Минулого місяця фактично визнав відповідну загрозу перший номер об’єднаної опозиції (ОО) Арсеній Яценюк, зауваживши, що «якби ми, «Фронт змін», пішли на вибори окремо, то між нами і «Батьківщиною» була б війна. І всі б цю ситуацію підігрівали». Вочевидь, саме на такий сценарій і робить ставку влада, от лише роль спаринг-партнера «Батьківщини» відведена наразі «УДАРу Віталія Кличка».
Бій з тінню
У вересні погано прихована напруженість між об’єднаними й УДАРом сягнула нового рівня, що знайшло своє відображення в серії заяв із критикою в бік позиції політсили Кличка. Остання, мовляв, непослідовна в намірах зняти своїх непрохідних кандидатів у мажоритарних округах. Підсумком стала заява Арсенія Яценюка, котрий фактично відкинув можливість подальших переговорів із УДАРом про погодження кандидатів на мажоритарці під приводом, що всі «треті сили» працюють на владу. Усе це відбувалося в умовах перепалки, що триває між місцевими організаціями та кандидатами-мажоритарниками «Батьківщини» і «Свободи», з одного боку, та УДАРу – з іншого, у найперспективніших для опозиції західних та центральних регіонах. Десь поширили неправдиву інформацію, десь позривали плакати і символіку одне одного, а десь застосували силу агітатори. Незалежно від рівня достовірності відповідних відомостей їх активне тиражування у ЗМІ створює в оглядачів і потенційних виборців враження активної боротьби в опозиційному таборі.
Читайте також: Ахіллесова п’ята опозиції. Чому ПР домінує в мажоритарних округах
Влада вирішила посприяти розпалу конфлікту і безпосередніми провокаціями, нагадавши стомленому чварами помаранчевого періоду суспільству, що «демократи не змінилися» й аж ніяк не здатні на консолідацію та спільну працю, щоб досягнути конструктивного результату. Прес-служба «Батьківщини» заявила, що 26 вересня в центрі Києва біля станцій метро роздавали примірники її фальшивої газети із провокаційними матеріалами, зокрема зі звинуваченнями та критикою Юлії Тимошенко в бік Віталія Кличка. 1 жовтня мажоритарні кандидати «Батьківщини» й УДАРу звинуватили владу в провокації проти опозиції на Полтавщині: у місті Пирятині було вилучено наклад фальшивих газет із матеріалами проти ударівця Тараса Кутового, нібито замовлених кандидатом від ОО Миколою Карнаухом. Останній назвав ці бюлетені «спробою розколу опозиції та намаганням посіяти недовіру». Кутовий має таку саму думку, вважаючи «справжнім замовником цієї макулатури місцеву владу».
І далі з'являється низка «дивних» результатів соцопитувань непрофільних компаній, які ніколи справжньою соціологією не займалися, однак засвідчили потрібний владі великий розрив між ПР і «Батьківщиною», аж до двократної переваги, при цьому різко завищивши рейтинги УДАРу. Завжди лояльний до влади Research&Branding Group (що виражається в оприлюдненні завищених рейтингів Партії регіонів, якщо порівнювати з результатами інших великих соціологічних компаній) на публікацію таких прогнозів, що компрометують компанію-виконавця, не наважився, однак керівник R&B Євген Копатько продемонстрував свою готовність обґрунтувати відповідний тренд «загалом». Мовляв, «намітилася певна динаміка між першою і другою політичною силою – розрив між Партією регіонів і «Батьківщиною» зростає», що відбувається за рахунок УДАРу, який позбавляє ОО голосів на Заході, а отже, цілком може претендувати на здобуття більшої кількості голосів, аніж «Батьківщина».
Ця інформація була підтримана серією явно замовних матеріалів в інтернеті, в яких стверджувалося, що внаслідок розчарування старими опозиціонерами на другому місці опиниться саме політична сила Кличка, а «Батьківщина» поступово маргіналізується. Спікери ПР і губернатори в регіонах почали розсипатися в компліментах УДАРу й особисто Кличкові, розповідаючи, який він «конструктивний та реалістичний», що цілком може бути союзником (принаймні ситуативним) у майбутньому парламенті. На професійному сленгу це називається «задушити в обіймах».
