Коли брешеш про свої мотиви, це політика. Коли брешеш про мотиви ворога – це дурість. Особливо ця дурість небезпечна, якщо брешеш сам собі. Навесні-влітку 2019 року в Іраку палали пшеничні поля і ферми. Палали масштабно: за даними уряду Іраку на кінець червня в результаті пожеж постраждало 15 000 га. Відносно загальної площі сільськогосподарських земель в країні, 3,5 млн гектарів, це незначні втрати. В середньому з одного гектару іракці збирають 2 тони зернових, з урахуванням вартості в 350-450 доларів за тонну, загальна сума втраченого врожаю дорівнює 11 – 14 млн доларів. Для країни, бюджет якої складає 112 млрд доларів, а 89% доходів надходить від продажу нафти – це копійка. І можна було б не звертати на це увагу, якби не одне «але».
Значна частина цих пожеж була спровокована терористами «Ісламської держави». Бойовики навмисно підпалювали поля, закладали вибухівку, ховали в пшениці саморобні пристрої з використанням збільшувального скла в якості запалів, нападали на фермерів, мінували техніку, тобто робили все можливе для того, щоб завдати фермерам болісного удару. Дійшло до того, що місцеві мешканці почали вимагати від влади введення військ для захисту врожаю. Дехто з фермерів створював власні загони самооборони, які з боями захищали врожай. За даними іракських ЗМІ десятки фермерів та пожежників загинули та отримали поранення в результаті протистояння з терористами. Новий фронт у війні з ІД був дуже незручним для влади Іраку. Уряд країни спочатку спробував применшити роль терористів в пожежах, запевняючи що лиже одна з десяти пожеж була справою рук ІД. Це зрозуміло, бо раніше уряд Іраку вже неодноразово повідомляв про «остаточну перемогу» над терористами. Але врешті решт масштаби пожеж змусили іракську владу визнати загрозу. В деяких провінціях були створені мобільні групи у складі пожежників, поліції та військових, які могли швидко бути відправленими в район лиха для відпору терористам.
Читайте також: Die Welt: Тепер через Туреччину всьому кінець
Але залишалися незрозумілим мотиви терористів. Навіщо вони атакували врожай та вбивали фермерів. Версія влади здавалася доволі логічною. Підпали були відповіддю терористів на відмову фермерів сплачувати так званий «податок» з врожаю, який ІД накладало на підконтрольні території. Командир сил курдських підрозділів Пешмерга на півночі Іраку повідомляв про те, що терористи вимагали у місцевих фермерів по 4000 доларів за кожний працюючий на полі комбайн або 15% з врожаю. Самі терористи в своїй офіційній пропаганді пояснювали атаки відплатою фермерам за співпрацю з урядом. У офіційному тижневику терористів «ан-Наба» про податки з фермерів зовсім не згадувалось, натомість напади на ферми пояснювались продовженням війни іншими засобами. Мішенями для нападів були поля та ферми, які належали мусульманам-шиїтам, лідерам племен, які воюють проти ІД, членам парламенту та бійцям ополчення «Хашд аш-Шаабі». Напади мали на меті завдати матеріальної шкоди противнику, змусити його витрачати власні ресурси на захист територій, деморалізувати власників спаленого майна. Це вже більше, ніж просте вимагання грошей заради власної наживи, як це намагалася подати влада Іраку. Підпали терористів були елементами більшого плану. Але і версія самих терористів виглядає дещо спрощеною. Зрозуміти, навіщо терористи атакували фермерів дозволяє аналіз доступної інформації про масштаби та головне локації атак ІД.
Війна на виснаження
Атаки на врожай є продовженням війни на виснаження, яку ще в кінці квітня минулого року у своєму відеозверненні оголосив вже покійний Абу Бакр аль-Багдаді. Своїм прихильникам та ворогам він пояснював, що «це війна на виснаження для того, щоб завдати шкоди ворогу і ворог має знати, що джихад триватиме до Судного Дня».
Стратегія на виснаження є однієї з найбільш поширених серед терористів. На думку американського дослідника тероризму Даніеля Бімана, стратегія на виснаження включає в себе безперервні серії терактів, метою яких є нанесення максимально можливої шкоди супротивнику. Безперервність таких атак з часом деморалізує силові структури противника, виснажує його економічні ресурси. Противник має витрачати купу ресурсів на забезпечення охорони об'єктів та громадян, заходи безпеки, компенсацію, лікування поранених. Якщо противник терористів – уряд демократичної країни, то тиск з боку виборців, які вимагають зупинити напади, змушує владу або йти на поступки терористам, або йти на загострення, тобто витрачати ще більше ресурсів. І якщо перемогти терористів швидко не вдається, уряд втрачає підтримку та передає владу іншим, більш поміркованим або навпаки, більш радикальним політикам.
