Бути чи не бути?

ut.net.ua
23 Січня 2009, 00:00

 

Що станеться з суспільством, якщо в нього забрати мистецтво й, наче за рецептом Платона, вигнати (знищити) всіх поетів? Відповідь у повіс­­ті Оксани Забужко «Книга Буття. Глава четверта». Громада обернеться отарою, й постане цивілізація – в найгіршому значенні цього слова – жорстока, регламентована, позбавлена кохання. Світ, де вбивство стає обов’язковою умовою твого існування, а кривуватий віршик здатен захитати підвалини – лише самими ритмікою та римою, адже накази й інструкції звучать цілком інакше. На похмурому тлі майбуття розгортається одвічна битва Каїна та Авеля. Позірно – за любов дівчини. Насправді – за життя як таке.
 
Цей текст 20-річної давнини передруковано без авторських доповнень і редакційних змін. Попри те, що повість була дебютною, тут уже виразно звучить упізнавана авторська інтонація. Тему літератури як дива й водночас як каторги-покути підсилює друга повість «Інопланетянка», де також на перший план винесено утопічну складову, котра поступово відходить у сутінь. Фантастичний засновок – зустріч письменниці Ради Д. з химерним Посланцем – перетікає в цілком достовірну історію людини, яка обрала фах «інженера людсь­ких душ», посередника між невловними думками та їх якнайточнішим вираженням. Історію, сповнену особистого болю, оскільки та, хто має хист до слова, не може знайти спільну мову з оточенням і залишається для нього не просто чужою, а незбагненною істотою, ніби прибулою з іншої планети. І все ж на пропозицію Посланця обрати інший рівень буття вона не пристає.