«Свати, брати…»
Історія жінки з смт Врадіївка, Ірини Крашкової, яку зґвалтували та ледь не вбили міліціонери з її рідного селища, шокувала всю країну – країну, у якій, як свідчать статистичні дослідження, міліції й до того довіряли менше 1% громадян. У Врадіївці цей показник давно дорівнює нулю.
Звіряче зґвалтування Ірини стало останньою краплею.
У ніч на друге липня за подіями у Врадіївці слідкували тисячі українців. Обурені селяни взяли штурмом Врадіївський районний відділок міліції. Розбили вікна, виламали двері. «Загнали» міліціонерів, які намагались навіть відкрити вогонь, у підвал будівлі. Не пускали до правоохоронців, що задихались від диму, лікарів «швидкої». Розійшлись тільки під ранок. Втім, вже на наступний день знов прийшли у центр селища. Знов вимагати – не те, щоб кращої долі, але хоча б затримання третього підозрюваного у зґвалтуванні дівчини, капітана Врадіївського районного відділу міліції Євгена Дрижака. Кажуть, ще вдень першого липня Дрижак, який разом з колегою та таксистом познущався над дівчиною, спокійно гуляв містом. Купував черешні на базарі.
І зґвалтування, і черешні, і волю Євген Дрижак міг дозволити собі на правах хресника керівника облуправління МВС Валентина Парсенюка. Другий ґвалтівник, Дмитро Поліщук, виявився племінником прокурора Заводського району Миколаєва.
У регіоні все зав'язано на «крові». «Багато є проблем, – говорить з цього приводу губернатор Миколаївщини Микола Круглов. – Свати, брати, і так далі…» Однак відразу запевняє, що більше «воно не спрацює». Після повстання людей система справді дала збій: ввечері другого липня Дрижака затримали. Втім, до цього згадане губернатором «воно» працювало роками.
Читайте також: Як люди захищали вбивцю міліціонера
Крик душі
Організацію штурму у Врадіївці ті, кому він не до вподоби, намагались пояснити різним чином. Хтось тикав пальцем у місцевих опозиціонерів, хтось звинувачував у всьому раптове масове сп'яніння сотень мешканців села.
Насправді, мітинг місцевих збирався стихійно та (принаймні, до появи представників «Свободи» та «Батьківщини» на другий день протестів) жодного політичного забарвлення не мав. Не був причиною, з якою трощити відділок йшли навіть жінки та діти, і алкоголь. «Це був крик душі, – просто пояснює Михайло, місцевий лікар. – Сил вже немає терпіти».
«Ми ж всі розуміли, що бандит на свободі, що міліція його покриває. Зібралися. Просто один одному передавали, що треба йти сюди», – розгублено розповідає молода дівчина Світлана.
У районному відділку міліції, розповідають селяни, систематично знущались над людьми. Намагались продовжити знущання і у ніч з першого на друге липня, переконані місцеві – вона тільки посилила
ненависть до правоохоронців. Баба Надя сидить на лавці поруч із райвідділком, через дорогу від мітингу. Нервово поправляє стареньку хусточку. Сьогодні вона прийшла підтримати своїх односельчан – хоч посидіти поруч. А ще вчора сиділа вдома, хоча й знала про свавілля місцевої міліції. «Думала, що нехай роблять це побоїще ті люди, яких безпосередньо торкнулись злочини міліціонерів, – пояснює вона. – Ті, хто попадав туди. Але вчора міліціонери пустили сльозогінний газ у натовп. Там і діти були, і жінки». Сьогодні про тих, хто вибивав вікна райвідділку, вона впевнено каже: «Все правильно зробили». Підсліпуватими очима старенька дивиться кудись вперед – може, на сходи відділення міліції. Вони залиті кров'ю.
Через дорогу, у натовпі, стоїть жінка років 50. У руках тримає портрет покійного чоловіка. Коли говорить – не може стримати сліз: «Його витягли з дому… повезли… закатували».
Таких історій тут чимало. Кілька років тому, розповідають люди, у селищі вбили дівчинку. Доки міліціонери шукали винних у її вбивстві – отримали 11 зізнань. Троє з тих, хто зізнався, за чутками, повісились.