Читайте також: Чим Україна притягує джихадистів
Ключовим елементом стратегії на виснаження є систематична дестабілізація ситуації всередині країни – жертви. Саме через провокування хаосу та війни пролягає шлях до досягнення омріяної мети джихадистів – побудови власної держави. Цю стратегію дуже детально описав один з найвпливовіших ідеологів джихадизму Абу Бакр ан-Наджи в своїй книзі «Управління жорстокістю». Противник джихадистів – Західний Світ на чолі з США – має величезну перевагу в зброї та фінансах і здолати його в прямому протистоянні неможливо. Однак, сила противника полягає в єдності його суспільства. Поки мешканці США чи Франції співпрацюють один з одним, держава може дозволити собі вести війни проти джихадистів, підтримувати лояльні уряди в країнах Близького Сходу. Зруйнувати цю єдність – означає для джихадистів послабити противника настільки, що він не здатен буде до продовження боротьби. Для цього, на думку ан-Наджи, потрібно атакувати в першу чергу економічну інфраструктуру противника. Логіка тут доволі проста. Атакуючи важливі економічні об'єкти, наприклад нафтову інфраструктуру, джихадисти провокують в країні дефіцит важливих ресурсів, а цей дефіцит в свою чергу провокує конкуренцію між різними групами суспільства. Люди починають протестувати проти влади, воювати один з одним і єдність суспільства руйнується. В економічно сильних країнах це може призвести до зміни влади та політичної нестабільності. В слабких країнах – до громадянської війни. І в цьому хаосі у джихадистів виникає шанс отримати владу та побудувати власну державу.
Книгу «Управління жорстокістю» дуже детально вивчали в ІД. Висновки та рекомендації Абу Бакра ан-Наджи почали впроваджувати в послабленому війною Іраку ще за часів Абу Мусаба аз-Заркаві, засновника того, що сьогодні нам відоме як «Ісламська держава». Однак замість атаки на важливі економічні об'єкти, Заркаві запропонував атакувати самих громадян та символічні цілі, наприклад шиїтські мечеті, для того, щоб спровокувати громадянську війну. Варто зазначити, що це йому вдалося і вже через три роки після початку діяльності групи Заркаві в Іраку, країна поринула в хаос кривавого громадянського протистояння.
Мета – розпалити нове міжконфесійне протистояння
Попри загибель Заркаві у 2006 році, його наступники продовжили справу. Військові успіхи та захоплення величезної території в Іраку та Сирії в 2014-2015 роках відсунули на другий план стратегію на виснаження противника. Перед терористами постало завдання організувати життя мільйонів людей на території розміром з Одеську, Дніпропетровську та Полтавську області разом узяті. Але коли ситуація змінилася, терористи повернулися до добре знайомої та випробуваної часом стратегії. І як свідчать результати дослідження наявних даних про пожежі в Іраку, мета цієї стратегії залишається тією самою.
Читайте також: Убивці з інвалідністю — резерв «ІДІЛ»
Як зазначалося вище, внаслідок пожеж постраждала незначна частина врожаю в Іраку. І хоча країна імпортує до 40% зерна і 70% всіх продуктів харчування, прибутки з нафти дозволяють покрити утворений в результаті пожеж дефіцит. Тому говорити, що терористи атакували ферми задля того, щоб завдати удару по економіці країни є перебільшенням. Мета в іншому. Я проаналізував інформацію з 149 повідомлень про підпали полів та напади на фермерів в різних частинах країни, яка була опублікована на каналах, пов'язаних з терористами ІД в Telegram. Переважна більшість повідомлень була про підпали та пожежі в чотирьох провінціях Іраку – Нейнава, Салахаддін, Кіркук та Діяла. Найбільше від підпалів та пожеж потерпали міста Мосул та Сінджар в провінції Нейнава, Бакуба, Ханакін та Джалавля в провінції Діяла, Хавіжа, Кіркук та Дакук в провінції Кіркук та Тікріт, Шергат в провінції Салахаддін. Якщо співставити карту етнічного та конфесійного розподілу населення Іраку та карту підпалів і пожеж, то можна побачити певну закономірність. Частіше за все пожежі виникали там, де мешкають впритул один до одного представники різних етносів та конфесій.