Спроби протиставити УДАР «Батьківщині» свідчать про те, що влада боїться їхньої перемоги. Ілюзія взаємопоборення опозиції є важливою для Партії регіонів, оскільки демотивує від участі у виборах потенційних прихильників першої, а отже, знижує явку останніх, компенсуючи в такий спосіб пасивність розчарованого «ядерного електорату» ПР.
Читайте також: Неважливо, як голосують: влада готує сталінську модель виборів
Насправді ж дві основні опозиційні сили будуть змушені співпрацювати навіть всупереч власним бажанням принаймні тому, що їх чітко артикульована безкомпромісна риторика під час передвиборчої кампанії не дає можливості виправдати публічну співпрацю із ПР у майбутньому. До речі, саме у зв’язку з цим сумнівними є версії про ймовірне повторення Кличком шляху Тігіпка. Адже останній, як відомо, ніколи привселюдно не заявляв про наявність у нього якихось табу у виборі союзника між Тимошенко та Януковичем, залишаючи це питання відкритим. Натомість лідер УДАРу надто часто і чітко декларував, що його основний опонент – режим Януковича, а мета – усунути останнього від влади. Так само чітко обмежує він і коло тих, із ким може блокуватися у наступному парламенті – з об'єднаною опозицією. Після таких заяв неможливо різко змінити політичних союзників без повної втрати підтримки серед виборців, що наочно продемонстрував приклад Олександра Мороза. Зрештою, відомо, що створенню так званої широкої коаліції за часів президентства Ющенка заважало саме те, що була чітко артикульована неприйнятність такого союзу під час попередніх передвиборчих кампаній, оскільки це означало б повну втрату підтримки у суспільстві.
Відповідальність опозиції
З погляду політичних сил та особливо їхніх лідерів метою виборів, цілком природно, є здобуття найбільшого представництва своєї політсили в парламенті. Проте за нинішньої ситуації це має узгоджуватися з важливішою метою, яка полягає в усуненні від влади чинного антидемократичного й антиукраїнського режиму. Для цього потрібна максимально можлива кількість депутатів, готових працювати на її досягнення після обрання. Тому з погляду перспектив України другорядне значення має те, скільки голосів дістане «Батьківщина», УДАР чи «Свобода». В цьому контексті важливішим є те, скільки людей вони разом зможуть провести в парламент, втримати від «тушкування» та чи зможуть згуртуватися для протидії подальшій узурпації влади.
Вищезгадані заяви представників об’єднаних та УДАРу про те, що за провокаціями сутичок між ними стоїть чинна влада, мають неабияке значення. Фактично після попередньої різкої заяви Яценюка «Батьківщина» надіслала суспільству чіткий меседж, що чорний піар від її імені проти УДАРу не має нічого спільного з позицією партії. Однак проблема полягає в тому, яка кількість громадян його отримали. Тож основні опозиційні сили мають докласти неабияких зусиль, щоби переконати виборців у тому, що вони не збираються вести війну на знищення на кшталт тієї, що тривала між Ющенком і Тимошенко у 2005–2010 роках, а отже, запевнити громадян у своїй здатності діяти спільно в майбутньому парламенті.
Спроможність опозиції конвертувати наявну підтримку більшості громадян у перемогу на виборах залежатиме від скоординованості дій опозиційних сил. Причому неабиякої ваги тут набуває їх здатність таки схвалити рішення про зняття непрохідних кандидатів у мажоритарних округах на користь найрейтинговіших. Певні зрушення у цьому напрямі останнім часом намітилися, однак важливо, щоб це не стало напівзаходами і не обмежилося кількома регіонами чи навіть округами, а було рішенням загальнодержавного масштабу. При цьому після зняття своїх кандидатів та чи інша опозиційна сила має взяти участь у захисті переможного результату погодженого висуванця силами своїх спостерігачів та членів комісій.
