Київ на правах столиці має власний скансен – Національний музей народної архітектури та побуту України, більш відомий як «Пирогів». Йому вже понад три десятиліття – комплекс відкрили ще 1976 року. Серед усіх такого роду закладів у країні цей музей із його 133,5 га землі найбільший. Попри це, кияни, а часто й гості міста знають його вельми непогано й побували в більшості тамтешніх обійсть, які, до речі, нині не в найкращому стані. Отож безпомилковий бізнес-хід роблять ті, хто вкладає кошти у створення нових скансенів: людський інтерес до них (а в народні свята навіть ажіотаж) не дає підстав у цьому сумніватися. Так, приміром, величезний успіх від самого початку своєї роботи (липень 2009 року) має «Мамаєва Слобода», яка розкинулася на території парку поруч із Національним авіаційним університетом неподалік центру міста. Під час гулянь тут яблуку ніде впасти. Відвідувачі мають змогу побувати у відтворених козацьких і старшинських кошах та кам’яницях, відстояти Службу Божу в дерев’яній церкві, зведеній за всіма канонами української старовинної архітектури, підкріпитись у справжньому шинку, навчитися чогось цікавого на майстер-класах. Музей має суттєвий недолік – розміщення. Він зусібіч в оточенні міста, тож подеколи важко абстрагуватися від вигляду неоковирних багатоповерхівок, які стирчать над затишною відтвореною хатою чи клунею… На допомогу киянам, які зазвичай не схильні витрачати свою відпуску на етнографічну експедицію, прийшов абсолютно новий музейний комплекс «Українське село» поблизу Села Бузова Києво-Святошинського району.
Як жилося дідам
Безпосередньо сам музей поділений на шість регіональних міні-зон: Середня Наддніпрянщина, Слобожанщина, Полісся, Поділля, Південь і Карпати. Всі вони представлені автентичними хатами (деяким понад 180 років), що їх перевезли з цих регіонів і ретельно зібрали фахівці, яких консультували етнографи. Відтворено не тільки саму хату й повне її оздоблення, а й численні господарчі споруди: клуні, гончарні, кузні, а у випадку Слобожанщини поруч із помешканням стоїть навіть мініатюрна гуральня. Вона діє, і в ній навіть проводять майстер-класи із самогоноваріння. Взагалі майже всі споруди скансену в ужитку, а отже, їм не загрожує повільне вмирання й порохнявіння.
Біля входу в «село» бачимо середньонаддніпрянську хату 1888 року із села Пишненки на Полтавщині (ліворуч) та гуцульську – з Карпат (праворуч).
У першій, безумовно, цікавою є піч, притаманна цьому регіонові, в коморі другої привертає увагу дуже своєрідне ліжко, ніби випнуте догори посередині. За словами екскурсоводів, воно спеціальне, «для усамітнення господарів», адже інтимне життя в самій хаті, з огляду на традиційно багатодітні сім’ї, було практично неможливе. Важлива деталь: поруч – один із двох (менший) дитячий майданчик, тож малюки точно не нудьгуватимуть.
А ще на тамтешній території є завжди відчинена церква Св. Димитрія Солунського. Її різьблений сучасними майстрами іконостас майже не поступається давнім зразкам українського бароко. Людей тут намагаються не відлякувати, а тому в храмі вам не робитимуть зауважень стосовно зовнішнього вигляду.
На сусідній, більшій частині «Українського села» є ще чотири подвір’я, які відтворюють колишній сільський побут мешканців Слобожанщини, Півдня, Полісся й Поділля. Цікаво, що хата, яка представляє останній регіон, згідно із традиціями, розписана як іззовні, так і зсе-редини. Цю роботу виконала художниця Оксана Городинська. Особливо яскраво вона прикрасила піч, зобразивши класичних півнів, калину, дубове листя й численні квіти.
Якщо завітати до скансену в суботу, можна не тільки придбати хліб, який випікають саме тоді, а й спробувати власною персоною долучитися до того дійства. Це один з одинадцяти майстер-класів, що їх проводить музей. Крім згаданого пекарства тут навчають петриківського розпису, гончарства, ковальства, писанкарства й навіть рубання дров. Є і невеличкий зоопарк. Тільки не очікуйте побачити в ньому якихось екзотичних звірів. Усі його мешканці традиційні для українського господарства: поросята, кролі, вівці чи декоративні цесарки. Утім, це не зменшує задоволення (особливо для малят) від зустрічі з фауною.
Українська «скансенологія»
Порівняно з іншими пострадянськими країнами й навіть із західними сусідами ми маємо доволі багато етнографічних музеїв просто неба (див. карту). Їхня географія виразно тяжіє до заходу – більшість міститься на Правобережжі. Лише два скансени представлені східніше Дніпра – це мініатюрний Музей народної архітектури, побуту та дитячої творчості в селі Прелесне на Донеччині, який складається з єдиного відтвореного сільського подвір’я Слобожанщини, і, навпаки, справжній велет – Музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини в Переяславі-Хмельницькому. Тут уже находишся досхочу – експонатів можна не роздивитися й за день. Серед візиток цього скансену – дерев’яні церкви. Одну з них – Георгіївську – свого часу малював Шевченко, в іншій (Св. Параскеви) – доволі неочікувано – розмістили Музей космонавтики з уславленим Умберто Еко маятником Фуко посередині.
Зрозуміло, що пильну увагу музейників привернули й Карпати з їхньою живою автентикою. За великим рахунком, більшість експозицій трьох інших скансенів присвячені саме побутові горян. Винятком є Чернівецький музей народної архітектури та побуту, який дає уявлення переважно про те, як жили люди в низовинних районах Буковини. Цей скансен є найбільш карнавальним, адже щороку на Водохреща в ньому відбувається своєрідний парад народних переберій (Маланок) із чималої кількості сіл області. Життя гуцулів, а також їхніх сусідів бойків обабіч Карпат представлене у двох скансенах: прикарпатському, що в селі Крилос під Галичем, і закарпатському – в Ужгороді. Обидва – доволі компактні за розмірами, але останній є чи не найбільш фотогенічним серед усіх інших подібних вітчизняних музеїв завдяки своєму мальовничому розміщенню на горі під мурами старовинного замку.
«Аксакалом» серед наших скансенів бачиться Музей народної архітектури та побуту у Львові («Шевченківський гай»). Перший його експонат – Миколаївську церкву із села Кривка – перевезли на цю територію ще 1930 року старанням митрополита Андрея Шептицького. Експозиція музею поповнюється й надалі. Найближчим часом сюди мають перевезти один із дуже небагатьох уцілілих дерев’яних римо-католицьких костьолів України із села Язлівчик, що біля Бродів. «Шевченківський гай» також доволі успішно конкурує зі столичним музеєм «Пирогів» за кількістю імпрез. Але, певно, однією з головних його переваг є розміщення: скансен розкинувся практично в центрі Львова. До нього недовго йти пішки від вулиці Личаківської чи від Високого Замку.