– Ой, яка смачна булка з маслом!
– А ти її куштував?
– Ні, але тато бачив, як панські діти їли.
(Бувальщина)
Улюбленим, навіть заяложеним аргументом поборників двомовності в Україні є твердження про недемократичність чинного українського законодавства у сфері мовного будівництва. Вони часто апелюють до європейського досвіду, що, мовляв, засуджує вияви «пещерного национализма», бо там, у Європі, надають рівні можливості для розвитку всіх мов, які є рідними для громадян. Конкретний зразок європейського законодавства у царині сучасного мовного будівництва, а саме Закон «Про державну мову в Словацькій Республіці», нова редакція якого набрала чинності 1 вересня 2009 року, сподіваємося, краще представить українцям методи забезпечення державного статусу мови в одній із країн Євросоюзу.
Словацький досвід у сфері мовного будівництва важливий для України ще й тому, що Словаччина здобула незалежність на рік пізніше від України, а до того, як відомо, понад тисячу років перебувала у складі Угорського Королівства, Габсбурзької імперії, Чехословаччини. Нині у Словаччині на особливий статус претендує угорська меншина, до якої належить майже кожен десятий громадянин Словаччини, та не всі представники якої у захваті від статусу угорців як національної меншини.
Уже перший параграф Закону «Про державну мову…» визначає, що «державною мовою на території Словацької Республіки є словацька мова. Державна мова має перевагу перед іншими мовами, які вживаються на території Словацької Республіки». У наступних 2–8-му параграфах словацький законодавець ретельно виписує такі важливі аспекти державної мови, як функціонування її в офіційних сферах, освіті, судочинстві, збройних силах, громадському житті тощо, всюди гарантуючи їй беззастережний пріоритет перед іншими мовами, зокрема й мовами національних меншин.
Однак, на відміну від чинного українського Закону «Про мови…», словацький Закон «Про державну мову…» містить законодавчо регламентовані механізми контролю за його дотриманням і визначає відповідальність за порушення. У Законі «Про державну мову Словацької Республіки» в редакції від 01.09.2009 р. ретельно виписано випадки, коли настає адміністративна, а коли кримінальна відповідальність за порушення його конкретних положень, визначено державний орган, що здійснює нагляд за дотриманням норм, а також його повноваження.
Так, параграф 9а Закону «Про державну мову Словацької Республіки» регламентує, що у разі виявлення уповноваженими державними органами фактів його недотримання порушники – юридичні або фізичні особи – отримують письмове попередження, в якому називаються порушення і термін його усунення. Якщо порушник не реагує на попередження, на нього накладають штраф у розмірі від €100 до €5000. Закон зобов’язує також в ухвалі про штраф вказувати термін, у який порушення мають бути усунуті. Якщо їх не було усунуто у встановлений термін, відповідні органи повторно штрафують порушника в подвійному розмірі.
Штраф за недотримання закону потрібно сплатити протягом 30 діб від дня його накладення. Стягнені штрафи перераховують до державного бюджету.
Пункт 3 параграфу 9а закріплює право за уповноваженими державними органами штрафувати порушників протягом року від дня, коли було виявлено порушення закону, але не пізніше ніж через три роки від дня, коли таке порушення було здійснено.
Парламент Словаччини, ухвалюючи Закон «Про державну мову…», не просто перекладає відповідальність за забезпечення державного статусу словацької мови на уряд, а окремою нормою зобов’язує Міністерство культури Словаччини кожні два роки готувати звіт про функціонування державної мови на території Словацької Республіки. Перший звіт має бути підготовлено до 31.03.2012 р.
Неабиякий інтерес для українців становить параграф 11 «Загальні та перехідні положення», в яких, попри економічну кризу, безробіття та інші негаразди, «витрати на усі зміни вивісок, написів та інших текстів відповідно до закону відшкодовують зацікавлені юридичні та фізичні особи». Для реалізації таких змін закон надає термін один рік.
Коли ж бо й Україна дочекається справді європейського законодавства?