Читайте також: Царство адмінресурсу: опозиція може втратити голоси у регіонах, де влада непопулярна
Також необхідно об’єднати зусилля опозиційних сил під час контролю за підрахунком результатів партнерів і за партійними списками на всіх дільницях країни. Важливу роль мають відіграти паралельне підведення підсумків голосування та фінансова підтримка незалежного екзит-полу. Однак останній має бути проведений у більшій кількості населених пунктів, включно із віддаленими, оскільки ці результати можуть виявитися єдиним контраргументом проти виведення потрібної цифри виборчими комісіями, більшість із яких контролюють регіонали.
Усі три опозиційні сили, що мають реальні шанси на проходження до Верховної Ради («Батьківщина», УДАР і «Свобода»), уже зараз мають діяти так, щоб налагодити тісну співпрацю в майбутньому парламенті. Зрозуміло, що спроба монополізувати статус єдиної альтернативи чинній владі шляхом злиття «Фронту змін», «Батьківщини» та інших партій у форматі ОО завершилася безрезультатно. Наразі об’єднані, за різними опитуваннями, мають не більше ніж 55–65% сукупного рейтингу опозиційної трійки («Батьківщини», УДАРу та «Свободи»). Тому не варто грати в піжмурки. Тиждень уже писав (див. № 20/2012), що однією з причин досягнення домовленостей Яценюка з Тягнибоком і Гриценком за відсутності таких із Кличком навесні цього року могло стати те, що рівень підтримки лідерів «Свободи» та «Громадянської позиції» позбавляє їх шансів претендувати на статус єдиного кандидата в президенти від опозиційних сил. Натомість Віталій Кличко, хоч і уникає прямої відповіді на запитання щодо своїх президентських амбіцій, уже зараз має принаймні не менший особистий рейтинг, ніж Яценюк.
Тому після парламентських перегонів, незалежно від їхніх підсумків, перед опозиційними силами постане питання узгодження єдиного кандидата на президентських виборах, чергових чи позачергових. Так само, як було після виборів до парламенту 2002 року. І лише досягнення позитивного результату здатне створити передумови для перемоги зразка 2004-го.
Як уже зауважував Тиждень, виборці, котрі скептично (часто небезпідставно) налаштовані до нинішніх опозиційних сил, у свою чергу мають усвідомити: цьогорічні вибори, як ніколи, – це голосування не так «за», як «проти». І передусім проти такого розвитку ситуації, за якого можливості обирати ані «за», ані «проти» може більше й не бути. Опозиція має очевидні переваги перед режимом Януковича, які полягають насамперед у прихильності до політичного плюралізму, демократичних принципів формування влади та збереження національного суверенітету і курсу на європейську інтеграцію. Цього замало, щоб успішно вирішувати успадковані з радянського часу та накопичені в країні у наступні два десятиліття проблеми, але достатньо, щоб усвідомлювати різницю між нею та владою. Опозиційні сили цілком здатні виконати першочергові завдання з демонтажу тієї вертикалі, яку розбудував чинний режим, відновити демократичні механізми формування, функціонування, регулярної безперешкодної ротації, а відтак і політичної відповідальності влади перед громадянами, не допустити сповзання до російської моделі, яка блокує перспективи розвитку України, покласти край дискримінації українців у власній країні.
За наявності зазначених передумов можна буде вести мову про зміну нинішньої опозиції в майбутньому ефективнішими політичними силами, спроможними здійснити глибинні перетворення. Натомість у разі цементування нинішнього режиму такі можливості будуть значно ускладнені або надовго відкладені. Цьогорічні вибори – це той випадок, коли перемогою суспільства може виявитися навіть не здобуття владою конституційної більшості в парламенті (див. Тиждень № 38/2012). Високий рівень мобілізації громадян під час голосування
28 жовтня підвищить шанси та знизить можливу ціну усунення режиму Януковича від влади в майбутньому.