Це не єдині випадки загадкових самогубств. «Він звільнився з в'язниці, і був під наглядом. Але йому настільки не давали життя, що він повісився», – розповідає про свого друга літній чоловік. За руку тримає хлопчика років п'яти. Онук уважно слухає страшну розповідь. Наче вибачаючись, дідусь пояснює – а з ким його залишиш, якщо вся родина тут, на вулиці, якщо зараз не можна сидіти на печі?
Розповідають тут і про те, як міліціонери самі вішали людей. І про безліч «підстав» з боку правоохоронців, що звинувачували у злочинах безневинних людей аби отримати хабар чи хоча б зірочки на погонах. «Суддя про це знає. Прокурор про це знає. Я особисто кілька разів був свідком у подібних справах, – розповідає ще один мітингувальник. Зізнається: він відсидів кілька років, тому відмовити міліціонерам не міг. Та й мало хто міг: «Спробуй щось сказати».
Читайте також: Хто встав на захист Оксани Макар
Ганьба
На вчорашньому «полі бою» один за одним з'являються прокурори, депутати, представники місцевої влади. Більшість з них зустрічають криками «Ганьба!». Почути загальні фрази, якими обмежуються посадовці, майже неможливо. Втім, вони нікому й не цікаві.
«За пшеницею приїхав?!», – кричать люди в обличчя губернатору, Миколі Круглову. Останній не знаходить у собі сил вибачитись за те, що запізнився до мешканців Врадіївки – вперто чекав на них на стадіоні, де нібито була призначена зустріч із владою. Про неї людей не повідомили заздалегідь. Втім, навіть дізнавшись, що посадовці вже у Врадіївці, гора не пішла до Магомета. Їхати під розбиті вікна відділку довелось губернатору.
«Покайся! Піди у відставку!», – кричать Круглову врадіївці. Посміхаючись, він намагається просто піти геть з мітингу крізь щільний натовп. Його відштовхують назад. Ще кілька спроб – і Круглову дають втекти з місця подій. Дорогою до машини він не припиняє посміхатись.
Чи приїде він знов – велике питання. Втім, місцеві чекатимуть на нього вже у четвер вранці. Вони знов зберуться біля міліції щоб отримати відповіді на всі свої питання. І нагадати про свої вимоги, серед яких тепер не тільки затримання Дрижака, але й належна кара ґвалтівникам. І тим, хто їх покривав, включно з керівництвом області.
«Я піду»
Врадіївців закликають писати заяви до прокуратури – про всі злочини, вчинені місцевою міліцією. Раніше, кажуть люди, такі заяви не приймали. «Тепер прийматимуть», – запевняють свободівці. Нардеп Леонов спиною притуляється до відкритих дверей прокуратури. Каже, вони не зачиняться, доки не приймуть останню заяву.
Втім, люди, які ще вчора не боялись навіть куль, сьогодні бояться свідчити проти міліції, що тероризувала їх стільки років. Зрештою, з натовпу виходить жінка. Підіймає руку. «Я піду першою!». Їй аплодують. «Я другий», – біжить за нею сивий чоловік.
Читайте також: Лисичанськ на межі соціального вибуху
Чорна дошка
Біля прокуратури залишається кілька сотень людей. Решта мешканців 8-тисячної Врадіївки й далі живе своїм життям. Молоді хлопці купують у магазині розливне пиво, дівчинка років 10 – шоколадне морозиво. «Дякую, бабо Галю», – каже вона знайомій продавчині. Та посміхається у відповідь.
Тут, на півночі Миколаївщини, майже всі розмовляють українською. Кажуть, під час Голодомору Врадіївка була на «чорній дошці». Подібне рішення, прийняте комуністами на обласному рівні, передбачало блокаду та посилений терор голодом районів, населених переважно українцями, населених тими, хто чинив опір протиправним діям влади.
Саме такі люди живуть тут і сьогодні. На питання щодо рівня злочинності у селі відповідають просто: «Люди у нас спокійні… У нас міліція неспокійна».