Бути не першим

У провінційному британському містечку я заходила в двері, а назустріч виходив хлопчик років п’яти. Й, о диво, він упевнено відійшов назад, а на мою пропозицію пройти першим відповів категоричною відмовою. Мені довелося послухатися його. Ця картина – вічний фантом, що наздоганятиме у вагонах метро, де жінка з квітами стоїть навпроти довгого ряду сидячих джентльменів. Він ударятиме по обличчю разом із скляними вхідними дверима метрополітену. Він нависатиме тишею над кімнатою, де традиційно не знайшлося жодного лицаря, який би подав стілець тій, у кого його не виявилося. Й він завжди буде просякнутий ароматом відкоркованого в пере­повненій маршрутці пива. Мені хотілося подякувати батькам того хлопчика, але вони б не зрозуміли, за що.