Максим Віхров Головний редактор «Тижня»

Бунт проти дійсності. Що академік Павлов дізнався про розум росіян сто років тому

Світ
23 Квітня 2022, 19:31

Те, що Путін не міг розпочати війну проти України без згоди російського суспільства — очевидний і доконаний факт. Всі, хто наполягають на протилежному, або свідомо брешуть, або перебувають у полоні ілюзій (причому цей полон винятково добровільний). То виходить, що населення Росії — це 144-мільйонне плем’я канібалів, котрі схвалюють і масакру у Бучі, і стирання з лиця землі Маріуполя і всю решту злочинів армії РФ? Тут можна поринути у аналіз опитувань, які проводять у Росії незалежні соціологи, але цифри в даному випадку не надто важливі. Навіть якщо прихильників війни серед росіян не 80%, а хай навіть 50% — діагноз все одно невтішний.

 

Є велика спокуса пояснити людожерські настрої росіян інформаційною ізоляцією. Мовляв, вони нічого не знають ані про Бучу, ані про Маріуполь, ані навіть про власні втрати. Ця версія не витримує жодної критики. Незнання, звісно, має місце, але воно аж ніяк не тотальне. Офіційна пропаганда справді розпалює агресію і мілітаризм, проте російські ідефікси стосовно упокорення України і вічної війни проти Заходу набагато старші, ніж путінський режим. Ці нездорові комплекси у колективній свідомості росіян формувалися століттями — і саме вони породили Путіна і путінізм, а не навпаки. Втім, в цьому росіяни не унікальні — німецькі комплекси також наробили лиха. Але, на відміну від німців, які все ж зробили висновки (хоча, як виявилося, не до кінця), росіяни мають одну ментальну особливість, котра дозволяє їхнім комплексам раз-по-раз брати гору над здоровим глуздом. Навіть коли на боці останнього грає сама реальність.

 

Читайте також: Локшина з кров’ю від Навального

 

Тут я передам слово одному з небагатьох росіян, який зміг виявити цю особливість і дати їй точне визначення, а саме фізіологу Івану Павлову (1849-1936). Навесні 1918 року він прочитав у Петербурзі серію лекцій про людський розум загалом і його російський різновид зокрема. Ось вам декілька фрагментів:

 

“…Якщо говорити про загальножиттєвий розум, що визначає долю народу, то розум нижчих мас доведеться облишити. Візьмімо у Росії цей масовий, тобто переважно селянський розум. Де ми його бачимо? Невже у незмінному трьохпіллі або в тому, що й досі по селах влітку гуляє “червоний півень”, або у безглузді волосних сходів? Тут залишилося те саме невігластво, що й сотні років тому. Те, що має значення і визначає суть майбутнього — це, звісно, розум інтелігентський. Його характеристика цікава, його властивості важливі. Те, що відбулося зараз у Росії, є, безумовно, справою інтелігентського розуму, натомість маси зіграли цілковито пасивну роль, вони сприйняли той рух, по котрому їх спрямовувала інтелігенція.

 

…У кожного розуму одне завдання — вірно бачити дійсність, розуміти її і відповідно до цього прямувати. Перша властивість розуму, яку я виявив — це надзвичайне зосередження думки. Мені здається, ми (росіяни — Ред.) не схильні до зосередження, не любимо її, навіть ставимось до неї негативно.

 

…Друга властивість розуму — це прагнення думки вступити у безпосереднє спілкування з дійсністю, оминаючи усі перешкоди і сигнали, котрі стоять між дійсністю і розумом, що її пізнає. Але ви бачите, до якої міри російський розум не прив’язаний до фактів. Він більше полюбляє слова і ними оперує. І це не кумедно, це жахливо! Це вирок російській думці, адже вона знає лише слова і не хоче торкатися дійсності. Російська думка геть не застосовує критики методу, тобто жодним чином не перевіряє сенсу слів, не йде за лаштунки слова, не любить дивитись на правдиву дійсність. Ми займаємось колекціонуванням слів, а не вивченням життя.

 

…Перейдемо до останньої, третьої риси розуму. Позаяк досягнення істини пов’язане із великою працею і муками, то людина врешті решт постійно живе у покорі істині, навчається глибокому смиренню, адже знає, скільки істина коштує. Чи так у нас? У нас цього нема, у нас навпаки. Візьміть ви наших слов’янофілів. Що в той час Росія зробила для культури? Які взірці вона показала світові? А люди ж вірили, що Росія протре очі гнилому Заходу. Звідки ця гордість і впевненість? І ви думаєте, життя змінило наші погляди? Аніскільки! Хіба ми тепер не читаємо мало не щодня, що ми — авангард людства? І чи не свідчить це, до якої міри ми не знаємо дійсності, і до якої міри живемо фантастикою?

 

…Намальована мною характеристика російського розуму похмура, і я це усвідомлюю, гірко усвідомлюю. Ви скажете, що я згустив фарби, що я песимістично налаштований. Я не буду цього оскаржувати. Картина похмура, але й те, що переживає Росія, теж вкрай похмуро”.

 

З тих пір когнітивна нейробіологія, антропологія, психологія та інші суміжні дисципліни пройшли величезний шлях. Але діагноз, зробленим Павловим сто років тому, лише підтверджується. На російському дні, насправді зовсім неглибоко, залягає архаїка, а точніше — цілком прозаїчне дикунство, яке в принципі не потребує складних мисленнєвих конструкцій. А всі, хто знахдится хоч трохи вище дна, живуть у імперії всепереможних слів.

 

Читайте також: Розплідник убивць і гвалтівників

 

Не важливо, що насправді відбувається в Україні — головне, якими словами це буде описано. Чому Донецьк і Луганськ після “восьми років геноциду Донбасу” стоять ціленькі, а Маріуполь після кількох тижнів “звільнення від фашистів” лежить в руїнах? Та яка різниця! Аби гасла на перших шпальтах відповідали загальному умонастрою. Деталі, факти, цифри пересічного росіянина не цікавлять. Як нещодавно сказав російський режисер-документаліст (!) Валєрій Татаров, “русский человек всегда отличает факт от правды”. Ніякого відкриття він, звісно, не зробив. Росіяни мають давню традицію зневаги до “бездуховних західних людей”, яким не дано осягнути оту вищу Правду, котру Господь відкриває лише російському народові. І саме ця традиція зневаги — не так навіть до Заходу, як до пізнання дійсності — живила царизм, більшовизм, а тепер живить путінізм — та й власне саму Росію як таку.

 

Росіяни йдуть за своїм цивілізаційний інстинктом загарбання і приборкати його — ба навіть усвідомити таку потребу — вони не здатні. Просто тому, що усі сигнали, котрі їм надсилає реальність, банально не доходять до адресата. Поразка в Україні також нічого не змінить — росіяни не зроблять жодних висновків і швидко підберуть для себе нову, більш зручну словесну конфігурацію, відновлять сили, дочекаються нагоди і знов робитимуть те, що робили завжди. Тому єдиний спосіб приборкати Росію — зробити так, щоб ані такої нагоди, ані сил у неї більше ніколи не було.

Позначки:
105