Кількість повідомлень про підпали в провінціях (мухафазах) Іраку. Весна – літа 2019 року. Джерело – Telegram
Наприклад Сінджар, навколо якого було зафіксовано багато підпалів, є територією, де мешкають курди, туркомани, араби-суніти, шабаки, християни та інші. Язиди Сінджару стали жертвами справжнього геноциду, влаштованого в 2014-2015 роках терористами ІД. Після звільнення від терористів на цій території конфлікти продовжуються. Переважно причиною протистояння між різними громадами є земля та влада. Така сама картина в Махмурі, провінція Ербіль. Там давно точиться боротьба між курдами та арабами – сунітами. В провінції Кіркук мешкають курди, араби-шиїти, араби-суніти, християни та туркомани. Одним з центрів підпалів та нападів на фермерів є місто Дакук. Це місто є центром великої туркоманської громади. В Хавіджі – іншому місті в провінції, яке постраждало від нападів ІД, мешкають переважно араби – суніти, а навколо міста мешкають курди.
Мапа етнічного та конфесійного поділу Іраку. 2015 рік. Джерело – Izady M. Infographs, Maps and Statistics Collection. School of International and Public Affairs of Columbia University
В провінції Салахаддін від пожеж страждали переважно території, де мешкають араби – суніти, які розглядаються ІД як основна база підтримки. Однак в Тікріті та навколишніх селах терористи атакували власність племені Шаммар. Саме представники цього арабського племені були одними з перших, хто повстав проти влади терористів та сформував загони племінного ополчення. Тому в такий спосіб терористи намагаються помститися їм. В Шергаті, ще одному місті, де мешкають переважно араби-суніти, пожежі охопили території, які не можуть поділити між собою арабські та курдські фермери. Нарешті найбільш показовою стала ситуація в провінції Діяла. Ця провінція традиційно розглядається терористами в якості своє оперативної бази у тому числі і через тривалу історію міжетнічного та міжконфесійного протистояння. Столиця провінції – місто Бакуба, райони Мукдадія, Балад Руз є центрами проживання курдів, арабів – сунітів, арабів – шиїтів, туркоманів. Тут роками не вщухають конфлікти та помста, яку підігрівали терористи, атакуючи представників шиїтської та курдської громад. І саме тут регулярно фіксувалися напади на фермерів та підпали полів.
Мапа підпалів. Весна – літа 2019 року. Джерело – Telegram.
Судячи з наведеної вище інформації, можна припустити, що метою нападів терористів на ферми та поля було не економічне послаблення Іраку. Терористи в такий спосіб намагалися загострити вже існуючі конфлікти між представниками різних етнічних та конфесійних громад. В селах Іраку до сих пір мешкає до 30% всього населення країни. Попри незначну частку сільського господарства в економіці країни – не більше 10% ВВП, третина всієї робочої сили Іраку працює саме в цьому секторі. Поля та ферми годують мільйони громадян і втрата землі для них є просто неприпустимою. Враховуючи те, що влада Іраку щороку виділяє багатомільйонну підтримку фермерам через пільгове кредитування та закупівлю врожаю за фіксованими цінами, для багатьох громад земля є основним джерелом доходу. Тому не дивно, що в умовах війни саме земля в Іраку була одним з головним ресурсів, які намагалися забрати собі ті, хто приходив зі зброєю.
Там, де існує конфлікт навколо землі чи влади, терористи завдавали нові удари, стравлюючи між собою різні групи. Все це робиться для того, щоб потім коли протистояння переросте у війну, терористи виступили в ролі захисників однієї зі сторін чи посередників для всіх учасників. В такий спосіб терористи намагаються повторити успіх 2014 року, коли в умовах протистояння між сунітськими племенами та урядом Багдаду, ІД зуміло захопити Мосул та сформувати багатотисячну армію для наступу на Багдад. Чи вдасться їм зробити це знову, залежить від влади Іраку. Якщо вона буде закривати очі на справжні масштаби загрози, списуючи все на звичайний кримінал чи окремі атаки вже «переможених терористів», то шанси на новий тріумф ІД дуже високі.
Досвід Іраку демонструє, що намагання приховати загрозу за гучними політичними заявами, забалакати її медійними перемогами, призводить до великих втрат. Потрібно чітко усвідомлювати мету та стратегію терористів, відверто говорити про це, а головне — готуватися до їхніх атак. Бо лицемірство та дурість може пробачити власний електорат. Терористи цього не пробачають.