Усе це коментарі до чергового поста про мешканців Авдіївки, який опублікував на своїй сторінці в соціальній мережі журналіст Сергій Тахмазов. Суть його думки зводиться до того, що в Авдіївці є зріз людей, яких він прямо називає «бидлом». Це громадяни, що просять вивести звідти українську армію, ненавидять військових, вимагають м’яса під час роздачі їжі й при цьому не гидують харчами від української армії, по які ходять у пункти видачі гуманітарної допомоги. Одним словом, є старі й діти, а є решта — вороже налаштовані до України люди, названі в пості «бидлотою». Тільки за кілька днів допис зібрав близько 5 тис. схвалень із відповідними коментарями.
Треба сказати, що Авдіївка знову оголила цілий комплекс реакцій-проблем, які не видно на перший погляд за шумом ракет і снарядів. І одна з найсерйозніших — це, звісно ж, населення та його ставлення до того, що тут відбувається. У розпал боїв за авдіївську промзону я був у Макіївці та Донецьку в тих місцях і кварталах, куди постійно прилітали снаряди й де гинули люди. Як і завжди в таких випадках, зрозуміти, що тут відбувається, часом важко, навіть перебуваючи в себе у квартирі: ефект присутності на місці події просто необхідний. Щоразу, коли надходила інформація про чергове руйнування чи жертви, уже наступного дня я приїжджав на місце й дивився, зокрема, на реакцію людей. Мабуть, найбільше мені запам’ятався «візит» до Макіївки, де за ніч було пошкоджено кілька будинків і загинула мирна мешканка. Коли приїхав туди, виявилося, що увесь він усіяний мінометними розрахунками, які стоять буквально між будинками в приватному секторі. Дивно (чи вже норма?), але люди тут навіть не здригалися від оглушливих виходів мін: хтось спокійно виходив із магазину в сусідньому будинку; хтось стояв на зупинці й чекав на транспорт, знаючи, що в будь-який момент сюди може прилетіти снаряд у відповідь і забрати чиєсь життя, як було вчора. Тут не було жодних істерик з приводу «відведіть війська, через вас по нас стріляють». Але чи багато чим місцеві мешканці відрізняються від «бидла в Авдіївці», як висловився пан Тахмазов? Це означає, що вони лояльні до бойовиків чи що в них просто вже немає вибору? Боюся, й те, й інше. У соціальних мережах і групах із сепаратистським настроєм ті самі мешканці Макіївки іноді з жалем кажуть, що «Град» виставлений просто біля їхнього будинку. Але одразу ж додають: «Зате наші хлопці нарешті почали відповідати. Нічого, потерпимо. Нехай всиплять укропам».
Треба розуміти, що за три роки війна сформувала окремий клас людей в окупації, який відрізняється своєю категоричністю навіть від тих, кого пропонують заморити голодом в Авдіївці й називають «бидлом». В окупації це люди, у чиїх сім’ях війна забрала чиєсь життя. То міг бути як випадковий снаряд, що прилетів вночі від ЗСУ і вбив чиюсь матір (як це було в Макіївці), так і загибель батька, брата, сина на фронті за «ДНР». Смерть близького все міняє, і категорія «бидла» тут уже не працює: хоч би що ви казали таким людям, хоч би як намагалися пояснити, що загиблий сам зробив свій вибір і брати в руки зброю його ніхто не змушував, все марно. Вас не почують. Ці люди знатимуть, що російські «Гради» стоять просто під їхніми будинками, знатимуть, що і їхнє життя в небезпеці «завдяки» таким, як їхній син чи брат, й однаково ненавидітимуть усе, що хоч віддалено нагадуватиме Україну, не кажучи вже про її армію, до якої в Макіївці поставилися б набагато різкіше, ніж наївний авдіївський дідок, що жує українську кашу з думкою про Росію. Тут, в окупації, тисячі таких сімей. І макіївські та донецькі кладовища — підтвердження цього.
Люди стали без почуттів: істерик 2014-го про Порошенка з «фашистами» вже не чути. Снаряд, що прилетів у двір, викликає лише необхідність обійти його за кілька метрів і спокійно піти в магазин. Авдіївка в цьому сенсі живе ще «мирно»: незважаючи на останнє загострення, її життя не порівняти ні з Макіївкою, ні з тим самим Донецьком. І там, і там лояльне до Москви населення. І там, і там вороже ставляться до ЗСУ. Але в таких містах, як Авдіївка, про війну згадують. А в таких, як Донецьк, про неї й не забували. Прикладом цього став той самий «Мотель»: викорчувані дерева, знесені рекламні щити, зруйнований магазин і вибите скло в сусідніх будинках. І люди, які стоять серед усього цього, чекаючи на автобус на Макіївку. Просто, ледь не позіхаючи, стоять. І якщо сюди перекинути українську армію і почати роздавати суп із каструлі на вулиці в холод, тут буде те саме «бидло», про яке так люблять казати патріоти всіх кольорів і мастей. Але чи «бидло» це? Можливо. Але хто тоді ті, хто стоїть по пояс у багні десь на мирній Волині, де ночами священики, вчителі та селяни оскаженіло копають бурштин і готові стріляти навіть у прибулих на нелегальні виробітки українських солдатів?