Невже Сполучене Королівство – одна з найстаріших та найстабільніших країн Європи – розпадеться? Раптом з’явився фантом шотландської незалежності – і політики Вестмінстера перелякалися не на жарт. Автономний уряд Шотландії на чолі з шотландським націоналістом Алексом Салмондом затято взявся за здобуття повної незалежності від Лондона. Тепер британський прем’єр Девід Кемерон поставив питання руба: «Ви хочете відокремлюватися від Сполученого Королівства чи ні? Якщо так, скликайте референдум щонайшвидше і побачимо чітке рішення».
Через це напруження вмить посилилося. Салмонду раптом довелося захищатися. Всі опитування свідчать, що, попри виваженість і надзвичайну популярність «першого міністра» шотландського уряду, більшість населення не хоче цілковитої незалежності. Вони занепокоєні ціною її здобуття і бояться, що це розлучення не буде легким. Тому Салмонд домагається свого повільно – обіцяє шотландським виборцям незалежність, «але не зараз». Натомість він намагається вибити якомога більше поступок у Лондона, а тоді за два роки провести референдум, в якому стоятиме і запитання про «максимальну автономію». Вона б забезпечила шотландцям номінальну незалежність, але зберегла б усі переваги ширшого союзу, а також чимало видатків для Единбурга.
Читайте також: Розлучене Королівство – це вже не фантастика
Кемерон назвав це блефом. Жодна з головних партій у британському парламенті – ані консервативна, ані лейбористська, ані ліберал-демократична – не схиляється на бік незалежності Шотландії. Однак «максимальна автономія» – це найгірший варіант для решти країни. Вона означає, що Лондону доведеться і далі оплачувати оборону і зовнішні справи Шотландії, а також гарантувати у ній обіг англійського фунта, водночас беручи на себе весь її державний борг. Натомість Шотландія отримає всі повноваження, але жодної відповідальності незалежного уряду.
Отже, Кемерон жорстко запитав Салмонда: «Ви з нами чи ні?» Крім того, він чітко дав зрозуміти, що коли Шотландія й Англія формально об’єдна¬лися 1707 року, договір уклали та погодили обидві країни. Салмонд хоче провести референдум лише у Шотландії і дозволити голосувати 16–17-річним шотландцям, оскільки знає, що вони можуть його підтримати. Але якщо таке голосування не схвалить парламент у Лондоні, воно не буде обов’язковим для всієї країни. Оскільки угодою передбачено наявність двох сторін, розірвання її також вимагає згоди обох сторін, наполягає Кемерон.
Важливим для Шотландії є те, чи не повторюється у Британії ситуація на кшталт тієї, що була у Квебеку, Україні чи Словаччині.
Перший приклад – провінція Канади, що роками вимагала незалежності. Квебек майже домігся самоврядування, але зберіг чимало переваг, залишившись частиною Канади.
Другий приклад – Україна, яка була республікою колишнього Радянського Союзу і несподівано здобула незалежність, коли він розпався. Втім, інша сторона – Росія – ніколи повністю із цим не змирилася, і напруження між двома країнами не зникло, а Україні, як виявилося, дуже нелегко збудувати нові відносини з екс-господарями.
Третій приклад – це випадок Словаччини, що став прикладом «оксамитового розлучення», яке не дуже зашкодило ані Чехії, ані Словаччині. Питання постало різко і швидко вирішилося, а обидві сторони прийняли результат. Однак насправді більшість чехів не хотіли залишатися в одній державі з біднішими словаками, а останніх ображало ставлення чехів, яким було байдуже, якщо Словаччина піде своїм шляхом.
В Англії настрої здебільшого подібні до останнього варіанта. Шотландський націоналізм почав провокувати відповідний англійський націоналізм. Через це виникло велике незадоволення дотаціями, які коштом англійських платників податків нині виплачуються Шотландії, щоби підтримувати тамтешню якість життя на високому рівні. Англійців дратує загальнонаціональне небажання шотландців уболівати за Англію під час міжнародних футбольних матчів. Багато хто думає собі: «Та й по всьому. Баба з воза – коням легше».
Читайте також: Слабкий союз
Однак пристрасті розгораються. Відокремлення Шотландії в будь-якій формі актуалізує дуже складні економічні та політичні питання, які одним референдумом не вирішити. Наприклад, чи вистачить незалежній Шотландії грошей від продажу нафти з Північного моря та іншого експорту для підтримання належного рівня життя? Чи британська армія захищатиме нову країну? Чи зможуть шотландці їздити до Англії, не проходячи на новому кордоні паспортний контроль? А як щодо прав тисяч шотландців, які зараз постійно проживають в Англії? Чи залишиться королева главою держави у Шотландії, навіть якщо остання стане незалежною? Чи зможуть шотландці дивитися програми BBC, чи їм доведеться сплачувати Англії спеціальний збір на діяльність корпорації? І якщо Шотландія стане незалежною, чи приєднається вона в такому разі до Євросоюзу і запровадить як свою нову валюту євро? І як працюватиме будь-яка спільна система оподаткування? І найскладніше те, яка частина британського державного боргу перейде Единбургу?
Якщо союз розпадеться, це матиме серйозні наслідки для Вельсу, де живуть лише 3 млн осіб, і Північної Ірландії з 1,8 млн населення. Кожна із цих країн відчуватиме, що над нею повністю домінує Англія з її 51,8-мільйонним населенням. Вони замалі, щоби й собі здобувати незалежність. Якими тоді будуть їхні відносини з Англією?
Салмонд хотів би, щоб Кемерон очолив опозицію до шотландської незалежності, адже тоді можна було би тлумачити це як залякування з боку по¬літика-«колонізатора» з вищого класу. Але британський прем’єр надто розумний, щоби потрапити у цю пастку. Будь-яку опозицію Салмонду може очолити шотландець, котрий обстоює позиції збереження союзу. Найімовірніше, це може бути Алістер Дарлінг, який був популярним і дієвим міністром фінансів у останньому лейбористському уряді в Лондоні. Консерватори у такому випадку могли б об’єднатися з іншими партіями проти Салмонда, але не спонукали б голосувати проти незалежності з Лондона.
Прем’єр Шотландії усвідомлює, що якщо проведе і програє референдум, другого шансу на здобуття незалежності він не матиме. Саме тому він хоче відкласти голосування до 2014 року. І саме тому Кемерон наполягає на рішучому голосуванні із загальнообов’язковими результатами цього року. За лаштунками обидві сторони перемовляються про те, що робити далі. Але на поверхні між Лондоном і Единбургом відкрита війна. І обидві сторони пригадують собі старі битви, зокрема і Битву при Беннокберні 1314 року, де шотландська армія завдала армії англійського короля нищівної поразки. Салмонд сподівається повторити цю перемогу в політичній площині на 700-ту річницю битви, найбільш відомої як битви, в яку шотландців повів Хоробре серце. Тим часом Кемерон та інші політики в Лондоні вже розробляють стратегії, які мають забезпечити політичну поразку північному сусіду і давньому історичному ворогу Англії.
Читайте також: Шляхи різні, незалежність одна