву перетікають одне в інше. Тому швидкість пересування на тутешніх трасах у середньому становить близько 30 км/год. Хоч би як ви запекло сигналитимете, вам під колеса кидатимуться молодь на мопедах, гальмуватимуть перед носом старезні вантажівки із сільгосппродукцією. А під кінець вас узагалі може зупинити процесія прочан, які відзначають чергове індуїстське або соціалістичне свято.
Якби мені хтось розповів таке, я не повірив би: відстань близько 200 км я подолав лише за шість із половиною годин. При цьому слід зазначити, що аварії тут – рідкість. І пересуватися країною анітрохи не нудно.
.jpg)
ФОТО: Андрій Котлярчук
Сігірія: левина скеля
До міста-скелі Сігірії я потрапив уже надвечір. Треба було поспішати. Найняв гіда. Він показав свою ліцензію й одразу запропонував тягти мій важкий рюкзак із фотоапаратурою. Довелося чемно відмовитися.
Ми йшли величною дорогою, а навколо виднілися фундаменти старих храмів і фонтанів. Незабаром підійшли до скелі заввишки 370 м. Тисячі робітників у V столітті н. е. розчистили місце в джунглях і звели тут чудове місто. Неможливо не дивуватися, як будівельники тих часів піднімали на скелю потрібні матеріали, як звели найдивніші сходи у світі: вони вирізані між лапами, горлом і щелепами неймовірних розмірів лева.
Сходи ведуть на терасу розміром 1,7 га, де колись стояв королівський палац. По краях скелі споруджені стіни з платформами для вартових, такими вузькими, щоб вони не могли заснути, бо зваляться у прірву.
Сігірія недаремно включена ЮНЕСКО до Списку світової спадщини. Уявіть собі величний комплекс будівель на території 130 га. При тому, що він був створений у ті часи, коли напівземлянки майбутнього Києва наші предки обносили першим дерев’яним частоколом.
Почався мій підйом на висоту семи 16-поверхових будинків… Він виявився не таким важким, як бачилося знизу. Зручні кам’яні сходи струменіли краєм обриву, обдаровуючи мандрівників приємними передвечірніми пейзажами. Гід допоміг домовитися з охороною, щоб мені показали навіть ті фрески, які зазвичай туристам не показують.
Я цілком встиг насолодитися величчю задуму древнього архітектора, однак піднятися на вершину гори перешкодила буря, що налетіла зненацька.
Уже пізно ввечері в готелі Sіgіrіa я пив теплий фреш, у який власноруч додав неабияку порцію місцевого рому, і спостерігав блискавки, що біснувалися над вершиною Левиної скелі.
Канді: чай і буддизм
Канді – друге за розмірами місто острова після Коломбо, столиці Шри-Ланки. Розташоване воно на висоті 488 м над рівнем моря і засноване королем Вікрама-баху ІІІ (1357–1375 рр.), коли під натиском португальців сингальські правителі були змушені відступити в гори.
Канді розрізає навпіл річка Махавелі Гангу. А посередині міста розкинулося штучне озеро, на березі якого розташований Королівський палацовий комплекс. Палац у Канді відомий своєю найрідкіснішою реліквією – Зубом Будди. Для нього навіть звели двоповерховий Храм Священного Зуба Будди.
Зуб потрапив у країну 311 року, а в Канді – 1590-го, й відтоді місто здобуло популярність у всьому буддійському світі. Крім того, в королівському палаці зберігається безліч інших скарбів: бібліотека стародавніх рукописів, статуетки Будди із золота, цільних кристалів смарагду, гірського кришталю й шматка нефриту.
Крім історичної й містичної спадщини, Канді пишається своєю чайною індустрією. Коли Шри-Ланку окупували англійські війська, у цій частині острова розташувалися шотландські гірські стрілки. І незабаром стара англійська й шотландська архітектура суттєво змінила місцеві ландшафти. Схоже, місцеві мешканці на своїх колонізаторів зла не тримають. А ім’я Джеймса Тейлора, який першим розпочав експорт чаю з острова, й досі вимовляють із повагою й придихом. І саме йому приписують всі шри-ланкійські чайні традиції. Зізнатися, особливою розмаїтістю вони не вирізняються. Обов’язковий чорний солодкий чай із буйволячим молоком подають із кексами й іноді з бутербродами. Розливають і заварюють тонізуючий напій тут лише з білої порцеляни місцевого виробництва. У спеку гостям підносять склянку смачного холодного чаю з натуральним ароматом лайма… І все. Жодних китайських чайних церемоній. А в магазинах продають той самий чай, що й в Україні. До речі, на багатьох банках навіть є українські написи. Маркетинг!
[1528]
ВАРТА ПОБАЧИТИ
Левина скеля (Сігірія) височіє над джунглями. На вершині скелі плато, де колись розташовувався королівський палац. Сходи на вершину скелі прокладені між лапами гігантської скульптури лева.
Зуб Будди – реліквія буддистів, частина тіла їхнього божества, що виставляється на огляд в однойменному Храмі у місті Канді.
Галлі – форт у порту, один із найдавніших в Азії. Комплекс торговельних факторій, релігійних споруд, казематів, казарм.
УВАГА! У деякі регіони Шри-Ланки туристам їздити не радять – там ще зовсім недавно точилися бої з повстанцями – «Тиграми визволення Таміл-Іламу». Лише на початку цього року «тигри» здали урядовим військам Муллейтиву – останнє місто, яке утримували під своїм контролем.