21 липня російські окупанти знищили останню українську церкву в Криму. Хрестовоздвиженський храм Православної церкви України у м. Євпаторія. Зробили це начебто за рішенням свого окупаційного суду, але насправді, тому що так захотіли. Їхньому «русскому мірку» українська церква заважає як явище. Вона не є носієм «путінських скрєпів», а отже не має права існувати.
Це стосується не лише ПЦУ, а й інших українських церков, храми яких давно закрили, чи зруйнували на півострові й на решті окупованих Росією українських земель. Нещодавно з московського полону повернуто двох українських священників Української греко-католицької церкви, які служили в Бердянську. Їх ув’язнили за вигаданими мотивами і жорстоко катували, тому що вони українці та ще й уніати. Скільки ще таких духовних осіб перебуває в кацапів в полоні, а скільки взагалі були знищені за свою віру, годі й порахувати.
Сьогодні повноцінне право на існування в Росії має лише одна релігійна організація, так звана Русская православная церковь, створена диктатором-убивцею Іосіфом Сталіним в 1943 році, яка від своїх початків вмонтована в структуру спецслужб СРСР, а згодом РФ. По суті вона була та є їхнім філіалом. РПЦ знаходиться в привілейованому становищі, бо використовується Кремлем для контролю за населенням як інструмент пропаганди та як агентурна мережа, особливо за кордонами РФ. Прикриваючись Християнством та статусом церкви, ця феесбешна структура насправді є одним з ідеологів та проповідників війни в Україні. Її очільник, так званий патріарх Кіріл, замість спробувати зупинити Путіна в його агресивних планах щодо України, навпаки, проповідує ненависть до українців та благословляє свою паству на насилля, убивства та знищення сусідського народу.
Водночас в Україні досі існує філіал РПЦ під назвою УПЦ, який, не зважаючи на численні свідчення колаборанства його кліру на усіх рівнях, численні випадки переходу на бік ворога, нескінченні кримінальні справи, відкриті за фактом співпраці з російськими окупантами, продовжує отруювати українців ідеологією «русского міру». І це не зважаючи на те, що є рішення РНБО ще від 2022 року про заборону діяльності в Україні релігійних організацій, афілійованих з країною агресором. До слова, ініціатива заборони належить самому главі держави – Володимиру Зеленському. Вже довший час ця ініціатива президента ігнорується, рішення РНБО не виконується. В парламенті давно чекає схвалення у другому читанні відповідний законопроєкт про заборону філіалу церкви окупанта, та він під різними приводами не виноситься на голосування.
А тим часом, в медіа розгорнулась безпрецедентна, проплачена відомо ким, кампанія з дискредитації авторів цього законопроєкту та з залякуванням тих, хто потенційно планує цей законопроєкт підтримати. Всілякі експерти з характерним бекграундом і рускомірським душком розганяють страшилки про можливе введення персональних санкцій самим Трампом (якщо він стане президентом) в разі введення в дію закону, бо це, мовляв, наступ на свободу віросповідання, не демократично і зашкодить Україні. Неперебірливі жадібні ЗМІ та Телеграм канали це з задоволенням передруковують. Про те, що знищення ворожої агентури і всіляких диверсантів в часі війни на території країни, яка бореться за свої існування, є не лише питанням національної безпеки, а й запорукою виживання, ці вовки в овечих шкурах звісно не згадують. І зрозуміло чому.
Сьогодні в парламенті вчергове було підняте питання про внесення згадуваного законопроєкту про заборону московської церкви до порядку денного. Опозиції навіть довелося заблокувати трибуну, щоб її вимоги були почуті, проте це не допомогло. Відбулась погоджувальна рада, на якій начебто домовились, що наступне засідання розпочнеться з розгляду даного законопроєкту, але коли це точно станеться, не відомо. Не раніше серпня. Президентські слуги народу, бач, забажали ще раз уважно перечитати проєкт документа і внести туди свої правки. Наприклад, збільшити для релігійних організацій час на можливість переходу в інші юрисдикції, делегувати повноваження ухвалювати рішення про заборону відповідних структур спеціально створеній, незалежній ні від кого комісії.
Все це звичайне затягування часу, який лобісти московської церкви спробують використати в своїх інтересах, бо позбутися такої потужної налагодженої агентурної мережі було б самогубством. І все це, звичайно, вказує на те, як багато ще у владних кабінетах сидить всілякого ворожого мотлоху, як глибоко запустили тут свої щупальця ворожі структури та який шалений вплив вони мають на державні інституції.